2.1. Модель державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в класичній теорії міжнародної торгівлі

Теорія меркантилізму, яка. хоч і не дала відповідей на основні питання: міжнародного руху товарів і послуг, зумовила бурхливий розвиток національних держав та їх утвердження в системі світових господарських зв’яз­ків. Економічні зв’язки між державам_и_у_ сфері товар- ного обміну меркантилісти зводили до того, що держа­ва повинна якомога більше продавати своїх товарів на зовнішніх ринках і якнайменше купувати чужих. Це мало забезпечити позитивне сальдо торговельного балан­су та створити умови для приросту ііаціоиальиого багат­ства, тобто для економічного зростання країни. Багат­ство держави меркантилісти вбачали в накопиченні золота, срібла та коштовностей.

Меркантилісти були першими теоретиками та практи­ками протекціонізму. Уявляючи міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, вони обґрунтовували необ­хідність активного втручання дерлеави в організацію міжнародних економічних ^ідносин.- На їхню думку, держава повинна регулювати зовнішню торгівлю з ме-~ тою збільшення експорту та скорочення імпорту, для чого, зокрема* вона мала заборонити або обмежити врї~ везення сировини і стимулювати їх безмитний імпорт, а також заборонити автономну торгівлю колоніальних та підлеглих територій, залишивши лише їх зв’язок із метрополією. Так у міжнародній торгівлі з’явилася дер- лсавна протекція і було закладено основи національної політики протекціонізму.

Ідеї меркантилістів панували в економші ііівторл століття, і до початку XVIII ст. торгівля між країнами мала більше обмежень, регламентацій і заборон, ніж вона могла витримати як фактор економічного розвит­ку країни. »

Особливо активно навчилася захищати свої ринки Англія. Починаючи ще з XIII ст., вона запровадила па- кет законів, які обмежували тип та походження тканин, одяг з яких можна було носити. Хоча деякі з цих за­конів переслідували соціальні цілі (розпізнання, до якої верстви суспільства належить людина, за її одягом), причина появи більшості з них була суто економічною. На додачу до законів, які забороняли імпорт французь­ких виробів, англійці також захищали своїх виробни­ків від виробників з інших країн, наприклад, з Індії. Британським виробникам у XVII ст. вдалося провести закон, який забороняв імпорт або носіння одягу з шов­ку та ситцю з Індії, Китаю та ГІерсії. Обмеження на .імпорт ситцю стимулювали розвиток англійської тек­стильної промисловості, особливо виробництво ситцю, шовку та бавовни.

XVIII ст. теорія меркантилізму та політика ^овшшиьої торгівлі, іцо ґрунтувалась на ній, серйозно критикувалися. ~

~. -^П_^е Р^ший_ плаї їв и йш л а теза особистої свободи, інди­відуального самовиявлення, економічної самобутності. Якраз на такому ґрунті й виросла концепція вільної торгівлі, тобто концепція вільного підприємництва та рбшну_лііж. окремими людьми.І.державами.

У 1758 р. французький економіст Ж. К. Гурне на асамблеї школи фізіократів виголосив: “Laissez faire, laissez passe?' “дозволяйте робити (що хочуть), доз­воляйте йти (куди хочуть)”. Це було вимогою свободи

економічних дій, усунення перепон зі шляху конку­рентного ринкового господарства, породженими обме­женою вірою в могутність та ефективність “невидимої руки ринку”, всебічне обґрунтування якої подав два десятиліття потому Адам Сміт — родоначальник кла­сичної школи політичної економії.

Основним твором А. Сміта, в якому викладені поло­ження Його теорії, є “Багатство націй” (1776). У ньому читаемо: “Кожна людина так довго, як довго вона ire порушує закони справедливості, може цілком вільно переслідувати власні інтереси своїм способом, приво- дячи разом свою працю і капітал до конкуренції із іншими людьми, з групами людей”¹.

Будучи послідовником французьких фізіократів,. А. Сміт вірив у силу так званого природного ладу (“ancient regime''), у силу людського самолюбства й при­род Fry гармонію власних інтересів. Природна свобода натякає на вільну конкуренцію, вільне пересування працівників, вільне переміщення капіталу і свободу від втручання державних органів.

А. Сміт уважав, що ринок потрібно захистити від зовнішнього втручання. Він регулюється “невидимою рукою” ринкових законів. “Деякі глибокодумні лікарі вважали, що ^ітя здоі^ов'я політичного організму необ­хідні суворий режим дієти і регламентація, іронізує А. Сміт. — Вони, мабуть, не гадали, що в політичному організмі природне зусилля, яке прикладається кожною людиною для покращення свого становища, є принципом забезпечення, здатним попередити і виправити нега­тивні впливи будь-якої політичної економії. До певної міри пристрасної та обмелеувальної”“.

“Laissez nous faire” (“залишіть нас у спокої”) був фундаментом філософії А. Сміта й залишається донині базою світогляду консервативних економістів. Однак відданість “невидимій руці” не зробила А. Сміта звичай­ним консерватором. Він ставився до державного втручан­ня в економіку хоча й обережно, але без упередженості.

Не відкидаючи повністю участі держави в економіч­ному”житті та контролю з її боку, А. Сміт відводив їй роль “нічного сторожа”, а не регламентатора і регуля­тора економічних процесів.

