3. Середній мозок.

Середній мозок — це порівняно невелика частина стовбура головного мозку, що розміщена між заднім (мостом) і проміжним мозком та поділяється на дві частини: покрівлю середнього мозку, яка називається чотиригорбковою пластинкою, і ніжки мозку.

Передні горбки чотиригорбкової пластинки середнього мозку за допомогою окорухового нерва координують рухові реакції, пов'язані із зоровою функцією. Задні горбки чотиригорбкової пластинки відповідають за рухові реакції, необхідні для нормального сприймання звуку і визначення його напрямку. Усі ці орієнтовні реакції об'єднують під спільною назвою чотиригорбкового рефлексу.

У ділянці покриву середнього мозку містяться червоне ядро, ядра деяких черепних нервів. Червоне ядро — це скупчення нейронів зі специфічною пігментацією. Воно відіграє важливу роль у регуляції автоматичних рухів, м'язового тонусу. У ніжках середнього мозку розміщена чорна речовина, руйнування якої є причиною порушень рухової функції, що виявляється у формі паркінсонізму.

4. Сітчастий утвір.

Сітчастий утвір (ретикулярна формація) — це особливе скупчення нейронів; починається у спинному мозку, проходить через увесь стовбур головного мозку, має зв'язки з проміжним мозком, а також з корою великого мозку. Нейрони сітчастого утвору мають по 1-6 довгих розгалужених дендритів і аксон, дві гілки якого утворюють: одна — еферентні сітчасто-спинномозкові шляхи, а інша — висхідні шляхи.

Функція сітчастого утвору - здатність до підтримання стійкої тонічної активності. Сітчастий утвір має сітчасті ядра, які мають відношення до складних поведінкових реакцій, навчання, пам'яті, регуляції процесів активації та деяких вегетативних функцій. Сітчастий утвір тісно пов'язаний з гіпоталамусом і структурами лімбічної системи, які відіграють важливу роль в емоцШно-мотиваційних реакціях.

5. Проміжний мозок. Включає епіталамус, метаталамус, таламус, гіпоталамус і III шлуночок. Епіталамус є підкорковим центром нюху, а одна з його структур - епіфіз є залозою внутрішньої секреції. Метаталамус є підкірковим центром слуху, та одним із підкіркових центрів зору. Таламус налічує близько 40 різноманітних ядер, об'єднаних у цілісний морфофункціональний комплекс, який складним чином взаємодіє з корою великого мозку, основними ядрами, структурами лімбічної системи. Таламус є осередком, в якому сходяться майже всі сигнали від зовнішнього світу і, видозмінюючись тут, прямують до підкіркових і кіркових центрів. Водночас таламус, як надсегментарний центр рефлекторної діяльності, має зв'язки з гіпоталамусом, де зосереджені головні автономні центри.

Гіпоталамус є вищим інтегративним центром вегетативних та ендокринних функцій. У гіпоталамусі виділяють кілька десятків ядер, які топографічно поділяють на п'ять груп: передзорова, передня, середня, зовнішня та задня групи.

Так, передзорові й передні ядра утворюють гіпофізотропну ділянку, нейрони якої продукують рилізинг-гормони (ліберини і статини), що регулюють функцію аденогіпофіза, а через механізм нейросекреції — нейрогіпофіза. Там також знаходяться нейрони, які реагують на температуру тіла, — центральні терморецептори. Середня група ядер належить до присередньої зони гіпоталамуса (медіального гіпоталамуса), де знаходяться нейрони-датчики, що реагують на зміни внутрішнього середовища організму (водно-електролітний склад плазми крові, вміст гормонів у крові тощо). Присередня зона гіпоталамуса, де міститься центр насичення, регулює активність травної системи і харчову поведінку. Бічна зона гіпоталамуса (латеральний гіпоталамус) містить нейрони, що забезпечують регуляцію функції травної системи.

Отже, гіпоталамус забезпечує регуляцію функції майже всіх внутрішніх органів і насамперед серцево-судинної системи та органів травлення. Гіпоталамус підтримує гомеостаз організму, регулюючи загальний обмін речовин, водно-сольовий обмін, сечовиділення, температуру тіла, ендокринні функції. Він бере активну участь у формуванні пристосовної поведінки завдяки наявності складних взаємозв'язків з корою великого мозку та підкірковими ядрами.

6. Кінцевий мозок контролює функції всієї нервової системи. До великого мозку належать дві півкулі, в яких виділяють кору (плащ), білу речовину, основні підкіркові (базальні) ядра, бічні шлуночки та нюховий мозок.

Мозок можна поділити на три частини: стародавній мозок (стовбур мозку, проміжний мозок і основні ядра), який контролює стереотипні природжені пове-дінкові реакції, необхідні для виживання; давній мозок (структури лімбічної системи), що забезпечує внутрішній гомеостаз і видоспецифічні реакції, і новий мозок, який складається з нової кори, де відбувається складна трансформація сигналів із зовнішнього середовища і від внутрішніх органів.

До лімбічної системи (лат. ІітЬш — край) відносять ті зони кори, які розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з новою корою (неокортексом) та відокремлюють її від стовбура мозку й гіпоталамуса, і вважається, що всі вони є цілісним комплексом, який відповідає за емоційну поведінку.

Основні (підкіркові, базальні) ядра — це сукупність структур і ядер, розміщених у білій речовині півкуль великого мозку. Основні ядра, як і мозочок передають відповідну інформацію до кори великого мозку, де формується програма рухових реакцій.