Тема 2. Економічна політика і механізм її формування

Перетворення директивної економіки в ринкову можливо лише через розвиток ініціативи і активності населення, приведення в дію стимулів високопродуктивної праці. А це вимагає вироблення на­укової концепції розвитку суспільства і втілення її в життя.

Оскільки наукова теорія трансформується в практику через по­літику і стає рушійною силою розвитку суспільства за умови по­єднання інтересів господарюючих суб'єктів, важливе значення має розкриття механізму формування науково обгрунтованої економіч­ної політики.

1. Наукові засади економічної політики

Причини суб’єктивізму і волюнтаризму в економічній політиці

Історичний досвід переконує, що науко­вою політика стає тоді, коли грунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різноманітності інтересів суспільства і пе­редбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору, її реаліза­ція забезпечує відтворення для людини і суспільства умов жит­тя — праці, побуту, відпочинку, розвитку — на рівні адекватних можливостей економіки. Вона спрямована на забезпечення прогресу суспільного виробництва, найбільш повне задоволення матері­альних і духовних потреб усіх і кожного, гармонійного розвитку їх. На це мають бути орієнтовані такі її складові, як ідеї, цілі, за­соби, методи формування і способи, шляхи, методи, інструменти здійснення. .

Реалізація науково обгрунтованої політики дасть можливість задовольнити різноманітні потреби людини, розкрити її творчий потенціал, зробити активним фактором виробництва. І навпаки, по­літика, побудована на теорії, яка не враховує об'єктивних законів і сукупність інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси ін­шим,— ненаукова. Вона обеззброює людину, робить її цинічною, байдужою або фанатичною і деспотичною. Така політика веде су­спільство не до прогресу, а до кризових явищ, а то й регресу. Це стосується і економічної політики.

Відомо, що політика формується в сфері надбудови суб'єктами,

19

у руках яких перебуває влада, і являє собою процес вироблення політичних рішень у всіх сферах життя. Тривалий час суб'єктом, що виробляв політику в нашій країні, була комуністична партія. Влада концентрувалась у руках партійно-державного апарату, бу­ла по суті партійно-державною і спрямовувалась переважно на забезпечення відомчих інтересів. З плином часу це-дедалі більшою мірою ставало гальмом економічного зростання, соціального прогресу суспільства.

Саме політика, що проводилась у країні, була головною при­чиною негативних явищ, які ще не подолано. Заснована на командно-адміністративних методах, вона стала причиною як деформацій у базисі, його структурі, так і застою у розвитку суспільних наук, їх пристосування до дій того чи іншого лідера партії, його амбіцій. Суб'єктивістська, волюнтаристська політика створювала догма­тичну ідеологію, яка утверджувала в суспільній свідомості уяв­лення про деформоване суспільство як про найпередовіше. Волюн­таризм був головним методом вирішення всіх питань у нашому житті. Наука, на яку мала спиратися політика, не мала жодної ре­альної сили.

У результаті в економічному житті стався відхід-від вимог об'­єктивних законів розвитку суспільства, порушилась взаємодія еко­номіки і політики, утвердилася авторитарно-бюрократична система господарювання.

Суб'єктивізм і волюнтаризм економічної політики зумовлені ря­дом причин, заснованих на двох догмах. Одна з них стверджувала, що держава як суб'єкт власності загальнонародних-засобів і гос­подарюючий суб'єкт має здійснювати мало не всі процеси привлас­нення в суспільному виробництві, бути монополістом у формуванні економічної політики. Друга догма полягала в тому, що об'єктом економічної політики є потреби та інтереси держави, що видавали­ся за загальнонародні. За цих умов інтереси реальних суб'єктів економічних відносин — окремих працівників, трудових колективів, регіональні—розглядалися як неістотні, другорядні й підпорядко­вувались державному інтересу. На практиці це призводило до від­чуження трудящих та їхніх" колективів від засобів виробництва, ущемлення самостійності підприємств, абсолютизації адміністра­тивно-командних методів господарювання.

Виходячи з цих ідей, роль держави як економічного центру зво­дилася до головної функції — зміцнення і примноження державної власності. Держава як власник загальнонародних засобів вироб­ництва і господарюючий суб'єкт зобов'язана була: по-перше, формувати економічну політику і розробляти на її основі загально­державні плани розвитку народного господарства як єдиного ціло­го; по-друге, активізувати роль місцевих органів для вироблення планів на різних рівнях—регіональному, міжгалузевому, галузе-

20

вому, об'єднань, підприємств; по-третє, реалізувати політику і всю систему в суспільному відтворенні.

Вважалося, що на цій основі досягається органічна єдність політики і економіки, відбувається гармонізація інтересів. А на практиці державний інтерес, який намагалися всіма засобами реа­лізувати, виявлявся інтересом апарату управління, що призводило до протиставлення інтересів керуючих і керованих, ще більше зміц­нювало адміністративну систему.

