Типологія цільових регіональних програм

Масштаб програми	комплексні	економічні					соціальні							еколо- гічні
		підприємство	Інфраструктура	АПК	Виробництво	Інші	Освіта	Охорона здоров’я	Культура	Житло	Зайнятість	Соціал. захист	Інші	Природозахисні	Туризм
Регіональні	2	4	1	24	6	8	7	33	11	7	6	6	26	16	4
Локальні														1	1
Муніципальні									1	1				1

В економічній науці є два методичних підходи до розробки регіональних прогнозів. Перший підхід полягає у визначенні прогнозних параметрів основних показників соціально-економічного розвитку регіону за допомогою класичних методів прогнозування, а саме експертного методу. Згід­но прогнозу, очікується щорічне зростання темпів виробництва промислової продукції Львівської області до 13 млрд. грн. у 2009 році.

Оскількм прогнозування розвитку економіки регіону доцільно здійснювати з врахуванням циклічної динаміки економічних процесів, зміни станів, пропонують методичний підхід до вибору прогнозних показників соціа­льно-економічного розвитку регіону, який базується на використанні логіки випереджувальних індикаторів. Аналіз світових аналогів таких показників, які застосовуються при залученні методів прогнозування змін економічної кон’юнктури свідчить що їх використання дозволяє забезпечити високий рі­вень передбачуваності очікуваних змін в економіці. При виборі цих показників - передвісників необхідно враховувати виробничий потенціал, глибину структурних зрушень в економіці регіону, можливості статистичного відстеження динаміки показників з метою встановлення прогнозних темпів змін. У якості випереджувальних індикаторів регіонального рівня пропонується розглядати:

• індикатор очікуваних змін у промисловості або тенденцій розвитку виробництва, компонентами якого є інноваційний рівень виробництва та зміни його обсягів;

• індикатор інвестиційних перспектив з компонентами: обсяг потенційних інвестиційних ресурсів, рівень забезпеченості власними коштами, рівень кредитування; рівень залучення іноземних інвестицій;

• індикатор розвиненості економічних зв’язків з компонентами: інтенсивність зовнішньоторговельних потоків, інтенсивність міжрегіональних та внутріпшоторгівельних потоків;

• індикатор умов ведення бізнесу з компонентою: інституційне забезпечення підприємницької діяльності;

• індикатор чутливості споживачів до змін з компонентами: рівень доходів та видатків населення[]

Систему запропонованих випереджувальних індикаторів, їх компонентів та показників доцільно використовувати не лише при визначенні прогнозних параметрів, а й для здійснення моніторингу за реалізацією регіональних стратегій.

Отже регіональні прогнози повинні: відображати якомога ширше охоплення підсистем економіки та соціальної сфери; орієнтуватись на зміни, що відбудуться внаслідок реалізації стратегічних пріоритетів розвитку регіону; враховувати регіональні баланси попиту і пропозиції; передбачати особливості зовнішньоекономічних відносин та їх вплив на проведення експортних операцій, цінової політики.

Значна увага сьогодні приділяється територіальному (регіональному) бізнес плануванню. Підготовка і реалізація бізнес-плану включають такі основні дії: формування цілей фірми, визначення очікуваних результатів, дослідження кон’юнктури ринку, вивчення попиту і пропозиції, розробка заходів щодо адаптації фірми до вимог ринку; вивчення методів конкуренції, формування попиту і стимулювання збуту організація бухгалтерсько-облікової роботи, контроль за діяльністю фірм з боку служби маркетингу за критерієм „затрати — результати”.

За бажанням юридичних суб’єктів довго- і середньострокові економічні прогнози і бізнес-плани подаються місцевим органам влади для узагальнення при розробці відповідних прогнозів і планів на рівні району, міста або області. Програми і плани підприємств комунальної та державної форм власності затверджують регіональними органами відповідних міністерств і відомств. Підприємства колективної та приватної форм власності у прогнозах і планах самостійно визначають перспективи свого розвитку, погоджуючи з відповідними місцевими органами влади заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки для території. Довго- і середньострокові прогнози та бізнес-плани реалізуються безпосередньо підприємствами у ході їх діяльності, а також шляхом включення їх матеріалів до регіональних і державних прогнозів і планів.

Технологічна база системи економічних прогнозів і планів ґрунтується на відповідних загальних положеннях і основних принципових термінологічних визначеннях, які мають вживатися в офіційних документах і наукових дослідженнях. В Україні вже є ряд досліджень про методологічні, методичні та практичні підходи до розробки економічних прогнозів і планів щодо регулювання розвитку економіки в умовах ринкових відносин.

Перш ніж розпочати розробку економічного прогнозу або індикативного плану, треба мати їх концепцію. Концепція соціально-економічного розвитку визначає економічну політику держави, загальне уявлення про його найважливіші напрями, стратегічні цілі та пріоритети, про ефективні засоби їх досягнення та очікувані від нього соціальні наслідки. Концепція формується перед початком роботи над прогнозом або планом і може міститися в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України про економічний і соціальний розвиток України на наступний рік і перспективу.

