18. Характер

Ключові поняття теми: характер, структура характеру, тип харак­теру, акцентуація, акцентуація застрявання, акцентуація педантиз­му, акцентуація демонстрування, акцентуація тривожності, риси ха­рактеру, моральні риси характеру, вольові риси характеру

Поняття про характер

Термін «характер» — грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток». Введений він для визначення властивостей лю­дини колегою Арістотеля Теофрастом. У «Характеристиках» він опи­сав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей хваль­куватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.

Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні за­сади людських стосунків або їх розумові здібності і досвід.

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпера­менті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліно­вані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, его­їсти, боягузи.

Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний

стиль її соціальної поведінки.

Такі психологічні особливості особистості називають рисами харак­теру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і спосо­би досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характе­ризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність постійних рис становить характер особистості. Характер - це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній по­ведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дій­сності та до самої себе.

Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як ві­домо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності

людини.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяль­ності, суспільних відносинах.

Про характер людини робимо висновок і по тому, як вона мис­лить і поводиться за різних обставин, якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.

295

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість перед­бачати, як людина буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.

Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різ­ними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, тоді як особи з негативними рисами характеру або зі слабким характером призводили до його занепаду.

Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнан­ня його сутності. І.П. Павлов, не заперечуючи цілісності характе­ру, обстоював необхідність виокремлення його структурних ком­понентів.

Якщо ви аналізуєте людину, — писав він, — ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокій­ну, химерну, ніжну тощо. Отже, без визначення окремих рис нічого не розбереш. Але якщо окремі риси уявити відокремлено, не розгля­даючи їх у взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначи­ти не можна.

Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вирізняються передусім, а які ледве виявляються, вуалюються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому го­ловні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1. спрямованість;

2. переконання;

3. розумові риси;

4. емоції;

5. волю;

6. темперамент;

7. повноту;

8. цілісність;

296

9) визначеність; 10) силу.

Спрямованість є головною складовою структури характеру осо­бистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негатив­ному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе. Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, ціннісних установок особистості, інтересів і вподобань жит­тя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов'язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контактність.

Такі риси характеру притаманні всім передовим людям.

Але є й такі люди, у котрих на першому плані власний добро­бут, задоволення своїх егоїстичних потреб. Це міщани, які стають рабами речей. У побуті, вчинках та діяльності таких людей пану­ють індивідуалізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість, мізантропія.

Ці особливості характеру зумовлюють убогість духовного життя

особистості.

Переконання — це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведін­ки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принци­повості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.

Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єрис-гам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж­ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапають­ся за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інер­тність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.

Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки на­явності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистец­тва, вчинків людей.

Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непо­хитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компо­нент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самос-

297

тійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Люди із слабкою волею — слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони нездатні наполягати на справедливос­ті і виявляють нерішучість, страх.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною фор­мою його вияву.

Характер — це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду.

Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійснос­ті, але форма вияву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом.

Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним тем­пераментом виявляють своєрідно з точки зору сили, врівноваженос­ті та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний компонент характеру — спрямованість, інте­лект, емоції, воля, темперамент — має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не мож­на вести мову про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові ри­си характеру.

Характер як своєрідне, постійне, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, пов­ним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру — це всебічний розвиток головних його струк­турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівно­важеністю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.

У людей без характеру помітні розбіжність у поглядах, відсут­ність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх устано­вок особистості.

Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях і пере­конаннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визначеність її характеру.

Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності познача­ється на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливос­ті доручення. На людину з визначеним характером можна поклада­тися, доручаючи їй важливі справи, — вона виконає доручення від­повідно до його мети, змісту справи та способів виконання.

298

Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі во­ни або погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політич­ному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та актив­ності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, не­зважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх подолати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, гума­ніста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єд­ність характеру не виключає того, що за різних обставин у тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси харак­теру. Одночасно людина може бути поблажливою і надмірно вимог­ливою, непохитною і поступливою, щедрою і скупою. При цьому єд­ність компонентів характеру залишається, і саме в цьому виявляється.

Головні риси типового характеру

Людина - носій характеру. Риси її характеру впливають на діяль­ність, стосунки, способи дій у найширшому їх розумінні — в роди­ні, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює фон для індивідуальних виявів рис характеру, і вияв невлас­тивих більшості членів певної соціальної групи рис характеру ви­кликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляють позитивне або нега­тивне ставлення: 1) до праці, 2) до інших людей, 3) до самої себе, 4) до предметів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру лю­дини. Його виявляє повага до праці, працелюбність або ж зневага до праці та працівників. Важливі риси ставлення до праці — акурат­ність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистостя­ми і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються іс­торично і виявляються в колективі. Рисам характеру, які виявляють ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіатив­ність змісту і форми, залежність від рівня культурного розвитку на­роду та духовного багатства особистості.

Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелек­туальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис харак­теру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до лю­дей виражається в різному змісті рис характеру та різній формі їх ви­яву. Схвалення й осуд, підтримка і заперечення можуть бути висловле­ні у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улес­ливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

299

Ставлення до інших людей виявляється залежно від обставин і ха­рактеру оцінювання вчинків як в позитивних, так і в негативних ри­сах характеру. Серед позитивних рис характеру, притаманних культур­ній людині, е справедливість, дотримування слова, щедрість, добро­зичливість, чесність, принциповість. В їх основі лежать гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гордість, схиль­ність до безпідставного кепкування та глузування, прискіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'яз­ковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять пози­тивному спілкуванню людей, їхньому прагненню до спільної бороть­би з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Так або інакше ставлячись до вчинків і поведінки інших, лю­дина формує власні риси характеру за аналогією або протистав­ленням.

