Лекція 1.

1. Предмет етики.

Етика – це філософське вчення, об’єктом і предметом вивчення якого є мораль як одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини, специфічне явище суспільного буття. Етика з’ясовує місце моралі в системі суспільних відносин, аналізує її генезис, внутрішню структуру, вивчає історичний розвиток моралі і теоретично обґрунтовує ту чи іншу її нормативну систему.

Мораль не складає спеціальної сфери людського життя, проте присутня в усіх людських відносинах (ставлення до оточуючих людей, до самого себе, до природи та тварин). Етика тісно пов'язана із науками про людину – психологією, культурологією, педагогікою, історією.

«Батьком» етики вважається Арістотель, саме він дав назву цієї науки, а також написав декілька найважливіших трактатів з етики (Нікомахова етика, Евдемова етика, Велика етика). Слово «етика» було утворене Арістотелем від слова «етос», котре мало кілька значень. Етос – це звичне місце проживання, житло, звірине лігво. Пізніше воно стало означати стійку природу якого-небудь явища, звичай, просто звичку, характер, темперамент.

Специфіка етики полягає у тому, що вона надає загальнолюдського масштабу проблемам окремої людини, тому пропоновані рішення можуть розповсюджуватися на будь-якого іншого індивіда, який зіштовхується з такими ж питаннями.

Етика – це дослідження фундаментальних цінностей та цілей людського життя (добро і зло, щастя, любов і т. д.), а також аналіз поняття моралі.

Первісно поняття «етика», «мораль» і «моральність» були тотожними, тобто позначали сферу поглядів, звичаїв, загальноприйнятих правил поведінки. Пізніше вони стали роз’єднаними. Етика – це теорія, мораль і моральність – це реальні явища у життя людини і суспільства. Іноді поняття «мораль» і «моральність» вживають як синоніми, але існує традиція (що йде від Геґеля) розділяти їхнє значення. Згідно з цією традицією, моральність – поведінка, яка відповідає загальноприйнятим звичаям, традиціям, цінностям і нормам. У моральності індивід автоматично чинить «як усі», як послушний член соціуму. Він дотримується правил, традицій та норм.

Отже, моральність людини є умовою входження людини у соціум, вона не вимагає оригінальності, творчості, інтенсивного раціонального мислення, індивідуального вибору; навпаки, вона передбачає виконання загальноприйнятої норми, підпорядкування традиційному зразку.

Мораль – особливе явище, що виникло (паралельно з правом) у західній цивілізації. Вона з’являється із розвитком індивідуальної самосвідомості (античні мудреці), особистісного, самостійного початку, з появою самостійно мислячих особистостей, здатних на свідоме рішення та вибір.

Етика виникає там і тоді, де й коли з’являється мораль як сфера самостійного вибору, що ґрунтується на раціональному розмірковуванні. Етика – наука, яка говорить про те, як «повинна» чинити людина (формулює моральні норми і принципи).

2. Особливості функціонування моралі.

Суспільство в процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і скерування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом і соціальним інститутом суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах:

• особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо);

• сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, «не вкради», «не вбий» тощо; «справедливо», «порядно», «доброзичливо» тощо).

Мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об’єднує людей, включених у різні види діяльності та стосунки. Найвищий сенс, призначення моралі виражається у забезпеченні цілісності й гармонійності міжлюдських стосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку й відіграє власну роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їхньої людяності.

Функцій моралі:

• Регулятивна. Мораль формується як певний регулятор людського ставлення до інших людей, самих себе, до природи, Бога. Існування моралі не залежить від нашого бажання, вона є об’єктивною.

• Оціночна. Мораль оцінює вчинки людей, мету їхньої діяльності з погляду добра і зла. Під моральну оцінку підпадають не тільки дії людини, але й уся дійсність, як соціальна, так і природна.

• Виховна. Мета морального виховання полягає у формуванні духовної особистості, здатної на самовдосконалення.

• Пізнавальна. Мораль дає інформацію про добро і зло, та їх більш конкретні цінності. Через мораль людина пізнає закони добра, діалектику добра і зла, різні форми проявів добра і зла у світі.

• Світоглядна. Саме в етиці вирішуються питання про сенс життя, про щастя, про ідеал. Мораль дає людині позитивне відчуття задоволення від власних дій і прожитого життя. Мораль надає сили людині жити, жити навіть усупереч несприятливим, а іноді й трагічним обставинам.

• Соціально-адаптивна. Вона збагачує людину не просто знаннями об’єктів самих по собі, але й забезпечує інтеграцію людини у конкретно-історичну спільноту і соціалізацію людської особистості.

• Комунікативна. Реальними посередниками всіх форм спілкування є результати духовної діяльності – ідеї, цінності, ідеали, почуття і настрої, а також матеріальні речі – знаряддя і засоби людської праці, об’єкти, що втілюють соціальні цінності й людський досвід.

• Критична функція виявляється в її опозиції до емпіричної дійсності, до повсякденної реальності, сприяє звільненню від забобонів і подоланню стереотипів мислення і поведінки.