Гомільшанські ліси

Національний природний парк "Гомільшанські ліси" був створений указом Президента України від 6 вересня 2004 року № 1047. Парк розташовано у мальовничому куточку лівобережної України, у долині річок Сіверський Донець та Гомольша, на відстані 45 км від міста Харкова. Загальна площа парку становить 14314,8 га, із них у постійному користуванні парку знаходиться 3377,3 га.

Перші "заповідні" об'єкти на території нинішнього парку виникли ще за часів Петра І, коли тут був затверджений "Заповідний корабельний гай". Починаючи з 1914 року, вчені Харківського університету на чолі з професором В.М. Арнольді пропонували надати цій території заповідний статус, оскільки вона являє собою цінний резерват рідкісних, реліктових та ендемічних видів рослин та тварин. Відомо, що на початку XX століття була заповідана частина вікового лісу, яка межує з ділянкою, відведеною для Донецької біологічної станції, у 1926 році була об'явлена пташиним заповідником територія в заплаві р. Сіверського Дінця в урочищі "Хомутки". У 1932 році "Ліси

Н аціональний парк "Гомільшанські ліси" є одним з найбільш мальовничих районів Лівобережної України. Повноводний Сіверський Донець, річка Гомольша і численні озера, прибережні "гірські" кручі і широкі тераси, вікові дуби, гаї і соснові бори, квітучі галявини і луки - все це надає місцевості особливу, неповторну красу.

Парк було створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних лісостепових природних комплексів долини р. Сіверський Донець.

За функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 1022,4 га, зону регульованої рекреації - 1380,3 га, стаціонарної рекреації - 1100,5 га та господарську - 10811,6 га.

Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку відноситься до Харківської схилово-височинної області Середньоросійської лісостепової провінції Лісостепової зони.

Клімат в районі розміщення парку належить до помірно-теплого, з поперемінним зволоженням. Середня багаторічна температура повітря становить +7°С, середня температура липня - +21,5°С, середні річна сума опадів - 511 мм. Тривалість безморозного періоду складає 155-160 днів. Глибина снігового покриву становить 18-20 см з тривалістю його збереження близько 3 місяців.

На території парку є геологічні, геоморфологічні та гідрологічні пам'ятки природи. На кручах правого берега С. Дінця в ярах та балках можна прослідкувати за зміною палеографічних обставин, починаючи з еоцену. Тут можна побачити еволюцію ґрунтового покриву та знайти скам'янілості і відбитки древньої флори. До геоморфологічних пам'яток належить урочище "Провалля", яке представляє собою багатосходинковий зсув, вкритий степовою та чагарниковою рослинністю а також зсув на схилах Монастирської гори, висота якого сягає 60 метрів. Цікавими гідрологічними пам'ятками є старичні озера та болота, такі як озеро Біле (довжина 1122 м, найбільша ширина - 297 м, площа 19,6 га), затока Косач (залишок старого русла р. Сіверський Дінець) та ін.

Н а території парку представлений майже весь спектр лісостепових ґрунтів. Переважна їх більшість належать до типових, але на території парку вони мають особливу цінність, так як залягають під природною рослинністю первинного походження, тобто це первинний, антропогенно незмінений, або слабо змінений варіант цих ґрунтів. Найціннішими із них є сірі та темно-сірі лісові ґрунти під первинною давньовіковою дібровою на вододілі, і вони представляють собою еталони цих ґрунтів для лівобережжя Дніпра та для всієї лісостепової зони України.

На території парку переважає лісовий тип рослинності. На високому правому березі р. С.Дінець зростають широколистяні ліси - кленово-ясенево-липові діброви. На третій піщаній терасі лівого берега річки переважають соснові бори та субори. Для заплави найбільш характерні заплавні ліси - берестово-пакленова діброва, а також розповсюджені осокірники, вербняки та вільшняки. Заплавні та суходільні луки, степова рослинність, болота та водна рослинність займають у парку невеликі площі.