В умовам волюнтаристської політики, адміністративно-команд­ної системи управління відбувається трансформація дії та викори­стання законів суспільного розвитку, в тому числі економічних. З огляду на те, що функціонування економічних законів видозміни­лося під впливом волюнтаристської політики, остання через госпо­дарський механізм знову “повертається” в економіку. Така взає­модія економіки і політики має своєрідну особливість, яка полягає в тому, що деформації в економіці відбуваються в розширеному масштабі. З таким відтворенням ми постійно стикаємось.

Політика як концентроване вираження економіки має будува­тися на врахуванні вимог об'єктивно діючої системи економічних законів. Це дасть можливість їй “повертатися” в економіку актив­ним фактором її розвитку.

Економічна теорія — основа наукової політики

Перехід до ринкової економіки може відбутися лише на основі використання реально діючих причинно-наслідкових зв'яз­ків в економічному житті, врахування інтересів усіх господарюю­чих суб'єктів, тобто політики, побудованої на науковій теорії й адекватно трансформованої у господарському механізмі. Саме у зв’язку з цим першоосновою вироблення науково обгрунтованої економічної політики є економічна теорія. Усякий відхід від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, у висуненні необгрунтованих зав­дань і рішень, що врешті-решт обертається нераціональним вико­ристанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресур­сів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та соціальні суперечності.

Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибо­кому оновленню матеріального життя, більш повному розкриттю соціальних ресурсів суспільства.

Для вироблення економічної стратегії (рис. 1), що грунтується на всебічному врахуванні вимог об'єктивних економічних законів, першорядне значення має забезпечення реалістичної” об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у вирішенні соціально-економічних завдань, виявленні труднощів і-недоліків, їхніх причин, а з іншо­го — такої самої реалістичної оцінки наявних можливостей, ресур­сів для подальшого соціально-економічного розвитку.

2 1

Рис. 1. Вироблення економічної стратегії

Без вирішення цих питань, врахування їх в економічній політи­ці неможливий прогрес в економіці. Про це свідчить весь постсоціалістичний досвід. Передусім неправильно визначались провідні концепції теорії — прискорення соціально-економічного розвитку країни, перебудови, підпорядкування їй усіх теоретичних напрямів. Відповідно вироблялися і перероблялися пріоритети економічного розвитку, методи господарювання.

Неправильне. визначення провідних концепцій доповнювалося помилковим положенням, що радикальні перетворення у всьому базисі й надбудові не потрібні, що досить усунути наявні деформа­ції в суспільному організмі, виправити систему управління, і за­працюють нові (економічні) методи господарювання. Цього не ста­лося тому, що стара система, не зазнаючи докорінних перетворень у відносинах власності, відтворювала старі методи, відторгаючи нові. Для того щоб нові методи запрацювали, необхідні були ради­кальні зміни всієї суспільної будови—від економічного фундамент ту до надбудови. Такий висновок зроблено за досвідом світової прогресивної практики.

Наукова об'єктивність у політиці вимагає врахування прита­манних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції, форми їх вияву неоднозначні й можуть варіювати під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці суспільного господарювання на кожному етапі розвит­ку суспільства вміти користуватися науковими знаннями законів, враховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного фактора.

Економічна політика, вироблена суспільством, має втілюватись у життя через владні органи, трудові колективи. Будь-яка відміна

22

функцій тих чи інших організацій є глибоко помилковою і непри­пустимою.

Тим часом протягом усієї історії розвитку нашого суспільства партія, зосередивши в своїх руках функції управління, здійснюва­ла владу, усунувши тим самим від неї трудящих. Державні органи втратили свої функції й були по суті лише виконавчими органами партії, які самостійно не могли прийняти жодного законодавчого акту, хоча й затверджували їх, але лише після того, як щодо них прийняла рішення тодішня правляча партія.

Те ж саме було і з наймасовішою організацією — профспілка­ми, які перетворилися на орган, що виконував поставлені партією завдання, а не забезпечував інтереси трудящих, яких він представ­ляв. У результаті профспілки втратили свою головну функцію — захист інтересів трудящих, виконуючи їх епізодично, формально, оскільки відстоювали відомчі інтереси. Сутність .професійних спі­лок деформувалася і звелася практично нанівець.

Перебудова в усіх сферах життя — економічній, політичній, со­ціальній і духовній — не може відбутися без перебудови в суб'єк­тах, що формують політику, у тому числі таких, як партії та дер­жава. Слід також ураховувати, що оскільки політика е. головним фактором змін в усіх сферах суспільства, то вона може бути не тільки гальмом економічного розвитку, а й фактором зростання економіки. Для цього має бути вироблена принципово нова-теоре­тична концепція суб'єкта і об'єкта економічної політики.

Конструктивною е лише концепція багатосуб'єктної економічної , політики, відповідно до якої справжніми суб'єктами економічної політики повинні бути працівники, трудові колективи, громадські, державні та політичні організації. Реальні потреби та інтереси суб'єктів господарської діяльності — об'єкт економічної політики. Такий підхід дає можливість сформувати нові економічні й полі­тичні структури і з їх допомогою — демократичне суспільство.