Тема 9. Форми доходів в ринковій економіці

1. Доходи, принципи їх формування. Проблема нерівномірності розподілу доходів.

2. Заробітна плата: суть, форми і системи.

3. Рента як дохід з власності на виняткові ресурси. Механізм формування та види ренти.

4. Позичковий відсоток та фактори, які його визначають.

5. Прибуток як дохід підприємця. Чинники диференціації прибутку.

1. Доходи та принципи їх формування. Проблема нерівності в доходах.

Проблема розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення ряду як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства.

Під доходами в ринковій економіці розуміють суму грошових коштів, яку отримують власники факторів виробництва за використання їх ресурсу, тобто за свій внесок у створення продукту.

Власник кожного ресурсу в ринковій економіці отримує винагороду в разі продажу або здачі в оренду даного ресурсу. Власник «землі» отримує ренту (1%). Власник «капіталу» - позичковий відсоток (10%). Власник «праці» - зарплату (74%). Власник «підприємницького ресурсу» - нормальний прибуток (8%).

Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

1. Усі доходи формуються у відповідності від вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер, є функціонально-виробничим.

2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов’язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Висока ступінь нерівномірності може створювати ряд соціально-економічних проблем - підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості до розвитку суспільства.

4. Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через податки та бюджет.

5. У зв’язку із функціонуванням недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції (монополізація, спадщина, лотерея, рекет).

Аналіз цих принципів показує, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства певний визначений рівень доходів, вони визначаються вкладом певного фактора у виробництво. Усі учасники ринкової економіки із самого початку не однакові за своїми потенціальними можливостями. Вони розрізняються за а) володінням власністю; б) здібностями, рівнем освіти і кваліфікації; в) фінансовими можливостями; г) умовами виробництва; ґ) ступенем ризикованості, вдачею; д) здоров’ям тощо. Ця нерівномірність, з одного боку, породжує економічні стимули, але з іншого – примножує нерівномірність у майбутньому.

Проблема нерівномірності характерна як для країн з низьким рівнем розвитку, так і для найрозвинутіших країн. Ступінь нерівномірності розподілу доходів можна проаналізувати за допомогою кривої Лоренца (за ім’ям американського економіста Макса Лоренцо (1876-1959рр)).

По осі абсцис відкладені процентні групи сімей, а по осі ординат – процент доходів, що отримані цими сім’ями. Загальна кількість сімей поділена за рівнем доходу на п’ять рівних груп. До 1-ої групи відноситься 20% сімей з найменшим рівнем доходу, до 2-ої – 20 % сімей з більшим рівнем доходу і т.д. В останню групу ввійдуть 20 % сімей, що мають найвищі доходи. Якщо б у розподілі була рівність, то 20 % отримали б 20 % сукупного доходу, а кожна наступна група сімей мала б 1/5 сукупного доходу. Тоді крива Лоренца співпала би з бісектрисою, тобто бісектриса ОЕ показує абсолютну рівність у розподілі доходів.

Рис. 1. Графік кривої Лоренцо

У реальному житті все інакше. Якщо ми використовуємо фактичні дані певної країни, то отримаємо приблизно таку ситуацію, яка відображена на графіку, де: 20 % найбідніших сімей мають 10 % сукупного доходу, 40 % - 25% доходу, 60 % сімей – 41 % доходу, 80 % сімей мають 61 % доходу. А 20% найбагатших сімей привласнюють 39 % всього сукупного доходу.

Чим більше відхиляється крива ОАВСDЕ від лінії ОЕ, тим більша нерівність у розподілі. Якщо ми поділимо площу між бісектрисою (ОЕ) і кривою Лоренца (ОАВСDЕ) на площу трикутника ОЕF, то отримаємо коефіцієнт цієї нерівності, який було названо коефіцієнтом Джіні, від імені італійського економіста і статистика Колорадо Джіні (1884-1965). Для врахування його позначимо площу між бісектрисою і кривою Лоренца, скажімо, буквою “Т” і будемо мати.

К. дж. = Т/ ОЕF, де К. дж. – показник нерівності в доходах. Зрозуміло, що чим більший “натяг лука Лоренца”, тим більше коефіцієнт Джіні буде наближатися до абсолютної нерівності, яка означає що лише остання по лінії ОF сім’я привласнює 100 % всього сукупного доходу.

Щоб уникнути небажаних соціальних конфліктів породжених нерівністю розподілу доходів, кожна країна має стежити за цією ситуацією, шукаючи свій оптимум. Вчені економісти прийшли до висновку, що межа відхилення Кривої Лоренца наступає тоді, коли найбідніші 40 % сімей отримують лише 12-13 % загального доходу країни.

Щодо реальної картини, то в кінці минулого століття коефіцієнт Джінні у деяких країнах мав такий вигляд: у Японії – 0,270, Швеції – 0,291,ФРН – 0,329, Бразилії – 0,565 і т.п.

У сучасній економічній теорії поряд із кривою Лоренца та коефіцієнтом Джині для аналізу нерівномірності у розподілі доходів використовують так звані децицьні та квантильні коефіцієнти. Це відношення багатства 10 або 20% найбідніших членів суспільства до такої ж кількості найбагатших. Так у США співвідношення доходів 20% багатих і 20% бідних складає 1:6, у Франції – 1:10, у Японії і Німеччині – 1:3, у скандинавських країнах – 1:2,5, у Росії – 1:15,5( за децильним коефіцієнтом). В Україні за різними оцінками цей показник розрізняється від 10 до 100 разів.

Оскільки доходи виступають у грошовій формі, їх реальні розміри мають оцінюватись виходячи із купівельної спроможності грошей, які безпосередньо поступають у розпорядження їх власника. Тому розрізняють номінальні та реальні доходи. Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів не залежно від розмірів оподаткування та зміни цін на товари та послуги. Реальні доходи – це доходи з урахуванням роздрібних цін і тарифів на товари та послуги, розміру податків та обов’язкових платежів. Щоб розрахувати реальні доходи, необхідно від номінальних доходів відняти податки та обов’язкові платежі в бюджет. Це буде величина кінцевих доходів, які, в свою чергу, слід скорегувати на рівень цін:

Ір.д.= Ік.д./ Іц х 100%, де: І р.д. – індекс реального доходу;

Ік.д. - індекс кінцевого доходу;

І ц. - індекс цін.