Художні напрями хх століття

План

І. Модернізм.

ІІ. Постмодернізм.

ІІІ. Експресіонізм.

ІV. Сюрреалізм.

V. Абстракціонізм.

VІ. Net-культура.

Література

1. Масол Л.М. Художня культура: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Л.М.Масол. – К.: Генеза, 2009. – С.210-224.

Якщо доба Просвітництва позначилася раціоналізмом, вірою у всемогутність людського розуму, а ХІХ ст. привернуло увагу до людських почуттів та емоцій, то мистецтво ХХ ст. спрямувало свій зір у підсвідомість.

І. Модернізм

На початку ХХ ст. у сфері художньої творчості – літературі, архітектурі, живопису, музиці, театрі – виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати терміном «модернізм»(від фр. модерн – сучасний, новий). У цьому слові закладено відмову від установлення якихось спільних рис. Модерністів об’єднували насамперед розрив з установленими нормами й традиціями, заперечення старих форм у мистецтві. Мистецькі явища, в яких засоби були не просто новими й незвичними, а навіть епатуючими, дістали назву авангардних. Якщо раніше основною естетичною категорією було «прекрасне», то в цей період дедалі популярнішим ставало «потворне». Візуальним мистецтвам авангарду притаманна відмова від зображальності, музиці – від ладу й тональності, у прозі панує безсюжетність, у поезії – вільний вірш. Головною цінністю проголошено внутрішній світ митця, його право без обмежень обирати способи вираження своїх переживань та асоціацій.

ІІ. Постмодернізм

Провідником нового постіндустріального суспільства стає постмодернізм (70-ті рр. ХХ ст.). Доба постмодернізму так само далека від єдності, як і модернізм. Постмодерністські художні твори – літературні, музичні, візуальні – не відображають реальності, та водночас творять нову реальність (форми попурі в музиці, колажу в образотворчому мистецтві, гіпертексту в літературі, який можна читати з будь-якого місця, коригуючи перебіг подій). На зміну художньому образу прийшов конструктивізм, що витіснив зі змісту мистецтва людину. Мистецькій орієнтації на новизну протистоїть спрямованість до опанування досвіду світової художньої культури шляхом її іронічного цитування.

Постмодернізм синтезує елітарну й масову культури. Зміст постмодерністського твору виникає лише в акті його безпосереднього сприймання: він одночасно може бути розвагою для випадкового споживача й інтелектуальним випробуванням для ерудита.

Характерне явище сьогодення – net-культура. Усе більша кількість людей долучається до інформаційних потоків у всесвітній мережі (газети, кінофільми, музика, віртуальні художні виставки тощо). Інтернет не просто «вбудований» у загальну культуру як одна з її впливових частин, він активно взаємодіє з культурою. Сама структура інтернету є моделлю майбутньої культури людства, зразком середовища, яке, можливо, домінуватиме в людській спільноті.

У суспільстві поширюється «масова культура», синоніми якої: «поп-культура», «індустрія розваг», «комерційна культура» тощо. На відміну від елітарної культури, завжди орієнтованої на інтелектуальне сприймання, масова культура свідомо апелює до пересічного споживача.

Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікації (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та аудіозаписи). Для продукції маскульту визначальним є лише один критерій – комерційний успіх.

Серед рис, притаманних художній культурі ХХ ст., можна виокремити такі:

• відсутність провідного стилю і, відповідно, наявність численних течій та напрямів, особливо в живопису й музиці;

• безпосередній зв’язок художньої творчості з глобальними проблемами, активне протистояння мистецької інтелігенції мілітаризму, тоталітаризму, дегуманізації життя та ін.;

• розкол між масовим та елітарним мистецтвом;

• інтенсивне оновлення виражальних засобів, художньої мови в літературі, живопису, музиці, театрі;

• динамізм культурного життя, внаслідок якого чи не кожному десятиріччю цієї доби притаманне своє «обличчя» в художній культурі.

ІІІ. Експресіонізм

Експресіонізм, що зародився в Німеччині у першій половині ХХ ст., відображав у творах різних видів мистецтва уявлення про самотність людини у ворожому світі, її безсилля, відчай. Зойк розпачу від нерозуміння і байдужості стає реакцією людини на дисгармонійність і вади суспільства (знакова для цього стилю картина норвезького художника Е.Мунка «Крик»). Деформація як засіб передачі найгостріших відчуттів характеризує стиль візуальних мистецтв (картини О.Дікса, Л.Кірхнера). Експресіонізм у музиці утверджує дисонанс (А.Шенберг «Місячний П’єро»). Експресіоністичний театр посилює емоційне звучання вистави (постановки Л.Курбаса в українському театрі «Березіль»). У мистецтві викривається ідея відсторонення людини від абсурдного світу. Саме такими, самотніми, пасивними, бездіяльними, є герої театру абсурду (драми Е.Іонеску).

ІV. Сюрреалізм

Сюрреалізм (від фр. «сюр» - понад, над) набув особливої популярності завдяки видатному іспанському художнику Сальвадору Далі (1904-1989). Прихильники цього напряму вважали, що раціональне осягнення дійсності не може бути джерелом творчості, тож основою істинного мистецтва проголошено категорії підсвідомого: інстинкти, інтуїцію. Улюбленим прийомом сюрреалістів стало відображення сновидінь і галюцинацій, в яких наочно розкривається підсвідомість. При цьому реальні логічні зв’язки замінювалися довільними асоціаціями самого митця. Сюрреалізм оформився як відгук митців «втраченого покоління», чия молодість припала на Першу світову війну і жорстоку повоєнну дійсність. У творах сюрреалістів світ втрачає визначеність, сталість, упорядкованість, перетворюючись на безладдя жахаючих образів.