Одним з ефективних заходів охорони довкілля є заповідання. Більш як 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження й відтворення незайманих ландшафтів в Україні. На 1 січня 1928 р. у нас було 6 державних заповідників. Загальна площа шести заповідників становила 68 500 га. Перші паростки заповідання — природні заповідники, досягнувши максимального розквіту в 1951 p. (функціонувало 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), в подальшому стали жертвою політичного вандалізму та екологічного нігілізму — надовго втратили (Асканія-Нова), а окремі і назавжди (Прохорівський заповідник, Український парк природи та ін.) свій природоохоронний статус.

За короткий проміжок часу природно-заповідний фонд України зріс на 523 об'єкти площею 767 тис. га. При цьому значно урізноманітнилися і основні функції природоохоронних територій: збереження генофонду біоти, відновлення природних ресурсів, регуляція стану природного середовища, використання з рекреаційною та моніторинговою метою. За даними Мінекобезпеки станом на 1 січня 1999 р., до природно-заповідного фонду входять: 15 природних заповідників, 4 біосферних заповідників, 8 національних природних парків, 2292 заказники, 2958 пам'яток природи, 22 ботанічні сади, 11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 25 регіональних ландшафтних парків, 741 заповідне урочище. В цілому його загальну площу доведено до 2274,54 тис. га, що становить 3,72 % від загальної площі України.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду належать:

а) природні території та об'єкти — природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища;

б) штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду України, цілі його використання, права громадян з означених питань.

Території природних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні, зоологічні парки та парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися в природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них,порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Заслуговує на увагу правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Визначається з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

Природні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Передбачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антропогенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території, виділені з конкретною метою їх використання.

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення.

Перед ними стоять такі основні завдання:

а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

б) створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

в) проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

г) проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних парків створюються зони: заповідна, зони регульованої та стаціонарної рекреації, господарська зона. Зонування проводяться згідно з Положенням про національний природний парк та Проектом організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Регіональні ландшафтні парки — це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що утворюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів і забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Названі парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів;

б) створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

в) сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться тут з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Пам'ятниками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотисті то інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються в природних комплексах, включених до його складу.

Оголошення заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Останні беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціальних умовах рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань.

У межах ботанічних садів можуть бути виділені зони: експозиційна — її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду; наукова — до її складу входять колекції, експериментальні ділянки тощо; заповідна — відвідування її забороняється, крім випадків, коли це пов'язано з проведенням наукових спостережень; адміністративно-господарська.

Зонування території ботанічних садів провадиться згідно з Положенням про ботанічний сад та Проектом організації території ботанічного саду.

Дендрологічні парки утворюються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки відкриваються з метою організації екологічної, освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним і зоологічним паркам, на території яких забороняється діяльність, непов'язана з виконанням покладених на них завдань.

Парками-пам'ятниками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Природно-заповідний фонд Харківської області складають природні комплекси й об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд Харківської області включає:

Станом на 01.01.10 р. природно-заповідний фонд області налічував 237 територій і об’єктів загальною площею 65701,21 га, в тому числі, 13 об’єктів загальнодержавного значення площею 23984,6 га, відсоток заповідності становив 2,1 від загальної площі області.

Серед територій та об'єктів фонду переважають заказники — 70 % (ландшафтні, гідрологічні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, загальногеологічні). Крім того курортні та лікувально-оздоровчі території займають 1200,0 га, рекреаційного призначення — 4400,0 га, водно-болотні угіддя — 68550,0 га, полезахисні та інші захисні насадження — 103015,0 га.

Розміщення заповідних територій в районах області є нерівномірним, відсоток заповідності становить від 23,14 % в Печенізькому районі до 0,03% в Шевченківському районі.

Карта Харківської області

Структура природно-заповідного фонду області станом на 01.01.2010 року

БАЛАКЛІЙСЬКІЙ РАЙОН

Балаклійський район розташований на південному сході Харківської області.