Діброви національного парку є одними з найкращих на Лівобережній України. До наших часів збереглося біля 500 га лісу віком 130-150 років, зустрічаються окремі 200-300- річні дуби та найстаріший дуб на території України, якому майже 600 років. На старовинному Муравському шляху, який колись проходив біля цієї території, збереглося біля десятка дубів-велетнів, вік яких сягає 350 років.

Природна рослинність парку має водорегулююче, ґрунтозахисне значення, сприяє поліпшенню якості води та повітря, пом'якшує клімат. Наукове значення природних фітоценозів парку підсилюється наявністю рідкісних та типових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут відмічено 9 серед лісових та водно-болотних фітоценозів.

Територія парку лежить на південній межі Лівобережного лісостепу, а тому відрізняється значним флористичним багатством. Всього тут налічують близько 1000 видів судинних рослин. Перелік рідкісних рослин становить 132 види, з яких 37 видів - це рослини нагірних дібров, 34 види – рослини б орової тераси, 31 вид зустрічається на заплавних луках та 30 - степових видів. До Червоної книги України та міжнародних "червоних" переліків занесені: хвощ великий, цибуля ведмежа, в'язіль стрункий, що є реліктовою рослиною дольодовикового періоду, аконіт дібровний (ендем басейну С.Дінця), вороняче око, любка дволиста, костриця висока, костриця шорстколиста гніздівка звичайна, гронянка півмісяцева, зозулині сльози яйцевидні, зозулинець болотний, ковила волосиста та дніпровська, косарики тонкі, рябчик малий і ін.

Тваринне населення Гомільшанського національного парку включає різноманітні зоогеографічні групи тварин, переважно з широкими ареалами. Основне ядро тваринного населення складають представники неморального лісового комплексу. Тут зустрічаються також види середземноморського походження, які знаходяться на північній межі свого ареалу. В лісах Гомільшанського лісового масиву виявлено низку реліктів атлантичного, третинного та льодовикового походження. По гіпновим та сфагновим болотам борової тераси ізольовано зустрічаються представники північної тайгової фауни, а на суміжних піщаних стаціях мешкає низка псамофільних і термофільних видів середземноморського і навіть середньоазіатського походження - реліктів ксеротермічного періоду.

Р ізноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів. На піщаних кучугурах по узліссях бору мешкає рідкісна різнобарвна ящурка - плазун, що зберігся у незмінному вигляді з дольодовикового періоду.

Майже 130 видів птахів мешкає у парку, більша частина з них має статус рідкісних у Європі. Зустрічаються рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша, вивільга. На заплавних луках зустрічається деркач - вид, занесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи (МСОП), до Європейського Червоного списку і є дуже рідкісним у країнах Західної Європи. Гніздяться тут великі хижі птахи, занесені до Червоної книги України - орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб-тювик, змієїд, великий підорлик та орел-карлик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях можна зустріти сіру та вухату сов, хатнього сича, голуба-синяка та інших. У заплаві гніздяться лиска, водяна курочка, чайка, шилохвіст та ін. Над плесами ширяють річкові крячки, мартини, є багато берегових ластівок, що будують нори у крутих берегах С. Дінця. Тут зустрічаються чаплі сіра та руда, журавель сірий.

У затоці Косач мешкають багато видів водоплавних птахів. У цих місцях звичайно трапляються крижні, бугайчики. Саме тут розташована колонія сірої чаплі - у різні роки тут нараховувалося до 100 гнізд цього птаха.

На території масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, занесених до міжнародних "червоних" списків та Червоної книги України. Тут зустрічаються європейська норка, видра річкова, борсук, горностай, 10 видів кажанів: вечірниця мала, нічниця ставкова, вечірниця велетенська, вухань бурий і ін., гоголь, яструб-тювик, пугач, мідянка, гадюка степова, ялець Данилевського, вирезуб, стерлядь. На території парку відмічено 40 видів комах, занесених до Червоної книги України: скарабей священний, дозорець-імператор, вусач мускусний, жук-олень, ведмедиця Гера, стрічкарка орденська блакитна, каптурниця срібляста, бражник мертва голова, бражник дубовий, джміль вірменський, рофітоідес сірий і ін.

