Лекція №3 Тема : Анатомічна будова вегетативних органів рослин.

План:

1. Анатомічна будова листка.

2. Анатомічна будова кореня.

3. Анатомічна будова стебла.

1. Анатомічна будова листка.

Поверхня листка вкрита епідермою — клітинами шкірочки, утвореними покривною тканиною. Вони щільно прилягають одна до одної, прозорі, добре пропускають сонячні промені всередину листка і виконують захисну функцію. Епідерма може мати: кутикулу, щетинки, сосочки, волоски, що виділяють смолисті речовини, ефірні олії. Ці утворення перешкоджають проникненню мікроорганізмів у листок і захищають його від перегріву і випаровування води.

Кутикула й епідерма пронизані маленькими отворами — продихами, кількість яких із двох сторін листка неоднакова. Кожен продих є щілиною між двома бобоподібними замикаючими клітинами, що, злегка змінюючи форму, відкривають чи закривають її. Це регулює інтенсивність транспірації, тобто втрати води рослиною. Коли продихи відкриті, водяна пара випаровується через них в атмосферу, що забезпечує висхідний рух нових порцій води з розчиненими в ній солями від коренів до листків та інших частин пагонів. Через продихи відбувається також газообмін рос­лини з навколишнім середовищем. Замикаючі клітини продихів реагують на рівень освітленості: коли він підвищується, продихи відкриваються ширше, коли сутеніє, продихова щілина звужується. За достатньої кількості води у ґрунті продихи вдень відкриті, а вночі закриті. Якщо ж рослина відчуває нестачу води, продихи закриті й удень.

На відміну від інших клітин епідерми ці замикаючі клітини містять хлоропласти. У більшості рослин продихи знаходяться на нижній поверхні листків, а у водяних рослин (латаття) — на верхній шкірочці. Якщо листки розташовані вертикально (у злаків), то продихи містяться як на нижній, так і на верхній епідермі.

В епідермі листка також є спеціалізовані продихи — гідатоди, що виділяють воду у вигляді крапель. Цей процес називається гутацією. Його інтенсивність максимальна, якщо води поглинається багато, а випаровування йде повільно.

Між верхньою і нижньою шкірочками розміщена м'якоть листка — мезофіл — асиміляційна тканина, клітини якої мають численні хлоропласти. Клітини цієї тканини за формою неоднакові: ближче до верхньої поверхні листка примикають циліндричні клітини м'якоті, які щільно розміщені в один чи кілька рядів і утворюють стовпчасту, чи палісадну паренхіму.

Основна функція цієї тканини — фотосинтез. Листки багатьох дерев (дуба, яблуні, берези), що розвиваються у верхній частині крони на світлі, мають могутнішу стовпчасту паренхіму, ніж листки, розташовані в нижній частині крони.

Під палісадною паренхімою є великі клітини, що складають губчасту паренхіму. Вільний простір між ними (міжклітинники) полегшує дифузію газів усередині листа. Губчаста паренхіма містить менше хлоропластів, і фотосинтез відбувається тут не так інтенсивно, як у палісадній паренхімі.

У товщі мезофілу листка розташовані судинно-волокнисті пучки. По судинах ксилеми кожної жилки в листок надходять вода і мінеральні речовини, а по ситоподібних трубках флоеми з листка відтікають продукти фотосинтезу. Механічна тканина листка (переважно в жилках) захищає листову пластинку від розривів під впливом вітру, дощів і забезпечує пружність та еластичність листка.

	Мал.1. Зріз листка евкаліпта: 1 — епідерма; 2 — стовпчаста паренхіма; З — губчаста паренхіма; 4— ефіроолійне вмістилище; 5— друзи; 6— коленхіма; 7 — флоема; 8 — ксилема; 9 — склеренхіма; 10 — кристали.
	Мал. 2. Зріз листка бузку через центральну жилку: 1 — епідерма; 2 — коленхіма; 3 — стовпчаста (палісадна) паренхіма; 4 — губчаста паренхіма; 5 — нижня епідерма; 6 — флоема; 7, 12 — ксилема; 8 — склеренхіма; 9 — друзи; 10 — продих; 11— мезофіл листка