Історія зарубіжНої художньої культури

_____________________________________________________________________________

Лекція №2

Античність і Середньовіччя

План

І. Античність

1.1. Стародавня Греція

1.2. Древній Рим

ІІ. Середньовіччя

2.1. Романський стиль

2.2. Готичний стиль

Література

1. Масол л.М. Художня культура: підруч. Для 9 кл. Загальноосвіт. Навч. Закл. / л.М.Масол. – к.: Генеза, 2009. – с.163-178.

2. Історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. − Тернопіль, 2005.- 164 c.

3. Кордон м.В. Українська та зарубіжна культура: Підручник. Видання 2-ге, стереотипне − Київ: Центр учбової літератури, 2007. − с.166-189.

І. Античність

Термін «античність» (лат. antiguita – давнина, старовина) введено за доби Відродження на означення культури Стародавньої Греції і Рима. Історія античної культури розглядається як історія формування, розквіту і занепаду стародавніх суспільств, які існували в районі Середземномор’я, Причорномор’я і суміжних країн у період ІІІ тис. до н.д. до середини V ст. н.д. Історію культури античного світу поділяють на давньогрецьку і давньоримську.

1.1. Стародавня Греція

Стародавню Грецію недаремно називають колискою світової цивілізації – адже саме там закладено підвалини цілих наукових галузей: філософії, філології, медицини, природознавства, мистецтва.

Географічні особливості Балканського півострова (гірська місцевість, численні невеликі острови), довершеність і простота природного довкілля сприяли виробленню розуміння єдності людини й природи, характерного для культури Стародавньої Греції. Це вилилось у формування особливого типу устрою – полісу, міста-держави з республіканською формою правління. Демократична традиція реалізовувала себе у змагальності. Грецький агон (боротьба, змагання) уособлював характерну рису вільного громадянина, який здійснював своє право на самовираження участю в Олімпійських, Піфійських, Немейських іграх.

Грецька культура ґрунтується на міфологічній основі. Поступово утвердився пантеон богів Олімпу, з яким упритул було пов’язано мистецтво. У славетних «Іліаді» й «Одіссеї» Гомер настільки вдало описав життя богів, що греки вже не змогли позбутися їх впливу.

Грецькі поліси вели постійні жорстокі війни. Це піднесло до рівня ідеалу людину дії. Історію розглядали як літопис звитяг, славетних діянь (напр.. міфи про Геракла). Героїзм став для людини вищим сенсом існування. Антична трагедія моделює ситуацію зіткнення героя і долі, де герой утверджує свій героїзм, а доля – своє всевладдя. Тематика героїзму вела перед у літературі («Іліада» й «Одіссея» Гомера, «Прикутий Прометей» Есхіла). Образ довершеної людини став основою давньогрецького мистецтва. Богів уявляли в образі людей, але могутніших і величних.

Людяність є характерною і для грецької архітектури. Будуючи храми, греки передусім прагнули досягти того, щоб людина поряд із спорудами почувалася значущою і сильною.

Грецький храм, звісно уособлював житло богів та водночас був громадською спорудою, яка звеличувала вільного громадянина. В храмовій архітектурі спостерігається збалансованість композицій і рівновага складових частин. Найдавніші храми будували на кам’яній платформі, стіни складали з невипаленої цегли й оздоблювали дерев’яними колонами. Згодом використовували вапняк і, нарешті, мармур. Верхню частину храмів фарбували в червоний і синій кольори, широко використовували позолоту.

Грандіозним архітектурним ансамблем є Афінський акрополь, створений під керівництвом Фідія – одного з найвидатніших давньогрецьких архітекторів і скульпторів. Від усієї композиції віяло духом величі, краси й гармонії. Золотаво-білий мармур ніс у собі тепло людського тіла. Колони уподібнювалися людині, вдягненій у спадаючий складками хітон.

Поряд із культовою розвивалася й світська архітектура, зводилися вишукані палаци, театри, гімназії (тогочасні навчально-виховні заклади).

Антична архітектура тісно пов’язана зі скульптурою. Фризи храмів прикрашали статуями, рельєфами з міфологічними сюжетами. Митці прагнули оспівати красу пропорцій людської фігури. Скульптори наполегливо намагалися передати довершеність постаті людини в русі, подолати статичність, застиглість статуй. Важливим для античної культури став образ стрункого, оголеного юнака-атлета («Дорифор» Поліклета, «Дискобол» Мирона). Цей образ ніс у собі істотні риси довершеної людини, яка перебуває у гармонії з навколишнім світом. Скульптурам тієї доби притаманні тілесність, узагальненість психологічних рис. Великі скульптори Фідій, Скопас, Ліссіп, Пракситель досягли вершин у пластичному втіленні усього розмаїття рухів людського тіла.

Одночасно зі скульптурою високого розвитку в Греції набув живопис. На жаль, фрески й картини, писані на дерев’яних дошках, до наших часів не збереглися. Червоно- і чорно фігурний вазопис, що зберігся, демонструє характерні силуетні зображення, сюжетно близькі до міфів.

Особливе місце в житті тогочасного суспільства посідала музика. Вона лунала і на театральних виставах, де декламація змінювалася співом хору, і на святах, і в повсякденні. Як відомо з джерел, музика давніх греків була одноголосою. Грецькі поети не декламували, а співали свої вірші, акомпануючи собі на лірі чи арфі. Танці супроводжувалися грою на авлосі – стародавньому різновиді сопілки. Побутувала й самостійна інструментальна музика. Та, на жаль, до нашого часу збереглося лише кілька уривків пісень і гімнів.

Державною установою, своєрідною «школою життя» у Греції був театр. Адже там постійно порушувалися такі проблеми, як виховання молоді, війна і мир, суспільні відносини. Гостра карикатура, сміливі нападки на реальних осіб, політ фантазії – ось визначальні риси давньогрецької комедії. У трагедії зверталися до міфологічних сюжетів. Проте й у ній крізь оболонку міфу драматурги примудрялися відобразити актуальні явища тогочасної дійсності. Найбільшого розквіту театральне мистецтво сягнуло у творчості поетів Есхіла, Софокла, Еврипіда, Аристофана.