Площа району — 1986,44 км2. Це — один із найбільших за площею районів області. В районі мешкає92,6тис. осіб, у тому числі в міській місцевості — 57,3тис. осіб (за даними Всеукраїнського перепису населення, 2001). Щільність населення — 47 осіб на 1 км2.

В орографічному відношенні район розташований у межах південних відрогів Середньоросійської височини. Долиною р. Сіверський Донець територія поділяється на правобережжя (південно-західна частина) та лівобережжя (північно-східна частина). Основними геоморфологічними елементами правобережжя є Берецько-Донецьке вододільне плато та верхня частина долини р. Берека, з відмітками понад 200 м над рівнем моря. Ця територія має типовий яружно-балковий рельєф, на північному сході плато обривається до долини р. Сів. Донець крутим уступом. Лівобережжя — слабо розчленована, дренована балками та долинами річок рівнина.

Район лежить в межах Лівобережно-Дніпровсько-Приазовської північно-степової фізико-географічної провінції, належить до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони.

Гідрографічну сітку району утворюють річки басейну Сів. Дінця, який перетинає район з північного заходу на південний схід: Середня Балаклійка, Волоська Балаклійка, Крайня Балаклійка, Теплянка, Шебелинка, Чепіль та ін. Споруджено близько 140 ставків площею водного дзеркала 667,7га та Морозівське водосховище нар. Теплянці (104 га).

Найбільш поширені звичайні середньо-гумусні чорноземи. По схилах балок — чорноземи середньо- і сильнозмиті.

Лісами і лісовими насадженнями вкрито 29,3 тис. га. Переважаючі породи — сосна (близько 50 % лісовкритої площі) та дуб (34 %). Відсоток природних та напівприродних територій становить 34,85.

У районі існує 14 природно-заповідних територій: 1 регіональний ландшафтний парк, 11 заказників місцевого значення (2 — ландшафтних, 5 — ботанічних, 1 — загальнозоологічний, 2 — ентомологічних та1 — загальногеологічний), комплексна пам'ятка природи та заповідне урочище. Площа об'єктів ПЗФ становить 6701,0га (що складає 3,4 % від загальної площі району).

Існуючі території природо-заповідного фонду

№ на карті	Назва, категорія та тип території	Площа, га	Рік створення
Регіональний ландшафтний парк
212	Ізюмська лука	2560	2003
Заказник ландшафтний місцевого значення
132	Крейдянська лісова дача	1477,7	2001
160	Савинська лісова дача	1711	1996
Заказник ботанічний місцевого типу
10	Байрак	1	1984
166	Борисоглібський	2,9	1998
135	Ковиловий	3	1991
210	Нурівський	36,6	2002
109	Сербівський	2	1984
Заказник загально зоологічний місцевого значення
145	Лиман	131,2	1993
Заказник ентомологічний місцевого значення
104	Рибчине	9,4	1984
17	Бойневе	17,3	1984
Заказник загально геологічний місцевого значення
177	Протопівський	14,6	1998
Заповідне урочище
15	Бір	734	1984

Ізюмська лука

Парк розташований в долині р. Сів. Донець, де представлене значне різноманіття ландшафтів і типів природної рослинності. В деревостанах природного походження окремі дерева сосни, дуба, тополі вражають своїми велетенськими розмірами і досягають 100-150-річного віку. Особливо цінними є рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Цей природний комплекс має велику рекреаційну цінність. На території «Ізюмської луки» зосереджений унікальний фауністичний комплекс, який не має аналогів як в Харківській області, так і в цілому в Україні. Тут мешкають 4 види хребетних тварин, занесених до Європейського Червоного списку (1 вид ссавців, 3 види птахів); 20 видів, занесених до Червоної книги України (2 види плазунів, 14 видів птахів, 4 види ссавців); 33 види, рідкісних для Харківської області (3 види земноводних, 5 видів плазунів, 24 види птахів)

КРЕЙДЯНСЬКА ЛІСОВА ДАЧА

Територія вкрита посадками сосни віком близько 50 років, які є еталоном створення ґрунтозахисних насаджень на піщаних аренах. Домінуючим типом умов місцезростання є свіжий дубово-сосновий субір. Це — ліси І групи зеленої зони м. Балаклія, які мають велике водоохоронне, ґрунтозахисне та кліматологічне значення. У складі рослинних угруповань зростає багато видів цінних лікарських рослин.

