2. Організація і проведення перевірок в ізоляторах тимчасового тримання.

2.1. Підготовка до проведення наглядових перевірок в ітт.

При здійсненні нагляду за додержанням законів в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ прокурор, насамперед, повинен перевіряти такі питання:

- законність поміщення (затримання), підстави тримання осіб, дотримання встановлених законом процесуальних строків затримання або перебування під вартою, у тому числі з урахуванням відповідності часу й обставин фактичного затримання даним протоколу, виконання вимог ст. 29 Конституції України;

- додержання прав затриманих і ув’язнених (зокрема щодо допуску захисника, дотримання порядку ознайомлення з правами), виконання ними своїх обов’язків;

- виконання вимог законодавства з питань забезпечення режиму та роздільного тримання різних категорій в’язнів, їх матеріально-побутового забезпечення, медичного обслуговування та харчування;

- додержання вимог законодавства щодо розгляду звернень та листування затриманих і взятих під варту осіб, надання їм побачень;

- законність застосування заходів заохочення та дисциплінарного стягнення.

Зазначений перелік питань не є вичерпним та визначається з урахуванням вимог Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Законів України «Про міліцію» та «Про попереднє ув’язнення», а також міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, які стали частиною національного законодавства (зокрема Європейських конвенцій: про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року; про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року).

Перед перевіркою прокурору необхідно ознайомитись з матеріалами попередніх перевірок та внесеними документами прокурорського реагування, дати оцінку повноти вжитих заходів щодо усунення виявлених порушень закону, вивчити наглядові провадження за скаргами, що надійшли від ув’язнених та їх родичів, а також інші документи з питань діяльності ІТТ.

У процесі підготовки до перевірки також слід отримати інформацію щодо наслідків останніх виїздів до вказаних спецустанов, які здійснювалися постійно діючими мобільними групами з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ. Організаційні засади діяльності цих формувань регламентовано в Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.03.2003, а також наказі МВС України від 31.08.2006 № 894 «Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ».

За результатами вивчення зазначеної та іншої інформації про стан законності (зокрема статистичної, аналітичного характеру, отриманої з МВС, суду та інших підрозділів прокуратури) прокурор складає план проведення перевірки і визначає коло спеціалістів, яких варто до неї залучити. У разі залучення до перевірки фахівців (у сферах охорони здоров’я, пожежного нагляду, захисту прав споживачів, бухгалтерського обліку та ін.) після попередніх консультацій з ними при підготовці плану перевірки прокурор остаточно визначається з переліком питань, які підлягають включенню до нього.

Для кваліфікованого проведення перевірки необхідно знати положення законів, підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих для їх реалізації, які регулюють порядок затримання і тримання громадян в ІТТ.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Кримінально-процесуального кодексу України взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки, а у виняткових випадках - не більше трьох років.

Частиною 3 ст. 155 КПК України передбачено, що взяті під варту особи, крім слідчого ізолятора, в окремих випадках можуть перебувати в місцях тримання затриманих. В ІТТ такі особи мають триматися не більше трьох діб, але якщо доставка ув’язнених до слідчого ізолятора у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, їх дозволяється там тримати до десяти діб (частина 5 зазначеної статті). Крім того, відповідно до вимог ст. 106, 165-2 КПК України, якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п’ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку, або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк. При продовженні судом строку затримання до 10 та 15 діб із змісту ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення», ст. 155 КПК України випливає, що такі особи до обрання їм запобіжного заходу можуть триматися в ІТТ.

Особу може бути поміщено до ізолятора тимчасового тримання лише на підставі належно оформлених процесуальних документів суду, органів досудового слідства та дізнання і лише у випадках, вичерпний перелік яких викладено у п. 5 ст. 11 Закону України «Про міліцію», кримінально-процесуальному (ст. 106, 115, 155 - 156, 165 - 165-3 КПК України) та адміністративному законодавстві (статті розділу ІІ КУпАП). Загальні принципи забезпечення особистої недоторканності визначено у ст. 29 Конституції України.

Основним підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим у розвиток чинного законодавства, який визначає порядок і умови поміщення та тримання осіб в ІТТ, є Інструкція про роботу ізоляторів тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.01.2005 № 60 дск.

Прокурору у першу чергу необхідно з’ясувати, які категорії осіб тримаються в установі, законність підстав їх поміщення, додержання строків, установлених законом для їх перебування, та умов тримання. При цьому слід мати на увазі, що зазначена установа призначена для тримання:

- затриманих за підозрою у вчиненні злочину осіб (до вирішення питання про обрання запобіжного заходу);

- узятих під варту осіб (підозрюваних, обвинувачених), з якими проводяться слідчі дії;

- підсудних (засуджених), які прибули із СІЗО та установ виконання покарань у зв’язку з судовим розглядом кримінальних справ або проведенням з ними слідчих дій;

- адміністративно заарештованих (за відсутності спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту);

- осіб, затриманих за підозрою у зайнятті бродяжництвом (до моменту їх доставки до приймальника-розподільника для осіб, затриманих за бродяжництво).

Слід зазначити, що умови тримання адміністративно заарештованих та осіб, затриманих за підозрою у зайнятті бродяжництвом, в основному не відрізняються від умов перебування осіб, затриманих та взятих під варту у кримінальних справах. Відмінності мають місце лише в силу специфіки правового статусу зазначених осіб (кола їх прав та обов’язків), що регламентовано у відповідних законах та підзаконних нормативно-правових актах (зокрема щодо режиму тримання, порядку листування та ін.)