- •Тема 8. Фінанси підприємств комунального господарства Лекція 12 (2 год) план
- •Рекомендована література:
- •1. Взаємозв’язок місцевого господарства та місцевих фінансів.
- •2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності
- •3. Сучасні проблеми та напрямки реформування підприємств комунального сектору.
Тема 8. Фінанси підприємств комунального господарства Лекція 12 (2 год) план
Взаємозв’язок місцевого господарства та місцевих фінансів.
Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності.
Сучасні проблеми та напрямки реформування підприємств комунального сектору.
Рекомендована література:
Конституція України прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996.
Бюджетний кодекс України. - К.: Видавничий дім., 2010
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – С. 379-429.
Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 08.09. 2005 № 2850-ІV // Урядовий кур’єр. Орієнтир. – 2005. - № 37. – С. 1-3.
Місцеві фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисцип. / М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко та ін.- К.: КНЕУ, 2002. – 184 с.
Кириленко О.П. Місцеві фінанси: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 677 с.
Сунцова О.О. Місцеві фінанси: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 560 с.
1. Взаємозв’язок місцевого господарства та місцевих фінансів.
Інститут комунальної власності як невід'ємний атрибут місцевих фінансів, почав формуватися в Україні у 1990 р. У Законі Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве господарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядування і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.
Цим законом було введено поняття місцевого господарства, підкреслювалось, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє задоволення потреб населення і функціонування системи місцевого самоврядування.
Легітимізація права комунальної власності була здійснена в Законі Української РСР "Про власність" від 7 лютого 1991 р. Проте комунальна власність була визнана однією з форм державної власності. Суб'єктами права комунальної власності визначались адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад.
Закон "Про власність" визначив перелік об'єктів права комунальної власності так:
— майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;
— кошти місцевих бюджетів;
— державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства;
— майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;
— майно підприємств;
— місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації;
— інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку території.
У постанові від 5 листопада 1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць», був конкретизований перелік майна, що належить до комунальної власності. Так, до власності областей віднесено: промисловість будівельних матеріалів, місцеву і поліграфічну промисловість, зв'язок, агропромисловий комплекс, будівництво, житлове, водопровідно-каналізаційне, теплове, шляхове господарство, матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-будівельні організації, багатогалузеві підприємства житлово-комунального господарства, міськелектротранспорт, комунальні автотранспортні підприємства, підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення, промисловість, готельне господарство, ритуальне обслуговування, "зелене" господарство, інші підприємства й організації, організації технічної інвентаризації, народну освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру і спорт, культуру, торгівлю, громадське харчування, побутове обслуговування, майно виконкомів місцевих рад.
До прийняття у 1996 р. Конституції України комунальна власність розглядалась як різновид державної власності. У Конституції та ухваленому на розвиток її положень Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. по новому підійшли до визначення комунальної власності як власності територіальних громад.
У Законі України від 21 травня 1997 р. розтлумачено окремі питання, що стосуються використання доходів від комунальної власності. Так, згідно зі ст. 60 цього Закону, доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності мають зараховуватись до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуватись на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Актуальною і важливою є вимога Закону щодо ефективності майнових операцій, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, — вони не повинні послаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Питання передачі об'єктів державної власності у комунальну і, зокрема, фінансові аспекти цих процесів були визначені у 1998 р. разом з прийняттям Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. Цим Законом обумовлені особливості передачі об'єктів соціальної інфраструктури і порядок фінансування видатків, пов'язаних з їх утриманням.
16 січня 2003 р. було прийнято два важливих нормативні акти — Цивільний та Господарський кодекси України, в яких правові питання функціонування комунальної власності набули подальшого розвитку. Так, у ст. 169 Цивільного кодексу зазначено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Ці громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади, тощо) у випадках та порядку, встановленому законодавством. Територіальні громади можуть також створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не передбачено законодавством.
Господарським кодексом України (ст. 24) визначено особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки, яке проводиться через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектору і здійснюють свою діяльність на основі права відання або права оперативного управління.
Суб'єкти господарювання комунального сектору економіки — це суб'єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Більшість об'єктів комунальної власності є неприбутковими підприємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів, ніяких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.
У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрична, газова, теплопровідна мережі).
У складі об'єктів комунальної власності розрізняють:
— об'єкти, що фінансуються з місцевого бюджету (школи, позашкільні установи, лікарні, будинки культури, установи соціального захисту — територіальні центри, органи місцевого самоврядування);
— інші об'єкти.
Доходи від об'єктів комунальної власності згідно з бюджетною класифікацією на цей час включають:
— податок на прибуток підприємств комунальної власності;
— надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності територіальної громади;
— кошти від відчуження майна, яке перебуває в комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності;
— плату за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;
— власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету.
У Бюджетному кодексі ці надходження віднесені до складу власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
При розробці економічними службами місцевих органів влади України стратегії і тактики розвитку регіону та місцевого господарства слід враховувати такі принципи:
1. На розміщення підприємницьких структур впливають: транспортні витрати, наближеність до споживача, собівартість продукції, ціна робочої сили, життєвий рівень, а на подальший розвиток бізнесу і створення нових підприємств — рівень оподаткування, підтримка підприємницьких структур державою і органами місцевої влади, місцевий економічний клімат, вартість місцевості, а також енергетичні витрати. При створенні сприятливих умов для розвитку бізнесу слід враховувати ті з перелічених факторів, на які органи місцевого самоврядування здатні впливати.
2. Кожен населений пункт і територію необхідно розглядати не як відокремлену одиницю, а як частину регіонального господарського комплексу. Приймаючи рішення, слід враховувати специфіку, закономірності та тенденції регіонального розвитку.
3. Ефективність діяльності підприємницьких структур зростає в результаті створення об'єднань.
4. Розвиваючи підприємства місцевого господарства, необхідно передусім враховувати попит на продукцію, яка ними виробляється, і можливості щодо його задоволення.
5. Розвиток територій залежить від демократизації економіки й суспільства.
6. Місцеві органи влади не здатні створювати будь-які ринки, вони можуть лише створювати умови для розвитку ринкових відносин.