Реєстрація шлюбу.

Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

• вагітність нареченої;

• народження нею дитини;

• безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.

При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

• обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

• приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

• змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Шлюбний договір

Подружжя за власним бажанням мають право укласти між собою шлюбний договір, у якому передбачають взаємні майнові права та обов’язки. Цей договір укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Шлюбний договір укладається за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу. Його умови не повинні погіршувати становище одного з подружжя порівняно з чинним законодавством.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, він не може також зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України. Кожна сторона у шлюбному договорі має право на судовий захист у разі недодержання або неналежного додержання умов договору.

Особисті й майнові прав та обов’язки подружжя

Подружжя, що знаходиться у зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків.

Особисті права подружжя не мають майнового змісту. До них належать: право на вибір подружжям прізвища, на розподіл обов’язків, право спільно вирішувати питання життя сім’ї, на особисту свободу та вибір місця проживання, на фізичний і духовний розвиток, на вибір занять і професії, на материнство і на батьківство. Кожен з подружжя має право припинити подружні відносини. Примушування до припинення або збереження шлюбних відносин, у тому числі інтимних, є порушенням права на особисту свободу.

Крім особистих прав та обов’язків подружжя має рівні права на майно. Найважливішими майновими правами подружжя закон визначає: право на користування житлом, рівність прав у розпорядженні майном, право на взаємне утримання, право на спадкування.

Згідно з Сімейним кодексом України розрізняють майно, що належить кожному з подружжя на праві особистої власності, і майно, що належить їм на праві спільної власності.

Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

5) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

7) страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності:

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном, що є спільною власністю, подружжя розпоряджається за взаємною згодою на рівних правах.

З приводу такого майна подружжя має право укладати всі дозволені законом угоди між собою.

У разі припинення шлюбу, майно, що є спільною власністю подружжя, поділяється за взаємною згодою або в судовому порядку, при цьому кожен має право на рівну його частину. Якщо жінка і чоловік проживають спільно, але не перебувають у законному шлюбі, то майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовим договором між ними.

Згідно сімейного законодавства подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У випадку відмови від такої підтримки, той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право звернутися до суду з позовом про призначення на його користь аліментів.

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей засновуються на походженні дітей, що засвідчується в установленому законом порядку. Походження дитини від батьків, що перебувають у шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, що не перебувають у шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви до ОРАЦС. У випадку народження дитини від батьків, що не перебувають у шлюбі і при відсутності спільної заяви батьків, батьківство встановлюється в судовому порядку. Діти, народжені в юридичному і фактичному (тобто незареєстрованому) шлюбі, мають рівні права.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей поділяються на особисті і майнові.

До особистих прав і обов’язків батьків щодо дітей належать:

• обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я

• обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану не пізніше одного місяця від дня її народження

• право надавати прізвище, ім’я та по батькові,

• право визначати місце їх проживання,

• право й обов’язок утримувати й виховувати дітей,

• право представляти і захищати інтереси дітей,

• обов’язок нести відповідальність за їхні вчинки.

Визначення прізвища дитини

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

Визначення імені дитини

Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

Спір між батьками щодо імені та прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Визначення по батькові дитини

По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Батьки мають право вимагати повернення своїх дітей від будь-якої особи, яка утримує їх без законних підстав. Дитина має право звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів, якщо вона досягла 14 років.

При розгляді спорів про дітей суд виходить з інтересів дітей і умов їхнього нормального розвитку та виховання.

Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від своїх батьківських обов’язків.

Позбавлення батьківських прав згідно законодавства відбувається на таких підставах:

• ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

• жорстоке поводження з дитиною;

• хронічне вживання алкоголю або наркотичних речовин;

• примушування дітей до жебракування та бродяжництва;

• засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

До майнових прав і обов’язків батьків і дітей належать:

1. право та обов’язок батьків здійснювати управління майном дітей;

2. обов’язок батьків і дітей поважати і берегти спільну й роздільну власність;

3. батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних дітей;

4. повнолітні діти повинні утримувати своїх непрацездатних батьків.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

При визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.,

Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Однак діти можуть бути звільнені від обов’язку сплати аліментів, якщо буде доведено, що батьки ухилялися від виконання своїх обов’язків, були позбавлені батьківських прав.

