3. Школа людських стосунків е. Мейо

Елтон Мейо (1880-1949) американський соціолог та психолог переніс увагу дослідження управління з завдань, які пропонуються робітнику, на самого виконавця. Він є засновником школи людських стосунків, що зародилася у 20-30 рр. Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого". За допомогою так званого Хоторнського експерименту Мейо довів, що продуктивність праці великою мірою залежить від приязних стосунків між людьми в процесі праці (між робітниками і менеджерами). Мейо вбачав основне завдання менеджера у створенні дружніх взаємин в колективі та довір'ї до робітників.

Отже, школа людських стосунків зосереджується, в основному, на методах налагоджування міжособових стосунків. Вона вважали, що за виявлення більшого піклування менеджера про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці. Слід підкреслити, що всі вищенаведені теорії були в певному розумінні "одномірними", оскільки в основі даних підходів було щось визначене: завдання, людина або адміністрування.

Дещо пізніше виникли так звані "синтетичні" вчення про управління, в основі досліджень яких був синтетичний підхід до організації, яка розглядалася як багатопланове явище, що пов’язує в єдине ціле ресурси, цілі та процеси, що перебігають як в самій організації, так і поза нею.

4. Школа поведінкових наук

Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше соціоніки та удосконалення методів досліджені цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50-ті роки відхід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К. Арджиріс, Р. Лайнкерт, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися па проблемах налагодження мікрокліма в колективі, то представники поведінської школи намагалися надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці. Виходячи і цього, будувалися концепції школи поведінських наук відносно управління організаціями підвищення ефективності використання людських ре сурсів.

У 60-ті роки поведінський підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинених країнах.

Як і попередні школи, прихильники школи поведінських наук вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв'язання проблем успішного управління «від ефективності працівника — до ефективності організації».

Теоретичні дослідження такого напряму у нашій країні практично не провадилися. Більшість праць у цьому напрямі присвячена кришці теорії як засобу експлуатації трудящих капіталістами.

5. Концепція управління за цілями п. Друкера

Пітер Друкер (1909) запропонував концепцію управління за цілями. На той час (50-ті роки) увага менеджерів була сконцентрована на функціях та процесах. Ідея Друкера, що управління має починатися з розробки цілей, потім переходити до формування функцій, системи взаємодій та процесу, перевернула логіку управління. Друкер хотів орієнтувати компанії на клієнтів, а не тільки на технологію. Працюючи в стилі відомого віденського психоаналітика, Друкер зондував глибоко, задавав питання і відстежував зв’язки.

В центрі уваги теорії Друкера — підприємницька діяльність, інновації, роль менеджерів в організації, організаційні цілі і логіка формування організаційних структур. Він є одним із творців теорії управління за цілями, розробником методу навчання за кейсами (case study), ініціатором порівняльного дослідження культур.

Виходячи з цього, П. Ф. Друкер формує зразковий перелік цілей організації, зв’язаних:

з визначенням типу (типів) ринків, на якому вона повинна працювати;

з установленням типу продукту, що випускається на даний ринок;

з визначенням рівня планованого прибутку;

з установленням типу і джерела необхідних ресурсів;

з відношенням до нововведень і припустимого ризику;

із задоволенням потреб персоналу;

із забезпеченням суспільного визнання її діяльності в більш широкому соціумі;

з розвитком менеджменту як головного фактора організаційного розвитку.