Гармонійне сполучення природного ландшафту і культурно-історичних пам'яток та лікувально-кліматичні умови обумовлюють високий рекреаційний потенціал парку й створюють можливості для відпочинку та екотуризму.

На території національного природного парку "Гомільшанські ліси" розміщені десятки археологічних пам'яток (дві з них: Великогомільшанське та Сухогомільшанське городища мають Європейське значення), відкриті (селища) городища, кургани-могильники та інші пам'ятки культури різних археологічних епох - від неоліту (VI-III тис. до н.е.) до епохи Київської Русі.

Велику історичну цінність має Великогомільшанське городище, обнесене земляним валом з курганним могильником (більш тисячі курганів та інших пам'яток скіфського часу VI-III ст. до н.е.) та Сухогомільшанський археологічний комплекс з середньовічними оборонними стінами, оселями, поховальними спорудами VIII-X ст., залишки яких збереглися до наших часів.

Між селищами Коропове та Гайдари розміщене кам'яне городище "Коропове". З трьох сторін воно обнесено ровами і валами з залишками кам'яних стін. Проведені розкопки показали що воно двошарове, нижній шар відноситься до скіфського періоду, а верхній - до роменської культури VIII-X століть.

До сьогоднішнього дня збереглися також і залишки Свято-Миколаївського монастиря, заснованого у 1648 році запорізькими козаками, який був останнім осередком волелюбного козацтва на Україні.

ГОМІЛЬШАНСЬКА ЛІСОВА ДАЧА

Унікальний живописний ландшафт лівобережної України, який сформувався на правому горбистому березі р. Сів. Донець, покритому дібровними масивами, в яких ростуть приблизно 800 видів судинних рослин, серед яких 30 рідких і тих які знаходяться під загрозою зникнення. Деякі види рідких тварин занесені до Червоної Книги України.

На території дачі розташовані пам'ятки матеріальної культури історичних епох від бронзового віку до часів Київської Русі. Заказник має велике водоохоронне і ґрунтозахисне значення.

МАЛИНІВСЬКИЙ

Типовий ландшафт борової надзаплавної тераси долини р. Сів. Дінця з дерново-підзолистими грунтами, борами, суборами.

МОХНАЧАНСЬКИЙ

Охороняється комплекс нагірних типів лісу на корінному правому березі долини р. Сів. Донець. Унікальний еталон свіжих кленово-липових дібров. Дерево-стани віком до 180 років, в яких поширені лісові асоціації кленово-липово-дубові ліси волосистоосокові, занесені до Зеленої книги України. Учбовий об'єкт Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Наукова цінність— можливість дослідження екологічної рівноваги малопорушених лісів природного походження.

СКРИПАЇВСЬКИЙ

Унікальні соснові насадження як за віком, так і за історією створення. 150-річні культури сосни звичайної на раніше розбитих рухливих пісках надзаплавної тераси долини р. Сів. Донець. Лісотипологічні еталони штучних сосняків в умовах свіжого сугрудка. Бонітет деревостанів — перший. Учбовий об'єкт Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва.

СЕРЕДНЬОДОНЕЦЬКИЙ

Заказник охоплює типові лісові ландшафти середньої течії р. Сів. Донець: нагірний правий берег і плато, заплаву і надзаплавнуборову терасу. На правобережжі охороняється рослинні угруповання з Зеленої Книги України: дубові ліси татарськокленові; асоціації липово-дубових і кленово-липово-дубових лісів волосистоосокових. На лівобережжі охороняються соснові ліси природного походження і лісові культури, створені вХІХст. в період існування військових поселень. Насадження відзначаються високою продуктивністю, виконують грунтозахисні функції. Навчальна база Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва.

ОЗЕРО БОРОВЕ

На піщаній боровій терасі збереглися болотні рослинні угруповання з участю бореальних елементів флори, зокрема трапляються подушки білого моху — видів роду сфагнум — на яких росте комахоїдна рослина росичка кругло листа.