Сімейне законодавство також врегульовує відносини з приводу опіки, піклування, усиновлення (удочеріння), патронату.

Опіка – це правова форма захисту особистих і майнових інтересів неповнолітніх, які не досягли 15 років, та громадян, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства.

Піклування – це правова форма захисту особистих і майнових інтересів неповнолітніх, віком від 15 до 18 років, а також громадян, визнаних судом обмежено дієздатними або таких, які за станом здоров’я не можуть захищати свої права.

Усиновлення (удочеріння) – це юридичний акт, внаслідок якого між сторонніми особами (усиновителем та усиновленим) встановлюються такі самі особисті та майнові права й обов’язки, як між рідними батьками та дітьми.

Патронат – це передача на виховання сім’ї громадян на добровільних засадах дітей – сиріт і дітей, які втратили зв’язок з батьками, шляхом укладання договорів осіб, які беруть дітей на патронат, та з державними органами (відділом народної освіти, охорони здоров’я, виконкому).

Основи трудового права України

Кодекс законів про працю України (КЗпП) від 10.12.1971

Колективний договір ‑ угода між власником підприємства і трудовим колективом найманих працівників

Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором або угодою сторін.

Зміст трудового договору - це сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін.

Умови трудового договору можуть бути :

 обов'язковими, (їх ще називають необхідними)

 факультативними (додатковими).

Обов'язковими (необхідними) умовами вважаються такі. без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них слід віднести взаємне волевиявлення сторін про прийняття — влаштування працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту початку виконання роботи. Також до обов'язкових умов відноситься : строк його дії; права та обов’язки сторін; відповідальність сторін.

Випробувальний строк при прийнятті на роботу.

При укладенні трудового договору сторонами може встановлюватись випробувальний строк. За час випробування власник перевіряє відповідність працівника роботі на яку він приймається. Умови про випробування можуть встановлюватись тільки угодою сторін. Одностороннє встановлення власником умов про випробування не допускається. Якщо працівник не згоден на включення цієї умови, то трудовий договір не укладається, або укладається без випробування.

Під час випробування на працівника поширюється законодавство про працю. Тобто вони користуються тими ж правами та несуть такі ж обов’язки, як і інші працівники.

Випробувальний строк не поширюється на :

 осіб, які не досягли 18 років ;

 молодих працівників після закінчення професійних навчально – виховних закладів;

 молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

 осіб ,звільнених в запас з військової чи альтернативної служби;

 інвалідів, направлених на роботу в відповідності до рекомендацій медико-соціальної експертизи

 при прийнятті на роботу тимчасових та сезонних працівників;

 в випадку прийняття на роботу за конкурсом.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. Щодо інших працівників строк випробування не може перевищувати трьох місяців. За погодженням з відповідним комітетом профспілки строк вип­робування може встановлюватись до шести місяців. До шести місяців може встановлюватись випробування при прийнятті на державну службу.

Переведення на іншу роботу

Підстави припинення та розірвання трудового договору

Праця неповнолітніх

Робочий час

Робочий час – це час, протягом якого працівник відповідно до ПВТР повинен перебувати на місця виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу

Нормальна тривалість не може перевищувати 40 годин на тиждень

Скорочена тривалість встановлюється:

• для неповнолітніх віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, від 15 до 16 (від 14 до 15) — 24 години на тиждень

• для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці,— не більше 36 годин на тиждень

Неповна тривалість встановлюється за згодою між працівником і В, УО, П. Останній зобов'язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання працівника за наявності законних підстав.

Ненормований робочий день для окремих категорій керівників і фахівців. Такі працівники повинні без додаткових розпоряджень керівника працювати у разі необхідності понад нормальну тривалість робочого часу.

