V. Абстракціонізм

Втеча особистості від буденної й примарної дійсності проголошується абстракціонізмом з його заміною реального ідеальним.

Абстракціонізм свідомо відкинув художній образ. Мистецтво саме по собі є реальністю, вважали абстракціоністи, тому завдання художника – не наслідувати художню дійсність, а конструювати її за допомогою вільної імпровізації.

В абстракціонізмі спостерігаються різні напрями, зокрема – психологічний (В.Кандинський) з орієнтацією на експресію кольору й інтелектуальний (П,Мондріан), що творить новий тип художнього простору шляхом поєднання різних геометричних форм. У Росії й Україні на поч.століття завдяки Казимиру Малевичу набув поширення варіант абстракціонізму – супрематизм, де основу композиції картин становили геометричні фігури.

Американські майтри посідають провідне місце в абстрактному експресіонізмі. Його основоположник Джексон Поллок (1912-1956) стверджував, що важливий не результат, а сам процес творчості й «згадки» про нього, які лишилися на полотні. Він відмовився від традиційної живописної техніки: клав полотнину на підлогу й розбризкував на неї фарбу з банок.

Одним із варіантів абстракціонізму стало також оптичне мистецтво (оп-арт), засноване французьким митцем угорського походження Віктором Вазарелі. Ключовий момент оп-арту – ритмічне чергування фігур або ліній одного кольору, що створює ілюзію руху.

Ще на поч. ХХ ст. модерністські художники вдалися до застосування предметів побуту (афіш, газет, реклами) як виражальних засобів. Такі предмети вирвані зі звичного оточення, створювали довільні, несподівані й химерні комбінації. Цей прийом ліг в основу поп-арту, що виник наприкінці 50-х рр. у Великій Британії, а згодом поширився в інших західних країнах. Найбільшу популярність у сфері поп-арту здобули американські майстри Джаспер Джонс і Роберт Раушенберг.

Суспільство масового споживання є епіцентром мистецтва поп-арту. Цей напрям передбачає надання буденним речам особливих художніх якостей за рахунок включення їх у певний контекст сприйняття (методи штампування рекламних образів, колажу). Естетизація культу речей обертається перетворенням людини на імідж («Портрет М.Монро» Е.Ворхолла).

У ХХ ст. в архітектурі також відбувається переворот у зв’язку з появою нових форм, застосуванням нових матеріалів. Архітектори перевели орієнтири на планетарні, світові масштаби.

Справжня архітектурна революція пов’язана з утвердженням у 20-ті рр. функціоналізму як провідного модерністського напряму, який виголосив принцип: «форма слідує за функцією». Ключовою фігурою, чия творчість визначила магістральні шляхи розвитку будівництва у ХХ ст., став архітектор надзвичайної інтелектуальної і художньої сили – Ле Корбюзьє. Ле Корбюзьє розробив і застосував революційний принцип у техніці будівництва: всю систему каркаса споруди звів до двох елементів – опори та перекриття. Таким чином відкрилися необмежені можливості для внутрішнього планування. Цей підхід також сприяв масовому будівництву.

Функціоналізм виявився настільки співзвучним із новими естетичними потребами та технологічними можливостями, що став основою міжнародного стилю. Він органічно розкрив можливості нового будівельного матеріалу сторіччя – залізобетону. Водночас архітектурні стилі співіснують із безліччю різних шкіл і напрямів, зокрема й тих, що відроджують мистецькі традиції (наприклад, неокласицизм). У 1999 р.оприлюднено перелік 10 найвидатніших споруд ХХ ст. Перше місце посідає Євротунель під протокою Ла-Манш. У списку також фігурують Панамський канал, федеральна система автомобільних шляхів США, Асуанська дамба, міст через протоку Золоті Ворота у Сан-Франціско, а також будівля Опери в австралійському Сіднеї.

Революційні зміни театру ХХ ст вбачаються у максимальній «театральності», що визначала виняткову умовність дії, широке використання виражальних засобів. На сцені втілювалися різні мистецькі напрями, зокрема експресіонізм (характерний для повоєнної Німеччини) з його емоційною напругою й авангардними прийомами.

