2.2. Готичний стиль

Розвиток готики пов’язаний із життям міста – нового центру середньовічної культури (ХІІІ-ХIV ст.). Готичні риси спостерігаються переважно в архітектурі й скульптурі міських соборів, що відображали релігійний світогляд, основу якого становила християнська мораль. Собор – головна споруда західноєвропейського міста: тут сходяться всі вулиці, а поблизу відбуваються найважливіші події. Розміри собору намагалися розрахувати так, щоб у разі потреби він міг вмістити все доросле населення міста.

Готична архітектура, на противагу романській, вивищувала і без того гігантські за розмірами споруди. Зведення соборів було тривалим процесом, іноді на це йшло життя кількох поколінь будівельників. Траплялося, будівництво зупиняли через війну або нестачу коштів.

Характерні риси храмів готичного стилю: стрілчасті арки, високі стрімкі вежі обабіч фасаду, замість центрального купола – тонкий шпиль. Ранньоготичні споруди дещо громіздкого вигляду (Нотр-Дам у Парижі) пізніше змінилися високими, стрімкими й легкими конструкціями, які ніби ринуть у небо. Стрілчасті вікна видовжуються у стрімкі загострені арки, простінки між вікнами тоншають, зрештою, майже зовсім зникають, залишаючи один каркас. Тендітні напіварки, що оточують споруду, справляють враження вигадливого кам’яного мережива.

Практично позбавлені стін готичні храми всередині не мають ані настінних мозаїк, ані фресок. Їх замінюють вітражі – картини з різнокольорового скла. Просвічуючи крізь скло, сонце забарвлює храмовий інтер’єр у фантастичний інтер’єр у фантастичні кольори. Палітра вітражів вражає багатством барв, найпоширеніші серед яких – різноманітні відтінки червоного та яскраво-синій (тому загальна гама звичайно червоно-фіолетова).

Масивну стіну в готичному храмі зберіг лише головний фасад. Там, як правило, міститься єдине вікно. У готичних споруд Франції воно має круглу форму і носить поетичну назву роза, тоді як у соборів Німеччини – найчастіше стрілчасте. Фасади й портали готичних храмів пишно декоровані скульптурними зображеннями святих і королів, алегоричних істот. Провідною залишається тема гріхопадіння й спокути, демонструючи індивідуалізацію образів і драматичних ситуацій. Нового трактування набули теми материнства, жертовної стійкості людини. Скульптура в піднесеній експресивності постатей символізувала устремління людського духу до Бога.

Архітектуру пізньої готики (XVст.) називають пломеніючою через характерні для неї химерні візерунки, що нагадують язики полум’я (Міланський собор, церква Сен-Маклу в Руані). Пізня готика позначилася розповсюдженням скульптурних олтарів у інтер’рах, де поєднувалися дерев’яна та позолочена скульптура й темперний живопис на дерев’яних дошках. Почали з’являтися розписи світської тематики (папський палац в Авіньйоні).

Готичний період сприяв розквіту мистецтва книжкової мініатюри, ілюстрації, виготовлення гобеленів; майстри звертаються до образів народної фантазії.

Культ лицаря, уособлюючи дух войовничості й зневаги до смерті, кристалізував такі цінності, як вірність, шляхетність, людська гідність. Лицарський кодекс, втілений у легендах, зокрема про короля Артура й рицарів Круглого столу, надихав творчість трубадурів.

Храм – зразок неперевершеного художнього синтезу. Адже в церковному богослужінні поєднуються живопис і музика, театральне і декоративне мистецтво. Звуки хоралів, що лунають «мовби з неба», виповнюють внутрішній простір храму, утворюючи дивовижне багатоголосся, увиразнене мерехтливим світлом, що лине з вітражів. Така атмосфера сповнювала відчуттям божественної піднесеності.

Змістовий модуль 2.