У разі конкуренції автоматичний механізм призво­дить природні й ринкові ціни до рівноваги. Тому за умов природної свободи держава має три легітимні, функції:

1. оборону країни;

2. правильне адмініструваніїя з позиції справедли­вості;

3. громадські будови, які не поспішає чинити індивід, бо вони для нього неприбуткові.

Такі докази на користь вільної торгівлі були дуже переконливі дл/ґ'прагматичного населення Англії, бо вільна торгівля мала гарантувати нижчі ціни, стійкі_ зарплати й економічне ^зростання. Але багато хто не одразу вхопився за такі ідеї “свободи”. Минуло близь­ко 60-ти років, перш ніж радикальні перетворення А. Сміта могли закріпитися. Лише після довгої і гли­бокої економічної депресії у 90-х роках XVIII ст. оста­точно сформувалися концепції вільного підприємниц­тва, що їх накреслив А. Сміт у .17.76 р.

Між іншим, навіть після того, як ідеї вільної торгів­лі отримали верх, перетворення держави в “нічного сторожа” ринкового господарстпа практично не відбу- лося. Держава виявилась змушеною.втручатися в еко­номічні. та соціальні відносини у своїй країні, не гово­рячи вже про боротьбу за її місце на світовому ринку.

Втручання держави .посилювалось під час криз та де­пресій і зменшувалось? коли їх змінювала сприятливі­ша ситуація.

Протягом усього подальшого розвитку практично в усіх країнах йшла постійна боротьба між фритредера­ми та протекціоністами, за якою стояло різне розумін­ня економічної ролі держави. При цьому в усіх випад­ках мова йшла не про категоричне, принципове забез­печення необхідності участі держави в економіці, а про її межі та сфери, об’єкти й суб’єкти, форми та методи, про її соціальну ціну, ангаясов&ність і спрямованість.

Відповідно до теорії А. Сміта, міжнародна торгівля визначалася як вигідна лише у разі такого товарообмі­ну між країнами, коли країни торгують товарами, які в кожній з них виробляється з. меншими витратами, ніж у країні — торговельному партнері.

“Головне правило кожного розумного голови сім’ї полягає в тому, щоб не намагатися виготовляти вдома такі предмети, виготовлення яких коштуватиме дорож­че, ніж при купівлі їх на стороні. Кравець не нама­гається сам шити собі чоботи, а купує їх у шевця. Швець не намагається сам шити собі одяг, а користується послугами кравця”¹.

Це правило, на думку А. Сміта, повинно розповсю­джуватися і на всю країну: “Якщо якась чужа країна може постачати нам будь-який товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі в змозі виготовляти йоги, набагато краще купувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, застосованої в тій галузі, в якій ми маємо деякі переваги”².

За А.. Смітом, абсолютні переваги у виробництві то­вару дають можливість країні спеціалізуватися на його

виготовленні й бутя експортером цього товару, на між­народному ринку, а їх відсутність (що рівнозначно їх наявності у торговельного партнера) перетворює її на країну-імпортера. Принципово важливий висновок тео­рії абсолютних переваг, що має значення для формуван­ня зовнішнього сектору економіки, міститься у тверджен­ні, що від міжнародної торгівлі, яка без усіляких штуч­них впливів та обмежень природно, нормально ведеться між двома країнами, виграс колена нація, хоча й неодна­ково. А. Сміт вважав, що міжнародна торгівля не є грою з нульовою сумою, це гра з позитивною сумою. Підста­ва — унікальність якості, кількості й структури фак­торів виробництва, які формують абсолютні переваги країни у виготовленні окремих конкретних товарів.

Погляди А. Сміта доповнив і розвинув Давид Рікар- до, якому належить теорія відносних переваг. Це тео­рія в тому чи іншому вигляді присутня в більшості сучасних робіт із проблем зовнішньоекономічної взає­модії. У своїх теоретичних викладах Д. Рікардо довів не тільки можливість, а й необхідність взаємовигідної торгівлі навіть при наявності абсолютної переваги однієї країни у виробництві цих товарів. Гіевна країна отримає ^виграш, якщо відмовиться від менш ефективного ви- робництва на користь ефективнішого. На думку Д. Рі­кардо, якщо виробництво характеризується різними витратами, то внутрішні альтернативні вартості двох товарів у різних країнах не збігаються, відповідно, вну­трішнє співвідношення цін до виходу па зовнішній ри­нок таколе різниться. Таким чином, виражені в цінах ви­трати праці є фактором, який визначає напрям спеціа­лізації народного господарства, за якого колена з країн отримує певний виграш від взаємної торгівлі. Головний висновок, якого дійшов Д. Рікардо полягає у: “Прави­ло, яке регулює відносну вартість товарів в одній країні, не регулює відносну вартість товарів, що обмінюються між двома чи декількома країнами. За системи повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі, які надаїрть їй найбіль­ші вигоди”.

"Закон зовнішньої торгівлі, пов’язаний із іменем Д. Рікардо, підсилив Джон Стюарт Міллі», висунувши тезу про вплив взаємного попиту держав, які торгують. Якщо існує різниця у витратах, то для ефективного тор­говельного обміну цієї обставини недостатньо. Потріб­но, щоб розвивався попит на товари к р аїп и -імпортера. Зрівняння міжнародного попиту призводить до рівно­важного стану, коли цінність експорту однієї країни дорівнює цінності імпорту іншої. Чим більший попит на імпортовані товари і чим він еластичніший, тим сприятливіші умови для зовнішньої торгівлі. Міжна­родна торгівля регулюється взаємним попитом.