У музиці відбувалися зміни, так само як і в інших видах мистецтва. На зламі століть розпочався пошук нової сучасної музичної мови, започаткований А.Шенбергом – засновником атональної музики й додекафонії (12-тонної системи). Протягом ХХ ст. творили справжні класики, які дорівнялися до славетних композиторів та виконавців усіх часів: Дж. Гершвін, С.Прокоф’єв, Д.Шостакович. Вони урізноманітнили й ускладнили виражальні засоби музики, зробили її гострішою, жорсткішою, химернішою, ніж у попередників. У музичні твори все частіше вриваються дисгармонія, образи зла, руйнації. Фантастичних висот сягнуло виконавське мистецтво. Так, справжніми співавторами композиторів ставали Г.фон Караян, Д.Макрапулос, А.Тосканіні.

ХХ ст. ознаменоване відкриттям і надзвичайно швидким поширенням нових видів і жанрів музики, розрахованих на масову аудиторію. Так, у 20-ті рр. завойовує популярність джаз, а у 50-60-ті роки - рок. Із середини 50-х рр. сцена підкорилася рок-н-ролу – синтетичному напряму, що виник зі сплаву блюзу, джазу, свінгу тощо.

З поміж помітних течій, що прагнули радикального оновлення виразових засобів, можна зазначити сонорний напрям. Він розвивається у творчості польського композитора К.Пендерецького. Тут важливою є не висота звука, а його темброве забарвлення. Алеаторика як техніка випадковості у створенні й виконанні музики притаманна німецькому композитору-експериментатору К.Штокгаузену.

ХХ ст. – час розвитку найновішого виду мистецтва – кіно, поява якого стала можливою завдяки технічним досягненням. Кіномистецтво – вид художньої творчості, який за допомогою кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює реальну дійсність у художніх та художньо-документальних образах. Синтезуючи і вбираючи в себе художній досвід літератури, театрального й образотворчого мистецтва, музики і переломлюючи його через свої особливості й специфіку, кіномистецтво володіє власними зображально-виражальними засобами, серед яких головні – фотографічна природа рухомого в часі зображення та монтаж. Існує п’ять видів кіномистецтва: художнє або ігрове кіно, що засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії; документальне кіно, матеріалом для якого є зйомка дійсних подій; мультиплікаційне (анімаційне) кіно – вид кіномистецтва, що відображує дійсність за допомогою знятих на плівку малюнків або фотографій, об’ємних предметів; наукове кіно, що об’єднує в собі науково-популярне, науково-дослідне та техніко-пропагандистське кіно; відеокліп – різновидність відеофільму, який характеризують швидкий монтаж, насиченість електронними спецефектами, лаконічність.

Невід’ємною ознакою життя сучасної людини стало телебачення (гр. tele – далеко) – передавання на відстань зображень рухомих і нерухомих об’єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв’язку.

Телебачення є засобом інформації, що має можливість одночасно звернутися до багатомільйонної аудиторії, зокрема, завдяки прямому ефірові. У перші десятиліття свого існування телебачення обмежувалося роллю засобів масової інформації, несучи повідомлення про події, що відбуваються у світі. Згодом складається система інформаційно-публіцистичного телебачення, створюються художні, музичні, розважальні, навчальні програми. Телебачення набуває все більшої популярності через оперативність, можливість донести до великої аудиторії потрібну інформацію тощо.

VІ. Net-культура

Розглядаючи інтернет як явище масової культури можна говорити про те, що на сучасному етапі інтернет-середовище є скоріше пристроєм, засобом для полегшення життя, але аж ніяк не чинником розвитку культури.

Нині найбільш актуальною функцією мережі є її інформативність. Можливості інтернету як джерела мистецької інформації досі використовуються в тому обсязі, в якому доцільно розповсюджувати художні цінності. Великий романтик «домережевої»епохи А.Де Сент-Екзюпері говорив, що єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування. Саме ця перевага мережі є найвагомішою.

Таким чином, інтернет моделює нові суспільні зв’язки: завдяки постійно вдосконалюваним технічним параметрам – швидкості, доступності, географічній незалежності, візуалізації – створюється віртуальна реальність, якої людство досі не знало.

Змістовий модуль 3.