ЦИКАЛОВЕ

В заплаві лівого берега р. Сів. Донець зростають типові фітоценози справжніх і болотистих луків, прибережно-водної рослинності. Поширені формації реліктових видів — латаття білого і глечиків жовтих (Зелена книга України) та три ценози із Зелених списків Харківщини. У складі флори трапляються зникаючі види — косарики тонкі, пальчатокорінник Фукса, зозулинець болотний (Червона книга України) та деякі інші рідкісні для флори Харківщини види рослин.

ПРОГІН

Ентомологічний заказник розташований на схилах яружно-балкової системи, вкритих степовою і чагарниковою рослинністю. Місце поселення рідкісних степових комах (махаон, галатея, джміль моховий, богомол звичайний, дибка степова, сколія степова), а також запилювачів люцерни — рофітоїдеса сірого, мелітурги булавовусої, видів евцер, мелітт, бджіл-листорізів, серед яких є рідкісні види.

РОЗДОЛЬНИЙ

На крутих схилах балки, вкритих степовою рослинністю, зберігся фрагмент степових та лучних угруповань комах, трофічно і топічно пов'язаних з рослинними цілинними асоціаціями. Він включає низку рідкісних видів, занесених до Червоної книги України (рофітоїдес сірий, мелітурга булавовуса, джмелі: моховий, земляний, глинистий, сколія степова). Помітне місце посідають корисні комахи-запилювачі люцерни та інших сільськогосподарських культур (андрени, евцери, галікти, мелітта заяча).

КУКИЛІВСЬКИЙ

Заказник розташований на схилах яружно-балкової системи. Рослинність представлена лучними степами і фрагментами справжніх степів. Тут зберігся комплекс степових угруповань комах, трофічно і топічно пов'язаних зі степовою рослинністю. Зареєстровано низку рідкісних видів, що занесені до Європейського Червоного списку, Червоної книги України (рофітоїдес сірий, мелітурга булавовуса), Червоного списку Харківської області (джмелі: кам'яний, польовий). Охороняється як резерват корисної ентомофауни — ентомофагів, грунтоутворювачів і запилювачів сільськогосподарських культур.

БЕРЕСТОВИЙ

Місце формування витоку р. Берестова, де зростає різноманітна природна рослинність, яка захищає витоки від руйнування та забруднення.

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОН

Район розташований у північно-західній частині Харківської області на межі з Бєлгородською областю Росії. Площа — 968,6 км2. Населення— 34,1тис. осіб, утому числі міське— 11,6тис. осіб. Щільність населення становить 35 осіб/км2.

Знаходиться в межах відрогів Середньоросійської височини. Територія району — підвищена платоподібна лесова рівнина, розчленована річковими долинами, балками та ярами. У його північній частині найбільш високі ділянки досягають 249,96м над рівнем моря. Мінімальна відмітка — 114,55 м.

Розташований у Середньоросійській лісостеповій фізико-географічній провінції, належить до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зони.

Поширені чорноземи типові середньогумусні та вилугувані. Є також чорноземи опідзолені, лучні чорноземи, лучні, лучно-болотні та болотні грунти.

Під лісами 7,1 тис. га. У лісовому фонді переважають насадження дуба звичайного (95%). Решта порід — сосна звичайна, осика, береза повисла, види клена тощо.

Відсоток природних танапівприродних територій становить 26,04.

В районі засновано 3 заказники місцевого значення (2 — ентомологічних і 1 — гідрологічний) та 2 ботанічні пам'ятки природи. Площа територій ПЗФ становить 51,05 га (0,05% від загальної площі району).

