Об’єктивна дійсність

сутність існування

закономірність (закон) доля людей, переживання

с оціальне значення закону особистісна сутність

життєвих явищ

Під час вдумливого осмислення схеми неважко встановити не лише відмінність, але й спів ставити горизонтальні ряди. Співставлення передбачає взаємовключення: мистецтво також може відображати сутність тих або інших боків життя, але крізь олюднене існування; закономірності життя, − але крізь долі людей; загальне соціальне значення явищ, фактів, законів − але крізь особистісну сутність. У зв’язку з цим про мистецтво можна сказати, що воно не лише особливо відображає сутність, але й особливу сутність, дає не просто цінність, але цінність людського відношення до світу, яке знаходить реальність у долях людей та їх переживаннях.

Все це проливає світло на особливості мистецтва, виступає як наслідки його специфіки. Наука тому відображає дійсність у абстрактних поняттях, що вона у своєму стремлінні до сутності абстрагується від одиничного, випадкового. Мистецтво ж має своїм об’єктом безпосередню єдність сутності та явища у живому існуванні, конкретні долі та переживання не може відображати життя інакше ніж крізь конкретно-почуттєві художні образи.

У свою чергу змістовні та формальні особливості об’єкту та його відображення визначають естетичну-художню природу мистецтва.

Явище, яке дається нам безпосередньо, не потребує ні яку іншу опосередкованість, щоб відноситись до нього чуттєво-оцінено, тобто естетично. Чуттєвий процес можливий при наявності феномену безпосереднього, незалежно від того, чи буде такий феномен реальним або ідеальним. Це пояснює, чому мистецтво володіє «емоційним зараженням».

Соціальні події − не просто фон, а зміст доль; відношення до цих подій визначає зміст або беззмістовність людського життя. Відтворення людських доль та переживань, сповнених глибокою соціально-особистісною суттю, − ось чим визначається межа та безмежність художньої творчості.

Зв’язку з цим варто замислитись над тим, що, очевидно, багато видів діяльності, які мають відношення до мистецтва, − цілий ряд жанрів циркового мистецтва, спортивно-видовищних виступів, прикладного мистецтва та ін.. − мають сугубо естетичну, а не художню природу. Вони швидше виробляють враження, аніж осмислене переживання.

Два питання повинні заставити вас замислитись:

• чому, скажімо, давньогрецьке мистецтво, мистецтво епохи Відродження, класика минулих віків та справді художні твори сучасності доставляють нам велику насолоду й

• чому авангардизм ХХ століття, який так багатий новаціями, що виникають й лопають як мильні кульки, залишають часом після себе людське непорозуміння?

Пошуки, а головне, знахідки у художній творчості можуть стати соціально цінними не тоді, коли вони базуються на суб’єктивізмі, беззмістовному фантазуванні, епатажності, а коли враховуються закономірності й специфіка мистецтва як виду духовної діяльності.

Об’єкт, що володіє певною соціально-особистісною значимістю мистецтва, осмислений митцем на основі естетичних ідеалів, установок, смаків переходить у предмет художнього відображення, який характеризується єдністю об’єктивного й суб’єктивного. Основною відмінністю об’єкта від предмету є те, що перший існує поза художньої творчості й не володіє завершеною естетично художньою визначеністю, а інший, хоча й обумовлюється першим, але виникає, стає, розгортається лише у творчому процесі. Очевидно, є необхідність чітко розрізняти поняття: об’єкт відображення та предмет відображення у мистецтві.

__________________________________________________________________

ІІІ. Предмет мистецтва

Під предметом мистецтва розуміється те, що втілюється у творчому процесі в образну структуру та зміст художнього твору. Він не може розглядатись у відриві від специфічного об’єкту мистецтва, який обумовлює змістовність предмету.

Структура предмету є складною:

• об’єктивним компонентом його виявляються не самі по собі природа, людина та суспільство, а більш або менш адекватне відображення їх у свідомості митця; с

• суб’єктивний компонент − певні соціально-особистісні установки, мотиви, пристрасті, ідеали.

Предмет мистецтва не зводиться ні до об’єкту відображення, ні до апріорної суті душі митця, − він є результатом, продуктом взаємодії об’єктивного та суб’єктивного у свідомості, переживаннях самого митця. Зрозумілий таким чином предмет мистецтва сповнений естетичною сутністю.

Перебільшення, абсолютизація одного з компонентів предмету мистецтва призводить до однобічного розуміння процесу художньої творчості.

Самовираження у художній творчості не може зводитися лише до «чистої» суб’єктивності митця, оскільки він, як і люба людина, знаходить «ідеальний» план життєдіяльності лише виключно в процесі прилучення до і форм суспільного життя, які історично розвиваються, лише разом з соціальним планом існування, разом з культурою.

Завдання, відповідно, полягає не у запереченні об’єктивних основ предмета мистецтва, а у виявленні справжньої специфіки його, у розумінні складної структури переживань митця як сплаву знань (включаючи ірраціональні) та емоційно-естетичні оцінки. Таке розуміння надає можливість пояснити єдність специфічного пізнання та творчості, раціонального й емоційного, відображення та самовираження.

Становлення предмету мистецтва у тому чи іншому змісті визначається такими якостями, як світогляд, талант та майстерність. Світогляд − це цілісна система знань про світ, місце та значення людини у ньому, про цінності та норми життя; про сукупність філософських, моральних, релігійних, естетичних ідей, які входять до загальної культури митця. Для того, щоб переживання та світогляд не протистояли один одному, необхідно, щоб світогляд для митця не залишався лише теорією, а був конкретною життєвою позицією, що пронизує всі сфери психіки, аж до емоційної.