САВИНСЬКА ЛІСОВА ДАЧА

Ландшафт піщаної тераси та заплави р. Сів. Донець з борами, заплавними дібровами, вільшняками, осокірниками, старицями, озерами, луками і болотами. Зростають 5 видів рослин, занесених до Червоної книги України, трапляються рідкісні для області рослинні угруповання.

БАЙРАК

Типова байрачна діброва на північно-східній межі ареалу — комплекс типів лісу сухої і свіжої кленово-липової діброви та груп асоціацій дубових лісів татарсько-кленових, що занесені до Зеленої книги України. В трав'яному покриві переважають широкоареальні неморальні види, в тому числі й лікарські.

БОРИСОГЛІБСЬКИЙ

Створені в 1962-1964 рр. колекційні насадження налічують понад 80 цінних інтродукованих деревних і чагарникових видів рослин. Більшість видів добре адаптувались, цвітуть, плодоносять, інтенсивно розмножуються. Перш за все, це види горіха, ірги, ялівцю, черемхи, глоду, горобини, винограду, кизил справжній та обліпиха крушиновидна

КОВИЛОВИЙ

Степові фітоценози на схилах балки південної експозиції з участю формацій ковили волосистої та ковили Лессінга (Зелена книга України, Червона книга України), шавлії пониклої (Червоні списки Харківщини)

НУРІВСЬКИЙ

На території заказника представлені рідкісні для Харківщини фітоценози ковилово-різнотравних степів. Це — місце зростання рідкісних та зникаючих видів степових рослин (ковили Лессінга, к. волосистої, белевалії сарматської тощо) та реліктових степових рослинних угруповань з участю багатьох видів цінних лікарських рослин

СЕРБІВСЬКИЙ

Сухий сосновий бір на слабко розвинених піщаних ґрунтах надзаплавної тераси долини р. Сів. Донець з участю лікарських рослин

ЛИМАН

Заболочена ділянка заплави р. Волоська Балаклійка (притока Сів. Дінця) зі старичним озером Лиман. На території заказника представлені водно-болотний та лучний орнітокомплекси з рідкісними видами, занесеними до Європейського Червоного списку (деркач), до Червоних списків Харківщини (пірникоза мала, п. сірощока, бугай, бугайчик, лебідь-шипун, лунь лучний, сова болотяна, рибалочка, синиця вусата). На озері розташована колонія крячків (к. чорний, к. білокрилий). В заказнику зустрічаються рідкісні види ссавців: видра річкова (Європейський Червоний список, Червона книга України), норка європейська, горностай (Червона книга України). Тут мешкають плазуни та земноводні, що потребують охорони в Харківській області (черепаха болотяна, квакша звичайна)

РИБЧИНЕ

Заповідний об'єкт розташований на схилах балки, де зростає байрачна ясенево-кленово-липова діброва паростевого походження з фрагментами степового різнотрав'я на її узліссі. Ентомофауна заказника представлена переважно лісовими угрупованнями з участю степових елементів. Виявлено 15 видів комах, занесених до Європейського Червоного списку та Червоної книги України, серед них запилювачі сільськогосподарських культур: мелітурга булавовуса, рофітоїдес сірий, джмелі: вірменський, глинистий, моховий.

БОЙНЕВЕ

Знаходиться на південному схилі яружно-балкової системи між полями ґрунтозахисної сівозміни. Основне ядро ентомофауни складають степові мезофіли та ксерофіли, трофічно і топічно пов'язані з формаціями злаково-різнотравного степу та фрагментами байрачних лісів. Серед них є види комах, занесених до Червоної книги України: дибка степова, вусач земляний хрестоносець, махаон, джміль пахучий, рофітоїдес сірий, мелітурга булавовуса. Останні три види — активні запилювачі люцерни та інших бобових культур

ПРОТОПОПІВСЬКИЙ

Рідкісні для Харківської області відклади верхнєюрських порід

БІР

Мальовничий ландшафт річкової долини р. Сів. Донець. На раніше рухливих пісках борової тераси в місці впадіння р. Берека в р. Сів. Донець зростають штучні соснові ліси віком до 70 років. Насадження сприяють підтриманню оптимального водного режиму річки, попереджують замулювання її русла і каналу Дніпро-Донбас.