Існуючі території природо-заповідного фонду

№ на карті	Назва, категорія та тип території	Площа, га	Рік створення
Заказник ентомологічний місцевого значення
119	Удянський	3	1984
126	Чорноглазівський	2,9	1984
Заказник гідрологічний місцевого значення
187	Рогозянський	40	1999
Пам'ятка природи ботанічна місцевого значення
103	П'ять братів	0,15	1984
110	Скорики	5	1984

УДЯНСЬКИЙ

На остепнених схилах балки переважають злаково-різнотравні та злакові фітоценози. Фрагмент степового ентомокомплексу, де зареєстровані рідкісні види, занесені до Червоної книги України (рофітоїдес сірий, джміль моховий), а також корисні комахи-запилювачі люцерни та інших сільськогосподарських культур (евцери, андрени, галікти, мелітта заяча, джмелі: земляний, кам'яний, моховий).

ЧОРНОГЛАЗІВСЬКИЙ

На схилі балки південно-східної експозиції збереглися ценози типчаково-ковилових степів. Основне ядро ентомофауни складають степові та лучні комахи, серед яких помітне міце посідають запилювачі люцерни: мелітта заяча, адрена, галікти, евцери та представники Червоної книги України — рофітоїдес сірий, джміль моховий.

РОГОЗЯНСЬКИЙ

П риродні умови формування витоку р. Рогозянка та місце поселення бобра; рослинність, яка захищає витік від руйнування та забруднення; стації лучної та водної фауни.

П’ЯТЬ БРАТІВ

Пам'ятка природи являє собою групу з п'яти унікальних вікових дерев дуба звичайного паросткового походження, які ростуть з одного кореня (гнізда). Вони досягли 200-річного віку, діаметр кожного дерева 90 см, висота 35 метрів. В народі їх називають "П'ять братів".

Стан дерева задовільний, є огорожа та охоронний знак.

Дерево приймало участь у Всеукраїнському конкурсі "Національне дерево України" у номінації "Меморіальне дерево України".

СКОРИКИ

Реліктові степові угруповання на схилах балки, де збереглися рідкісні види ковили, зростають лікарські рослини.

ІЗЮМСЬКИЙ РАЙОН

Район розташований у південно-східній частині Харківської області. Площа — 1593,4 км2. Населення — 78,1 тис. осіб, у тому числі у місті Ізюмі — 56,1 тис. осіб. Щільність населення становить 49 осіб/км2.

Територія району розташована в зоні переходу Середньоросійської височини у Донецький кряж. Поверхня — плато, яке розчленоване яружно-балковою та річковою мережею. Висота на вододільних просторах — 150-190м (максимальна — 235 м). Мінімальні відмітки приурочені до заплави р. Сів. Донець (в межах 60-70 м).

Основна частина району розташована в Задонецько-Донській північно-степовій фізико-географічній провінції, південна— у Донській північно-степовій фізико-географічній провінції. Район належить до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони.

Головна річка — Сів. Донець з притоками Осколом (нижня течія), Ізюмцем, Греківкою тощо.

У грунтовому покриві переважають чорноземи звичайні. На знижених ділянках— лучні чорноземи, лучні, лучно-болотні та болотні грунти.

Природна степова рослинність збереглася на схилах балок, узліссях (угруповання з участю видів ковили, токоногу, костриці, чебрецю, полину тощо).

За лісорослинним районуванням України територія району відноситься до східного посушливого степу. Лісовкрита площа — 43,3 га (лісистість — 27,4 %). У складі лісових насаджень переважають сосна звичайна (70 % лісовкритої площі) і дуб звичайний (17 %). На значних площах висаджені біла акація звичайна, берест тощо.

Відсоток природних та напівприродних територій становить 46,72.

В районі засновано 4 заказники місцевого значення (2 — ботанічних, 2 — ентомологічних) та 4 ботанічні й 1 комплексна пам'ятки природи. Площа територій ПЗФ становить 641,8 га (0,40% від загальної площі району).

