4. Соціальні статуси і ролі Соціологічне розуміння особи розвивається і конкретизується в поняттях соціального статусу і соціальної ролі.

Соціальний статус – це співвідносна позиція, яку займає особа або група в суспільстві відповідно до професії, соціально-економічних станів. Поняття соціального статусу характеризує місце особи в соціальній структурі суспільства, в системі суспільних взаємодій, в її діяльності у суспільстві. Остання може виражатися в різних якісних показниках – авторитет, престиж, привілеї, рівень доходів і т.д.

Кожну людину характеризує не одна, а декілька статусних ознак, оскільки одна і та ж людина бере участь в безлічі груп і організацій. Він – мужчина, батько, син, чоловік, професор, православний і т.д. Крім того, одна людина може займати два протилежні статуси, але по відношенню до різних людей: для своїх дітей він батько, а для своєї матері він син. Сукупність всіх статусів, набутих однією людиною, називається статусним набором (це поняття ввів в науку американський соціолог Роберт Мертон).

Отже, статусний набір є всією сукупністю статусів, що характеризують дану особу в розмаїтті її взаємодій з іншими особами і виконанні нею своїх прав і обов’язків. У цій сукупності найчастіше виділяється ключовий або головний статус, найхарактерніший для даного індивіда. Саме по цьому статусу його виділяють оточуючі або ототожнюють його з ним. Окремі статуси є досить яскравими, стають головними для індивіда, незалежно від того, який в цілому набір його статусів. Достатньо згадати ім’я Олександр Македонський, як ми тут же назвемо його полководцем, безпомилково визначаючи його головний статус.

У соціології прийнято виділяти два статуси – особистий і соціальний. Соціальний статус – становище людини в суспільстві, яке вона займає як представник великої соціальної групи (професії, класу, національності, статі, віку, релігії).

Особистим статусом називають становище індивіда в малій групі в залежності від того, як оцінюють і сприймають члени цієї групи (знайомі, рідні відповідно до його особистих якостей). Бути лідером, душею компанії або знавцем значить займати певне місце в структурі міжособових відносин.

Різновидами соціального статусу виступають статуси привласнені, або одержані незалежно від суб’єкта, і досягнуті, або набуті власними зусиллями.

Привласнений статус – об’єктивно задане становище особи в суспільстві, для досягнення якого їй не потрибно докладати ніяких зусиль. Привласнені статуси визначаються статтю, расою, віком, соціальним походженням і т.д. Привласнені статуси об’єктивні не тільки по генезису, але і по існуванню («Народжений повзати літати не може»).

Статус, що досягається, - становище особи в суспільстві, що залежить від здібностей і особистих зусиль людини. Чоловік – статус привласнений, лицар – досягнутий. Жінка – статус привласнений, вчений – досягається.

У реальній життєдіяльності соціальний статус особи як співвідносна категорія, що функціонує тільки в співвідношенні із статусами інших людей, виявляється в різних ролях, які виконує в процесі взаємодії з навколишніми людьми дана особа.

Вперше визначення соціальної ролі було дане американським соціологом Р.Мертоном. Він розглядав соціальну роль як динамічну сторону соціального статусу, як його функцію, пов’язану з набором норм, відповідно до яких особа повинна поводитися в певних ситуаціях. Ці норми визначають ті види поведінки, які людина, що володіє даним соціальним статусом, може здійснювати по відношенню до особи з іншим статусом, і навпаки, вчинки другої особи по відношенню до першої. Поняття соціальної ролі, таким чином, відноситься до таких ситуацій соціальної взаємодії, коли регулярно і впродовж довгого часу особа відтворює в певних обставинах сталі риси поведінки, тобто певні стереотипи, що відповідають очікуванням інших людей. Тому соціальну роль можна визначити як сукупність очікувань і вимог, певні позиції. Ці очікування, побажання, вимоги втілюються в конкретних соціальних нормах.

Сукупність ролей, відповідних даному статусу, називається рольовим набором. Привласненим ролям не треба навчатися, вони дані людині об’єктивно. Наприклад, хтось син своїх батьків (він виконує роль без попередньої підготовки). Що стосується ролей, які досягаються, то ним потрібно вчитися. Рольове навчання – завдання освіти. Значення його полягає не просто в засвоєнні знань, а у здатності до практичної діяльності в ролі вчителя, лікаря, інженера, судді і т.д. Коли говорять, що людина вчиться все життя, в цих словах немає перебільшення. Засвоєння знань – процес, а освіта – результат процесу, і воно зовсім не зводиться до суми знань. Можна знати, як ходять шахові фігури, але програти.

Рольове навчання допускає виконання двох завдань:

1)навчання обов’язку і виконання має рацію відповідно до виконуваної ролі;

2)набуття установок, відчуттів, очікувань, відповідних даній ролі.

