Аналітична кореспонденція
Термін кореспонденція (від лат. correspondeo — відповідаю, повідомляю), який нині вживають на позначення «повідомлення з місць, вміщуване в газеті або журналі; сукупність поштових відправлень; листування між окремими особами або установами» (СІС,1951,с.350-351), на початку XVIII ст. теж мав кілька значень. У «Сказанії о войнѢ козацкой с поляками Самійла Величка» 1720 р. слово кореспонденція фіксується із значенням «відповідь на стрілянину ворога»: «начали зо всѢхъ сторонъ на обозъ его штурмовати и изъ армат бити, взаємную и от Хмельницкого на всѢ сторони арматную и мушкетную отбѢраючи корреспонденцію» (В.,1926,с.117). Припускаємо, що з поняття «дія у відповідь» розвивається значення «спілкування, координація»: «войско водное приказанной себѢ от гетмановъ коронних корреспонденцій и согласия лишившися, пришло в согласіє и дружбу з войском Хмелницкого» (В.,1926,с.34).
У цей же період (поч. ХУШ ст.) вживають слово кореспонденція на позначення поняття «відповідь на лист» (В.,1926,с.31), з якого розвивається значення «листування між окремими особами»: «о корреспонденціи Жабокрицкого и игумена БѢлостоцкого» (В.,с.353). Фіксуємо також дієслово кореспондувати — «листуватися»: «с Орликомъ не корреспондовалъ ли хто из малороссійского народу» (ДГ,1883,с.602).
У XIX ст. з розвитком періодичних видань лексема кореспонденція в українській мові зі значення «листування» розвинулася у поняття «повідомлення, прислані в газету з різних місць». Із такою семантикою цей термін фіксуємо у І.Нечуя-Левицького: «Вона ... помістить кореспонденцію в місцевій газеті» (СУМ,т.4,с.289), у І.Франка: «Батьківщина» одразу видавалась дуже добре ... завдяки величезній кількості кореспонденцій, писаних, здебільшого, самими селянами» (Франко-50,т.41,с.426). Поширена й похідна лексема кореспондент на позначення «сообщающій современныя иногородныя новости въ журналы и газеты» (СДПТІС,1885,с.221).
Отже, до ХХ ст. поняття «кореспонденція» в значенні жанру не вживалося. Під цією назвою об’єднувалося все, що надходило для опублікування, - листи, замітки, статті. У ХХ ст. к. окреслюється як самостійний жанр, поступово набуває все більшого значення.
Кореспонденція (лат. correspondeo — відповідаю, інформую) – один із найпоширеніших газетних жанрів, в якому аналізується, як правило, окремий факт, подія, явище, обмежений місцем і часом.
У к. на конкретному матеріалі розробляється актуальна й порівняно невелика за обсягом тема.
Кореспонденція разом із заміткою складають основу сучасних газет.
Жанрові особливості а.к.:
оперуючи фактами, кореспонденція розкриває їх суть, інтерпретує і, нарешті, викладає у відповідній послідовності і взаємозв’язках;
«першоджерелом» повідомлення для аудиторії про певну подію (яка потім тлумачиться) в кореспонденції завжди є автор публікації. Саме він «кореспондує» з місця події, він же інтерпретує те, що відбулося, спираючись при цьому на думки учасників і свідків події, на свої власні безпосередні спостереження;
кореспонденція завжди має персоніфікованого автора, чиїм прізвищем вона підписується.
метод відображення дійсності в кореспонденції полягає в безпосередньому спостереженні за подіями, додатково може включати вивчення документів, опитування, а також інтерпретацію фактів з боку журналіста;
за масштабом відображення дійсності кореспонденція охоплює групу, ланцюжок пов'язаних один з одним фактів і всесторонньо освітлює локальну ділянку дійсності;
у кореспонденції використовуються образотворчо-виразні засоби;
думка автора рухається від часткового до загального.
обсяг може бути різним і диктується характером та значущістю теми, явища, факту, події;
обсяг – 100-150 рядків.
Кореспонденція пишеться за такою схемою (за К.Серажим):
називається те, що сталося;
зазначається, добре це чи погано;
прогнозується, до чого це може призвести;
показується, як це сприймається загалом.