БАРВІНКІВСЬКИЙ РАЙОН

Район розташований у південно-східній частині Харківської області, на її межі з Донецькою областю.

Площа району — 1364,4 км2. В районі мешкає 31,5тис. осіб, у тому числі у м. Барвінкове — 13,0 тис. Щільність населення — 23 особи на км2.

Район розташований у межах південних відрогів Середньоросійської височини, поверхня представлена пологохвилястою лесовою рівниною, значною мірою еродованою. Лежить у межах Донецької північно-степової фізико-географічної провінції. Гідрографічна сітка представлена річками басейну Сіверського Дінця (Берека, Сухий Торець, Бритай, Лукнуваха). У північній частині району проходить траса каналу Дніпро-Донбас. Створено 130 ставків з площею водного дзеркала 559 га.

Найбільш поширені чорноземи звичайні середньогумусні. По долинах балок, заплавах річок — лучні солонцюваті грунти та лучні чорноземи.

Степова рослинність майже не збереглася. Лісова рослинність представлена головним чином лісами та лісовими насадженнями по ярах, балках, берегах річок і водойм та полезахисними і дорожнозахисними смугами. Ліси і лісові насадження займають 6,9 тис. га. Серед деревних порід переважають дуб звичайний (50% лісових площ), ясен звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста, сосна звичайна.

Відсоток природних та напівприродних територій становить 26,05.

У районі існує 7 заказників місцевого значення: 1 — ландшафтний, 1 — ботанічний, 2 — ентомологічних, 2 — орнітологічних, 1 — гідрологічний. Площа природно-заповідних територій становить 470,8га (0,35 % від загальної площі району).

Існуючі території природо-заповідного фонду

№ на карті	Назва, категорія та тип території	Площа, га	Рік створення
Заказник ландшафтний місцевого значення
208	Новодмитрівський	209,2	2002
Заказник ботанічний місцевого значення
203	Данилівський	20,5	2002
Заказник ентомологічний місцевого значення
56	Красногірський	2,5	1984
123	Чабанне	5	1984
Заказник орнітологічний місцевого значення
137	Бритай	158	1992
139	Куплеватське	40	1992
Заказник гідрологічний місцевого значення
180	Семенівський	185,6	1998

НОВОДМИТРІВСЬКИЙ

В межах заказника представлені фрагменти мало змінених природних ландшафтів з цілинними ділянками типчаково-різнотравних степів, поширених на схилах яружно-балкової системи. Саме такі ландшафти раніше переважали в степах. Ця територія має особливу цінність в зв'язку з майже суцільною розораністю території району та надмірною пасовищною дигресією рослинного покриву схилів яружно-балкових систем.

ДАНИЛІВСЬКИЙ

Гарно збережені ділянки справжніх степів та засолених сухих луків з рідкісними для флори України та Харківщини видами та рослинними угрупованнями.

КРАСНОГІРСЬКИЙ

Заповідна ділянка розташована на схилах степової балки південної експозиції. Рослинний покрив утворюють асоціації чагарникових (з караганою кущовою, терном) та ковилово-різнотравних степів з участю видів ковили, типчака, маренки рожевої, волошки східної, оману шорсткого, видів шавлії, залізняка, астрагалу. Основне ядро ентомофауни складають степові види, трофічно і топічно пов'язані зі степовим різнотрав'ям. В заказнику мешкають понад 20 видів бджолиних: антофори, мелітти, евцери, андрени, галікти, джмелі степовий та ін. Серед них — представники Червоної книги України — рофітоїдес сірий, мелітурга булавовуса, джміль вірменський.