Виконання другого завдання є важчим, ніж першого. Порівняно просто навчити людину тій чи іншій ролі, але дуже важко вселити їй любов до когось, захопленість кимось.

Між соціальними ролями особи часто виникає якась неузгодженість: одна роль суперечить іншій. Такі ситуації називаються рольовими конфліктами. Рольовий конфлікт – це зіткнення цінностей, що лежать в основі мотивів ролі.

У найзагальнішому вигляді можна виділити два типи рольових конфліктів: між ролями і в межах даної ролі. Часто дві або більше ролей (або незалежні, або частини системи ролей) містять у собі несумісні, конфліктуючі обов’язки особи. Наприклад, працююча дружина відчуває, що вимоги її основної роботи часто можуть привести до конфлікту з виконанням нею домашніх обов’язків, або одружений студент повинен примиряти вимоги до нього як до чоловіка з вимогами до нього як до студента, або працівник міліції іноді повинен вибирати між виконанням свого посадового обов’язку і арештом близького друга. Подібного роду конфлікти відносяться до рольових конфліктів між ролями.

Прикладом конфлікту, що відбувається в межах однієї ролі, може служити становище керівника або громадського діяча, який публічно проголошує одну точку зору, а у вузькому колі виступає як прихильник протилежної; або індивіда, який під тиском обставин виконує роль, що не відповідає ні його інтересам, ні його внутрішнім установкам. У багатьох індивідуальних ролях – від сантехніка до викладача вищого учбового закладу – існують так звані конфлікти інтересів, у яких обов’язок бути чесним по відношенню до традицій або людей входить у конфлікт з бажанням «робити гроші». Досвід показує, що дуже небагато ролей вільні від внутрішньої напруженості і конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, він може привести до відмови від виконання рольових обов’язків, відходу від даної ролі, до внутрішнього стресу.

Існує декілька видів дій, за допомогою яких рольова напруженість може бути зниженою. Сюди відносять раціоналізацію, розділення і регулювання ролей. Перші два види дій вважаються неусвідомленими захисними механізмами, якими особа користується чисто інстинктивно. Що стосується третього виду дій, то він використовується в основному усвідомлено, раціонально.

Раціоналізація ролей – один із способів захисту проти болісного сприйняття особою якоїсь ситуації за допомогою понять, котрі для неї соціально і персонально бажані. Наприклад, дівчина не може знайти нареченого, вона переконує себе у тому, що буде щаслива, якщо не вийде заміж, оскільки всі чоловіки обманщики.

Розділення ролей знижує рольову напруженість шляхом внесеного вилучення із життя однієї з ролей і виключення її з свідомості індивіда, але із збереженням реагування на систему рольових вимог, властивих даній ролі. Наприклад, більшість жорстоких катів, вбивць були одночасно в сім’ї дбайливими чоловіками, батьками. В даному випадку їх основна діяльність і сімейні ролі повністю розділені.

Регулювання ролей відрізняється від захисних механізмів раціоналізації і розділення ролей перш за все тим, що воно є усвідомленим і навмисним. Регулювання ролей – це формальна процедура, за допомогою якої індивід звільняється від особистої відповідальності за наслідки виконання ним тієї чи іншої ролі. Наприклад, чоловік оправдовується перед дружиною за те, що тривалу його відсутність вимагала робота.

Таким чином, кожна особа в сучасному суспільстві випробовує рольове напруження або конфлікт. Проте вона має механізми несвідомого захисту і усвідомленого підключення суспільних структур для уникнення небезпечних наслідків соціальних рольових конфліктів.

Теми рефератів:

1.Співвідношення понять «людина». «індивід», «особистість», «індивідуальність»

2.Основні підходи до проблеми особистості в історії соціологічної думки.

3.Соціалізація – стержень соціального життя.

4.Проблема ідентифікації особистості у сучасній соціології.

5.Референтна група та ії місце у житті сучасної людини.

6.Соціальна адаптація та ії обєктивні й субєктивні виміри.

7.Рольові теорії особистості.

Література:

1. Соціологія: Підручник /За ред. Андрущенка В.П., Горлача М.I.-Х.-К.:1988.-С.271-282.

2.Соціологія: Підручник /За ред. Городяненка В.Г.-К.: 2002.-С.184-204.

3.Кравченко А.И. Социология: Учебник для вузов.- М.: Академический Проект,2000.-с.86-156.

4.Социология: Учебное пособие/ Под общей редакцией Тадевасяна Э.В.-М.: -С. 184-193.

5.Радугин А.А, Радугин К.А. Социология: Курс лекций – М.: Центр, 2000. – С. 150-159; 170-181.