Генітальні характери

Лоуен цю інформацію в окремий розділ не виділяє, вона розпорошена по всій роботі.

До генітальних у психоаналізі відносять тип характеру при якому має місце фіксація на генітальній фазі. Психоаналіз виділяє два періоди, коли біоенергія чи лібідо спрямовується в область геніталій. Перший з них Фройд назвав едипальним, коли лібідо завершевши свої задачі в області скінфера (анальна фаза). воно спрямовується в область геніталій. Це, з одного боку, у дитини викликає інтерес до цієї частини тіла (перші вияви мастурбації, ігри у лікаря), а з іншого – перші сексуальнозабарвлені почуття, які спрямовуються на єдино доступний на той час для дитини сексуальний об′єкт-одного із батьків протилежної статі. Любов до батьків уже сформована, але зараз фізичний контакт з батьками дитина переживає як сексуальний. Лібідо йде прямо від серця дитини до геніталій. Фрустрація сексуального імпульсу дитини одного із батьків не переживається на цій стадії як заперечення її сексуальності, а як відкидання її любові. Дитина на глибинному рівні знає, що любов батьків до неї є запорукою її виживання і благополуччя. Тому відкидання неприйняття своєї любові переживає дуже боляче. Тільки під впливом страху покарання чи за мастурбацію, чи за суперництво із значно більшим і сильнішим батьком чи матір′ю, цей єдиний імпульс ніжних почуттів і генітальних відчуттів розщеплюється і сексуальна складова витісняється, що знімає тривожність і стає початком латентної стадії психосексуального розвитку.

Під час латентної фази, коли рівень тривожності значно знижується, а основні задачі по освоєнню тіла завершені. Ніжна складова лібідо спрямовується за межі нуклеарної сім′ї розширюючи коло контактів дитини. І тільки в перехідному віці, коли коло людей у яких дитина почуває потребу значно збільшується, сексуальні імпульси досягають рівня, що долає механізми витіснення і знов поєднуючись із ніжним ( при правильному розвитку ) почуттями, стають запорукою можливості зрілих сексуалізованих стосунків із неінцестуозним об′єктом протилежної статі.

Тільки коли єдність ніжних почуттів і генітальних відчуттів порушується, стосунки з батьком чи матір′ю втрачають свою сексуальну якість (це і є подоланням едипового комплексу). Тільки коли ця єдність відновлюється при сексуальних стосунках і залишається без сексуальної компоненти при інших стосунках – людина досягає сексуальної зрілості. Здорова доросла людина здатна любити багатьох, проте ця любов в своєму повному вираженні, що включає генітальне бажання, тобто кохання, призначене для одного партнера.

Лоуен вважає, що енергетичний маятник міцно закріплюється в обох належних кінцях тіла (голові і геніталіях) у момент досягнення едипальної фази, що є запорукою хорошої енергетичної зарядженості організму в подальшому житті. Натомість гарантія відсутності фіксації на цій фазі настає тільки із закінченням інфальтильного досвіду, під яким треба розуміти ті переживання, що проявляються на рівні емоцій та поведінки проривом, у різних ситуаціях спілкування, інцестуозного компоненту. Фройд вважав, що це має місце до 8 років. Лоуен переконаний, що у разі відсутності травматичного досвіду до періоду прорізування зубів, ніякий пізніший досвід не призводить до генітальної фіксації та формування генітальних характерів.

На рівні біоенергетики догенітальні і генітальні характери відрізняються рівнем енергії, яку виробляє організм. Догенітальні характери недозаряджені. Генітальним характером не важко підвищити рівень енергії. Все, що підсилює збудження, підсилює і кількість продукованої організмом енергії. У той же час для людини має бути забезпечена і розрядка відповідної кількості енергії. Порушення відповідного енергетичного балансу робить необхідним зв′язування цієї енергії всередині організму. Для цього на рівні тіла формується м′язевий «панцер».

Поняття панцера запровадив Райх, описуючи стан при якому тривожність «заковує» людину, діючи як захисний механізм на рівні м′язів. Це наводить на думку про лицарські обладунки. Соматичний панцир є ні чим іншим як напруженням і спостичністю. Необхідно, проте, відрізняти панцир від простого м′язевого напруження. Все що пов’язане з панциром має за основу м’язеве напруження, однак, не всяке м’язеве напруження є панциром. Чи буде воно панциром чи ні, залежить від того, чи зможе спастичність слугувати надійним захистом від зовнішніх стимулів і ефективно стримувати тривожність. Значні м′язеві напруження помітні у шизофреніка, людина з оральним характером і навіть мазохіст панциря не утворюють. Люди що страждають на ці порушення, дуже чутливі і тривожні. Кожний невротик намагається захиститися від небезпек зовнішнього світу і внутрішніх проблем, тобто від внутрішніх лібідозних потягів. Насправді оральний і мазохістські характери досягають, в цьому розумінні, лише часткового успіху. І той, і інший піддаються приступам тривожності та розвивають інші механізми, щоб давати собі з нею раду. Оральний характер втікає від реальності у фантазію чи депресію, мозахіст уникає контактів усамітнюючись. Ці, по суті, безпанцерні типи не формують панцира, є вразливими, і тому вони дуже чутливі до свого оточення. Здатність утворювати панцир мають тільки структури характеру, засновані на генітальній функції. Вони вже є настільки дорослими, щоб давати собі раду із життям, бодай невротичним чином.