6. Комерційне (фірмове) найменування може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством.

Позивач - громадська організація, створена відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян", звернулася з позовом про зобов'язання об'єднання  громадян  припинити використання його найменування.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зауважив таке.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про об'єднання громадян" громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

За приписом абзацу першого частини другої статті 90 Цивільного кодексу України комерційне (фірмове) найменування може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством.

Отже, позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб'єктом прав на комерційне (фірмове) найменування, а відтак обраний ним у цьому позові спосіб захисту її прав не відповідає чинному законодавству України.

Особливості правового регулювання назв об'єднань громадян визначено у

статті 12¹ Закону України "Про об'єднання громадян", де, зокрема зазначено, що об'єднання громадян, зареєстроване у встановленому порядку, має виключне право на використання своєї назви.

Таким чином, в контексті наведеної норми Закону відсутні правові підстави для заборони об'єднанню громадян (в даному разі - відповідачу у справі) використовувати зареєстровану у встановленому порядку назву (без попереднього скасування такої реєстрації) (постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2009 № 13/337-08).

7. Сам по собі факт належності авторського права на твір, створений у співавторстві, всім співавторам (стаття 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права") не свідчить про нікчемність правочину щодо подальшої передачі прав на твір одним з авторів іншим особам.

Музичне видавництво звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Представництва про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивача на музичний твір.

У прийнятті рішення про відмову в позові попередні судові інстанції виходили з відсутності у позивача виключних майнових авторських прав на Твір з огляду на передачу йому таких прав не усіма співавторами Твору та з огляду на відсутність угоди, яка визначала б відносини між авторами.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на встановлений загальний порядок використання творів (з дозволу автора та зі сплатою авторської винагороди) та відсутність відомостей про визнання недійсними у встановленому порядку авторських договорів про передачу позивачеві виключних майнових авторських прав на Твір декількома авторами висновки попередніх судових інстанцій щодо відсутності у позивача права на звернення до суду з даним позовом є неправомірними (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2009 № 20/194).