Світогляд визначає смисли життєвих явищ, які знайдуть відображення у його творчості. Наскільки глибокий та гуманний світогляд мистця, настільки змістовними й повчальними стануть його твори. Якщо світогляд має безумовно соціально-культурний характер, то талант скоріше виражає «природнє», вроджене початок у митця, його індивідуально-неповторні здібності, схильність до творчості, загострена продуктивна уява, володіння своїм стилем художнього втілення предмету творчості. Це не означає, що талант звільнений від соціальної детермінації, оскільки він, по-перше, тісно пов’язаний зі світоглядом та життєвим досвідом митця, по-друге, може бути затребуваним та реалізованим у певних соціальних умовах. Талант не мислимий без майстерності, яка є продуктом володіння тими чи іншими засобами, прийомами, методами творчості, накопиченими розвитком художньої культури суспільства. Художній талант є одночасно й індивідуальною якістю митця, й у вищій мірі соціальною цінністю.

ІV. Види мистецтва та їх природа

Види мистецтва − це історично утворені, стійкі форми творчої діяльності, які вспромозі художньо реалізувати життєвий зміст та відрізняються за способами його матеріального втілення.

Мистецтво існує й розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, різнобарвність яких обумовлена багатогранністю самого реального світу, який відображається в процесі художньої творчості.

Кожен вид мистецтва має свій специфічний арсенал зображально-виразових засобів та прийомів. Таким чином, види мистецтв відрізняються один від одного як предметом зображення, так і використанням різних зображальних засобів.

Поняття «вид мистецтва» − основний структурний елемент системи художньої культури.

Образотворче мистецтво розкриває різнобарв’я світу за допомоги пластичних та колористичних матеріалів. Література включає усі відтінки творчості, що реалізуються у слові. Музика має справу не лише зі звучанням людського голосу, але й з різноманітними тембрами, утвореними природніми й технічними засобами (мова йде про музичні інструменти).

Архітектура та декоративно-прикладне мистецтво − завдяки існуючим у просторі матеріальним конструкціям та речам, що задовольняють практичні та духовні потреби людей − складно й різноманітно виражають свою видову визначеність.

Кожний з видів мистецтв має свій особливий рід та жанри (тобто внутрішні різновиди). Види мистецтва − це ланки єдиного суспільного явища, кожна з яких належить мистецтву у цілому, як особисте до загального.

Видові властивості мистецтва виявляються у конкретну епоху та у різних художніх культурах по-різному. Між тим, сам розподіл мистецтва на види пов’язаний, перш за все, з особливостями сприйняття світу людиною.

Мова фарб, форм, звуків виникли в силу того, що фарби, звуки, форми отримали виразову суть та певне значення у житті людей.

Спроби вивчити будову світу мистецтва були зроблені у глибоку давнину. Без сумніву першою з них є міфологічна класифікація видів мистецтва, до якої входили як одно підрядні форми творчості − трагедія, комедія, так і перші групи, які отримали назву «мусичні мистецтва» (поезія, музика, танець) та технічні мистецтва (архітектура, медицина, геометрія).

В процесі функціонування світової художньої культури система видів мистецтва постійно змінювалась, виявляючи при цьому різні, взаємовиключні тенденції:

- з давнього синкретичного мистецтва виникла диференціація всіх його видів;

- в процесі історичного розвитку утворились синтетичні види мистецтва (театр та архітектура),

- а вплив науково-технічного прогресу стимулював появу нових видів мистецтва (кінематограф, телебачення).

У сучасному аналізі взаємодії видів мистецтва чітко визначилися дві тенденції:

- перша − полягає у збереженні суверенності кожного окремого його виду;

- друга − підкреслює тяжіння до синтезу мистецтва.

Обидві тенденції на сьогодні актуальні й плодотворні, оскільки існуюче між ними протиріччя веде не до поглинання одних видів мистецтва іншими, а до взаємовпливу й взаємозбагачення, але у той же час ще раз підкреслюючи їх право на самостій не функціонування у системі культури.

Взаємовідношення різних видів мистецтва − явище доволі корисне, але воно має свою межу, грані його історично рухомі, мінливі. Ця межа існує і видова специфіка мистецтва при цьому не зникає. Існування різних видів мистецтва викликано тим, що ні один з них своїми власними засобами не може надати всеосяжну художню картину світу. Таку картину вспромозі створити тільки уся художня культура людства у цілому, яка складається з окремих видів мистецтва.

Слід зазначити, що в процесі теоретичного осмислення мистецтва робились спроби протиставлення одних видів мистецтв інших та поділ на провідні та другорядні. Така постановка питання була пов’язана з тим, що дійсно в процесі історичного розвитку окремі види мистецтва отримують домінуюче звучання. Так, у класичній російській художній культурі ХІХ століття література була не просто стрижневим видом мистецтва. І філософія, і образотворче мистецтво, і музика у значній мірі були пронизані літературними сюжетами й образами.

У естетичній та мистецтвознавчій літературі утворились певні схеми й системи класифікації мистецтва, хоча єдиної поки що нема та й ті, що існують відносні. Найпоширенішою схемою є поділ мистецтва на три великих групи:

1) просторові або пластичні види мистецтва. До неї відносяться архітектура, усі жанри образотворчого мистецтва та художня фотографія.

2) Часові або динамічні види мистецтва − література та музика. У них ключового значення набуває композиція, що розгортається у часі.

3) Просторово-часові види (театр, кіно, телебачення, хореографія, естрада, цирк), які називають також синтетичним або видовищним мистецтвом.

Змістовий модуль 2