Надурочні роботи понад встановлену тривалість робочого дня, як правило, не допускаються. Можуть допускатися лише у виняткових випадках, указаних у ст. 62 КЗпП

Час відпочинку

Час відпочинку - це час протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на свій розсуд:

Перерва протягом робочого дня для відпочинку і харчування‑ від 30 хв. до 2 годин.

Щоденний (міжзмінний)відпочинок.

Щотижневий безперервний відпочинок ( вихідні) дні – не менше 42 годин

Щорічні неробочі(святкові) дні:1 січня; 7 січня; 8 березня ; 1 і 2 травня; 9 травня; 28 червня; 24 серпня; релігійні свята. (1січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця).

Трудові відпустки:

• Щорічні відпустки (не менше 24 календарних днів зі збереженням на їх період місця роботи та середньомісячного заробітку.)

• Додаткові відпустки (надаються окремим категоріям працівників: зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці; за особливий характер праці; в інших випадках)

• Творча відпустка (надається для закінчен­ня дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством).

Основи екологічного права України

Конституція України (ст. 13, 16, 66)

Лісовий кодекс України (21.01.1994)

Про надра: Кодекс України (27.07.1994)

Водний кодекс України (06.06.1995)

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.1991, зі зм.)

Закон України «Про форми власності на землю» (30.01.1992)

Земельний кодекс України (25.10.2001, зі зм.)

Закон України «Про природно-заповідний фонд» (16.06.1992, зі зм.)

Закон України «Про плату за землю» (03.07.1992, зі зм.)

Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про охорону атмосферного

повітря» (21.06.2001)

Закон України «Про тваринний світ» (13.12.2001)

Основи екологічного законодавства

Природокористування ‑ використання природних ресурсів, яке регулюється нормами права.

Червона книга України

(основний державний документ, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою знищення, та заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення)

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.1991, зі зм.) Закон України «Про Червону книгу України» (07.022002)

Категорії рослин і тварин, занесених до Червоної книги України:

• Зниклі (відсутня будь-яка інформація про їх існування)

• Зникаючі (знаходяться під загрозою зникнення)

• Вразливі (можуть бути в майбутньому віднесенні до зникаючих)

• Рідкісні (у даний час не належать до зникаючих і вразливих)

• Невизначені (достовірна інформація про них відсутня)

• Недостатньо відомі

• Відновлені

Житлове право

(регулює відносини з приводу надання житла, його використання та збереження)

Конституція України (ст. 47)

Житловий кодекс України (30.06.1983)

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» (19.06.1992, зі зм. і доп.)

«Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» (наказ

Держкомітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992)

Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (29.11.2001)

Житловий фонд

Договір найму жилого приміщення

(визначає права та обов'язки наймодавця та наймача й укладається у письмовій формі)

Укладається на підставі ордера між наймодавцем — житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем, на ім'я якого видано ордер

Предметом договору в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок

Не можуть бути самостійним предметом договору: житлове приміщення (навіть ізольоване), розміри яко­го менше встановленої норми; частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо)

Права і обов'язки наймача

Наймач і члени його сім'ї користуються усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору:

• вправі за письмовою згодою всіх членів сім'ї, що проживають разом із ним, вселити свою дружину, дітей, батьків та інших осіб

• має право за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, що проживають разом із ним провести обмін житлового приміщення, здати його у піднайм

• наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги

Відповідальність за порушення житлового законодавства

Види

Кримінальна (за порушення права на недоторканність житла — незаконне виселення, незаконний обшук тощо)

Адміністративна (за порушення посадовими особами порядку постановки на облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов; порушення правил користування житловими приміщеннями; самоправне захоплення житлового приміщення та ін.)

Цивільно-правова (при невиконанні сторонами зобов'язань за договором найму житлового приміщення)

Наймач, що допустив самовільне переобладнання або перепланування житлового чи підсобного приміщення, зобов'язаний за свій рахунок привести його у колишній стан

Позбавлення права користування житловими приміщеннями за систематичне руйнування їх, псування або за використання не за призначенням

Приватизація житлового фонду

(відчуження квартир (будинків) та господарчих споруд і приміщень (сараїв, підвалів та ін.), що до них належать, державного житлового фонду на користь громадян)

34