3. Проблема типології уроків української мови

Стрижнем сучасного уроку української мови є робота над розвитком зв’язного мовлення учнів. Для нього характерне широке застосування різних засобів навчання, передусім мовних, а також аудіовізуальних, що дозволяють, використовувати у процесі навчання звук і зображення, створювати необхідну для занять мовну ситуацію. Все це позитивно позначається на оволодінні мовою як засобом спілкування.

Уроки української мови орієнтовно можна поділити на дві групи. Першу складають так звані аспектні уроки, пов'язані з вивченням окремих аспектів мови. Головна мета їх - на основі засвоєння теоретичних відомостей з мови сформувати і розвинути в учнів частково-мовленнєві, або первинні, уміння і навички, а саме: орфоепічні, лексичні, словотвірні, правописні - орфографічні і пунктуаційні. Тут переважають вправи, підпорядковані вивченню окремих одиниць мови, тобто звуків, морфем, слів, словосполучень і речень. Друга група - уроки розвитку зв'язного мовлення, які проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних (вторинних) умінь і навичок.

Найпоширенішим в сучасній педагогічній теорії і шкільній практиці є класифікація уроків за основною дидактичною метою. Один із варіантів такої класифікації дає В.О Онищук, який називає такі шість основних типів уроків:

• засвоєння нових знань;

• формування навичок і набуття вмінь;

• застосування знань, навичок і вмінь;

• узагальнення і систематизація знань;

• перевірка знань, навичок і вмінь;

• комбінований урок.

Стосовно викладання мови класифікацію В.Онищука не можна прийняти беззастережно і повністю: по-перше, опрацювання нового матеріалу з мови передбачає інтенсивну практику, спрямовану на формування відповідних умінь і набуття навичок, а „чистих” уроків засвоєння нових знань майже не буває в практиці викладання мови; по-друге, уроки засвоєння вмінь і навичок у викладанні мови за традицією краще називати уроками закріплення вивченого; по-третє, суворий розподіл програмою змісту навчання не дозволяє учителеві виділяти спеціальні уроки застосування знань, умінь і навичок, тому що це здійснюється на всіх уроках; по-четверте, в поданій класифікації немає уроків повторення – їх замінили уроками узагальнення і систематизації знань, хоч правильно організоване повторення обов’язково передбачає систематизацію.

Враховуючи зазначене І.С. Олійник зазначає, що „Доцільно виділяти за навчальною метою такі типи уроків з мови:

• вивчення нового матеріалу;

• закріплення вивченого;

• перевірка й облік набутих знань, умінь і навичок;

• аналіз контрольних робіт;

• узагальнення і систематизація вивченого;

• повторення певної теми, розділу. ”

Часом автори називають окремі типи уроків, які, звичайно, не охоплюють усієї різноманітності форм навчання зв’язного мовлення. Так, О.А. Петровська, виділяючи в системі занять з української мови уроки навчальних і контрольних робіт, називає лише один тип уроку зв’язного мовлення – урок навчального письмового переказу, і ніби мимохідь згадує ще урок аналізу письмового переказу.

У класифікації Г.Н. Приступи виділено як окремий тип урок розвитку мовлення з його „різновидами”: урок вільного диктанту, урок творчого диктанту, урок навчального твору за картиною. Тут не знайшлося місця, урокам, на яких учні пишуть контрольні перекази і твори та різні (не лише за картиною) навчальні твори. В основу визначення кожного з різновидів (варіантів) автор кладе зовсім інший принцип, ніж для класифікації „звичайних” уроків, - вид роботи, виконуваної на уроці. До того ж диктанти, перекази і твори за картиною, що дали назву урокам розвитку мовлення, не вичерпують передбачених програмою в розділі „Розвиток зв’язного мовлення” усіх завдань і робіт, до яких належать і усний виклад матеріалу в межах одного або кількох параграфів підручника, і стаття-нарис до стінгазети, і різні види ділового мовлення. Роботи такого характеру ніяк не можна розподілити за відповідними їм типами уроків. Слід урахувати також, що багато робіт з розвитку зв’язного мовлення, зокрема вільний і творчий диктанти, проводяться переважно на уроках вивчення основної програми курсу, де вони займають звичайно не весь урок, а лише частину його. Проте якщо певний вид роботи (наприклад, усний переказ, складання автобіографії, розгорнутого протоколу, написання нарису, вільного або творчого диктанту) учні виконують уперше, то на ознайомлення з його характером, змістом можна відвести весь урок.

Ураховуючи надзвичайну різноманітність завдань з РЗМ, буде, очевидно, виправданим для уроку, на якому проводяться перелічені вище роботи, вживати узагальнюючу назву „Урок розвитку умінь і навичок зв’язного мовлення” (або коротше – „урок розвитку зв’язного мовлення”), визначаючи, залежно від завдання, його конкретну навчальну мету: навчити школярів зв’язно викладати матеріал підручника, писати нарис, творчий диктант, замітку до стінгазети, складати розгорнутий протокол тощо.

В основу пропонованої класифікації уроків РЗМ покладено вид творчої роботи і мету її проведення. Відповідно до цього виділяються два їх різновиди:

• уроки, на яких учні виконують, „малі жанри” творчих робіт (усний переказ, складання автобіографії, розгорнутого протоколу, написання нарису, вільного або творчого диктанту);

• уроки проведення великих за обсягом переказів і творів (навчальних і контрольних) та їх аналізу з учнями;

• урок підготовки до контрольного твору.

Одна із спроб зробити наукову класифікацію уроків російської мови належить М.С. Позднякову. В основу своєї класифікації він поклав основні етапи засвоєння учнями мовного матеріалу й виділив такі основні типи уроків мови:

• уроки повідомлення нового матеріалу;

• уроки закріплення одержаних відомостей;

• уроки перевірки засвоєння знань і навичок;

• уроки узагальнення засвоєного.

Учений не виділяє як окремий тип урок повторення.

С.Х. Чавдаров за основу класифікації бере мету уроку і виділяє:

• уроки, на яких подається новий матеріал;

• уроки для закріплення вивченого;

• уроки перевірки знань учнів.

У цій класифікації не розрізняються уроки закріплення й уроки повторення (уроки повторення описані в матеріалі, де йде мова про уроки закріплення), не виділяється також урок узагальнення вивченого.

Залежно від мети класифікує уроки мови О.В. Текучов. Основними типами уроків він вважає:

• урок повідомлення нових знань;

• урок закріплення вивченого

• урок перевірки (контролю) знань і навичок.

Особливе місце вчений відводить урокам повторення, вважаючи їх різновидом уроків закріплення, і, у свою чергу, як на різновидність уроків повторення вчений вказує на уроки узагальнення.

Існує багато класифікацій аспектних уроків. Найбільш прийнятою для сучасної практики викладання української мови у 5-9 класах вважаємо класифікацію, запропоновану О.Біляєвим, що виходить з основної дидактичної (навчальної) мети. У відповідності з цим виділяються:

• уроки вивчення нового матеріалу, або засвоєння нових знань;

• уроки формування умінь і навичок;

• уроки перевірки й обліку якості знань, умінь і навичок;

• уроки аналізу контрольних робіт;

• уроки узагальнення і систематизації вивченого;

• уроки повторення окремої теми, розділу.

З приводу цієї класифікації можна сперечатися, хоч вона найбільшою мірою відбиває практику, що склалася у сучасних школах.