Ставлення до самої себе - позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогли­вість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям у ставленні до себе притаманні нега­тивні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, са­мовпевненість, безпринципна покора, безпідставна зневага або зне­цінювання себе.

Серед рис характеру особливо помітні ті, які визначають ставлен­ня людей до речей, до природи. Ощадливість, дбайливість, акурат­ність, бережливість, дбайливе ставлення до природи підносять осо­бистість.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього харак­теру виявляються настільки яскраво і своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують вияв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсив­ність певних рис людини називають їх акцентуацією.

Хоча акцентуація певних рис особистості за своєю загостреністю та своєрідністю вияву виходить за межі звичайного, їх не можна вва­жати патологічними. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентованість рис особистості, частота їх повторення можуть спри­чинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

300

Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, про­те, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що й створюють грунт для ви­никнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найбільш характерні вияви акцентуації. Застрявання в стані збудження, що свідчить про впертість, недовірливість, нетер­пимість до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди ви­являють відповідальність і розсудливість у веденні справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при виконанні справи, в дотриманні «букви», хоча цс й шкодить справі, у міркуванні типу «як би чогось не сталося».

Демонстративні характери виявляють себе нестримно, викручу­ються там, де потрібно погодитися, заперечують очевидне: «цс не­можливо», «я цього не розумію», хоча нічого «неможливого» та «не­зрозумілого» немає. За звичних умов такі особи здатні погоджувати­ся, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що не варте уваги, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на власні вчинки або вчинки інших людей є за­гострено емоційними, афективними.

Тривожні характери в усьому очікують на небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховати­ся від небезпечного, поступитися навіть слабшому, уникати його, якщо він погрожує.

Інтровсртовані особистості замкнуті, свої думки та пережи­вання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уни­кають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважа­ють, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим осо­бистостям.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються здебільшого на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджува­тися з усім, що їм пропонують.

Природа характеру

Психічні властивості людини - цс специфічний вияв вищої нер­вової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухли­вість) виявляють типи темпераменту. Але слід пам'ятати, що при­роджений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відби­ток на його функціонування.

ЗОЇ

Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що ді­ють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторен­ня таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'яз­ків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особ­ливого нервового напруження.

Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стерео­типи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. «Жива іс­тота, — писав І.П. Павлов, - від дня народження зазнає найрізнома­нітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється в певних рисах характеру». Отже, характер, вважав Павлов, «є сплав рис типу і змін, зумовлених середовищем».

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з бу­довою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби були не спроможні розкрити сутність характеру. Зазнали краху і ті теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою формування протягом життя різних морально-психологічних якостей і, зокрема, відмінностей характеру. Те, що в одній родині за схожих умов ви­ростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру.

Адже однакових умов виховання дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, зумовлює найрізноманітні­ші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй, звичними рисами характеру.

Саме те, що моральні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільш зумовлює вияви типових рис характеру, спільних для ба­гатьох людей.

Формування характеру

Формування характеру — це тривале становлення постійних пси­хологічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створе-

302

них для цього умов, коли дії та вчинки внаслідок їх багаторазового повторення стають звичними і визначають типову модель поведін­ки людини.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливе значен­ня для виховання характеру має активна діяльність людини і, пере­дусім, праця як середовище її суспільного буття, спілкування як не­обхідна умова її самопізнання та самореалізації.

У процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, які, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають значення рис характеру.

Трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням у систему ринко­вих відносин, створюють передумови для формування рис характе­ру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впли­вають на формування її характеру, особлива роль належить вихо­ванню.

Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібно­му напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне став­лення до навколишньої дійсності особистості, що формується.

Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає засво­єнню небажаних звичок і рис поведінки людини.

На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самови­ховання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформова­ні в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керу­ючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.

Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляєть­ся тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, опановує заса­ди психологічної культури, коли в неї формується світогляд і оста­точно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характері помітні вже в дітей молодшого дошкіль­ного віку. У цьому віці, як переконує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, ко­лективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, рвучкість та ін.

Вияви рис характеру в цьому віці стосуються і темпераменту. A.C. Макаренко звертав увагу на наявність у дітей таких негативних типів характеру, як «тихоні», «ісусики», «нагромаджувачі», «присто­суванці», «ґави», «роззяви», «кокетки», «нахлібники», «мізантропи»,

303

«мрійники», «зубрили», яких ми ніколи не помічаємо, оскільки во­ни нам не заважають. Але діти з такими характерами часто-густо ви­ростають неприємними людьми.

Особливого значення набуває виховання характеру в підлітково­му віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навко­лишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці - фі­зичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю актив­ність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською робо­тою, працювати організовано.

Треба мати на увазі й те, що нарахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони цінують оцінку колекти­вом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці, і це має величезне значення для формування їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фі­зичної зрілості і здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні дос­татньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисципліно­ваність, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостій­ність.

Дослідження формування характеру показали, що особливо дійо­вими чинниками е самостійність і самостійна діяльність у праці, навчанні, При цьому потрібно створити юнакові або дівчині такі умови, зз яких вони могли б виявити колективізм, мужність, вит­римку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо вихован­ня в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості.

У колективі потрібно виявляти і зміцнювати кращі риси характе­ру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру вимагає єдності виховних за­ходів родини, школи та соціального середовища, громадськості.