Існуючі території природо-заповідного фонду

№ на карті	Назва, категорія та тип території	Площа, га	Рік створення
Заказник ботанічний місцевого значення
19	Бугаївський	47	1984
134	Караван	308	1991
Заказник ентомологічний місцевого значення
61	Круглий	3,7	1984
48	Запилювач	5	1984
Пам'ятка природи комплексна місцевого значення
30	Гора Крем'янець	176	1984
Пам'ятка природи ботанічна місцевого значення
49	Ізюмська дача	30	1984
58	Красношахтарська	71,9	1984
92	Петрівський дуб-велетень	0,1	1984
95	Пісківська	0,1	1984

БУГАЇВСЬКИЙ

Цілиннй степ зі значним ценотичним і флористичним різноманіттям. В рослинному покриві представлені угруповання з Зеленої книги України: формації 6 видів ковили та пирію ковилолистого. В складі рідкісної флори з Європейського Червоного списку — 3 види, Червоної книги України — 5 видів, Червоних списків Харківщини — 4 види.

КАРАВАН

На правому березі р. Сів. Донець представлена типова рослинність долинно-терасного комплексу з різноманіттям типів лісу від сухих судібров до сирих чорновільхових грудів та справжніх і осокових луків, прибережних і водних угруповань. Тут зростають занесені до Зеленої книги України ценози дубових лісів ліщинових, волосистоосокових і яглицевих. В травостої поширений ранньовесняний ефемероїд — тюльпан дібровний (Червона книга України) та 2 види із Червоного списку Харківщини.

КРУГЛИЙ

Заповідна ділянка розташована на схилах яружно-балкової системи, вкритих угрупованнями цілинних степів. Основне ядро ентомофауни складають степові та еврібіотні види, серед них є занесені до Червоної книги України — рофітоїдес сірий, мелітурга була-вовуса, джміль глинистий. Помітне місце посідають комахи-запилювачі (поодинокі бджоли, джмелі, метелики).

ЗАПИЛЮВАЧ

В урочищі «Липовий яр» збереглися фрагменти лучних степів з типчаково-різнотравними угрупованнями. Основне ядро ентомофауни складають лучні і степові ксерофіли й мезофіли, серед яких виявлено низку рідкісних «червонокнижних» видів різного рангу (дибка степова, богомол звичайний, сколія степова, рофітоїдес сірий, мелітурга булавовуса). Помітне місце посідають запилювачі сільськогосподарських культур та ентомофаги.

ГОРА КРЕМ’ЯНЕЦЬ

На правому березі р. Сів. Донець здалека видніється гора Крем'янець — куполоподібне підняття Донецької височини. Її основу складає товща вапняків з прошарками кремнію, який здавна використовували в побуті. Ця гора піднімається до висоти 218м над рівнем моря і є майже найвищим геологічним утвором Харківщини. Саме звідси князь Ігор почав свій похід проти татарської навали, описаний у всесвітньо відомому творі «Слово о полку Ігореве». Тут ще в ХVII сторіччі була побудована Ізюмська фортеця з бастіонами, ровами, валами. Під час Великої Вітчизняної війни за володіння цією висотою відбувалися відчайдушні бої. Зараз над нею підвищується монумент Слави воїнам-визволителям.

На схилах Крем'янця зростають численні рідкісні степові й ендемічні крейдолюбні види рослин. Саме в басейні р. Сів. Донець проходить південна межа їх ареалу. Незабутнє враження залишає своєрідні екзотичні дерева та чагарники, що зростають в дендрологічному парку на площі 4,2 га.

ІЗЮМСЬКА ДАЧА

Насадження сосни віком 100 років (середній діаметр — 32 см, середня висота — 25 м) створені в степових умовах на крупнозернистих бідних пісках.

КРАСНОШАХТАРСЬКА

Типовий боровий комплекс Ізюмської луки з типами лісу: сухим та свіжим сосновим бором, свіжим дубово-сосновим субором. Тут збереглися природні сосняки віком понад 120 років.

ПЕТРІВСЬКИЙ ДУБ-ВЕЛЕТЕНЬ

Могутній дуб черешчатий, віком понад 160 років, висотою понад 25 м, діаметром 145 см. Сиан дерева задовільний.

ПІСКІВСЬКА

Дерево дубу черешчатого віком 200 років, 25 м заввишки, діаметр 130 см. Релікт давніх дубових лісів.