Прогноз („передбачення, знання наперед”) означає науково аргументоване передбачення, яке дає випереджаючу інформацію про розвиток природних і суспільних явищ, процесів у майбутньому. Тим часом план, у свою чергу, характеризує систему взаємоузгоджених обґрунтувань, об’єднаних спільною метою, визначеними строками, методами і послідовністю досягнення цілей, виконанням програм, робіт і рішень. В основу прогнозу і плану мають бути прокладені цілі, що визначають передбачуваний кінцевий результат, на якому і зосереджуються цілеспрямовані дії, заради яких у межах реальних можливостей проводиться та чи інша діяльність.

Економічне прогнозування та індикативне планування є одними з важливих елементів орієнтації економіки з боку держави для підприємств усіх форм власності, а також інформаційно-аналітичних і організаційних заходів щодо державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві. В результаті формуються чутливий механізм координації діяльності державних і недержавних суб’єктів управління економікою, позиції держави і приватного бізнесу, централізований загальнодержавний маркетинг щодо місткості ринку і потенціалу попиту.

Економічне прогнозування як окремий пласт передбачення представляє собою наукове обґрунтування загальних контурів можливих змін у соціально-економічному розвитку країни в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягненню певних якісних змін в економіці. Економічний прогноз містить конкретизацію з системи кількісних показників і якісних характеристик розвитку країни, регіонів, галузей та секторів економіки на визначений період, з урахуванням реального стану справ і передбачень щодо можливого зовнішньої та внутрішньої ситуацій на перспективний період. Передбачення довго- і середньострокових прогнозів реалізуються через, індикативне планування, яке являє собою сукупність дій щодо координації процесів на і держави, регіонів, галузей і суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Індикативне планування означає рекомендоване, орієнтуюче планування, що передбачає державне регулювання ринкової економіки за допомогою формування і наукового обґрунтування конкретних цілей, пріоритетів, структур і пропорцій розвитку економіки на основі ринкових вимог, а також залучення системи економічних і правових засобів для їх досягнення.

Згідно з СНР, прогнозування і планування беруть до уваги інституціональні сектори економіки, а саме – нефінансові корпорації, фінансові корпорації, домашні господарства, сектор загального державного управління і сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства. Головне завдання держави щодо інституціональних секторів економіки зводиться до того, щоб на основі економічної кон’юнктури та економічної політики здійснювати регулювання соціально-економічних процесів з метою спрямування їх у русло, яке забезпечує ефективний розвиток.

Економічна кон’юнктура охоплює рівень активності суб’єктів ринкових відносин і його зміни, а також сукупність сприятливих і несприятливих умов і обставин, які впливають на зміни соціально-економічних процесів у суспільстві.

Економічна політика характеризує діяльність державних органів, спрямовану на створення через законодавчі акти сприятливих умов для суб’єктів ринкових відносин, визначає цілі, завдання і пріоритети економічного розвитку, а також методи їх реалізації. Вона спрямована на виконання основних вимог Конституції України, створюючи умови для здійснення кожним членом суспільства своїх прав.

Соціально-економічні процеси визначають рівні виробництва, інфляції, безробіття і життя, динаміку, а також структури та пропорції економіки, попит і пропозицію, інвестиції, соціальне становище тощо. Таким чином, процеси як поняття характеризують послідовну зміну предметів і явищ, яка відбувається закономірним порядком, а також сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення певних результатів.

Державне регулювання передбачає втручання (інтервенцію) держави в економіку для вирішення проблем, які є непідвладними ринковим механізмам або досить болючими для суспільства. Для здійснення своїх регулюючих функцій держава використовує економічні, правові та адміністративні підойми і методи, застосування яких, на відміну від директивних, означає перехід від управління особами до управління процесами.

До економічних і правових підойм (регуляторів) належать податки, кредити, тарифи, інвестиції, цінні папери, проценти, резерви, норми і нормативи, державні замовлення, бюджети, амортизаційні відрахування, субсидії, програми, штрафи, пені, антимонопольні закони тощо. Програми займають особливе місце в регулюванні економіки. Економічна програма – це централізоване визначення адресності та строків розв’язання конкретної проблеми, а також необхідних для цього фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, обсягів робіт і послуг. У соціальній і екологічній сферах, через низьку ефективність економічних і правових підойм, здебільшого, використовуються адміністративні.

Економічне прогнозування та індикативне планування здійснюються на певних методологічній і методичній основах. Перше з них охоплює сукупність заходів, підходів, принципів і методів, з урахуванням дії об’єктивних законів у процесі науково обгрунтованої розробки перспектив розвитку і способів досягнення визначених цілей. Розробка економічних прогнозів та індикаторів соціально-економічного розвитку країни здійснюється на основі системи соціальних, демографічних, природоресурсних, економічних, науково-технічних, зовнішньоекономічних, а також галузевих, регіональних та інших прогнозів, передбачень щодо динаміки реальної економіки, з урахуванням монетарних змін і потреб соціального розвитку, нагромадженого національного багатства, соціальної інфраструктури.

Правовою основою, стратегічними і тактичними завданнями системи прогнозування та індикативного планування соціально-економічного розвитку нашої держави є Конституція України, нормативно-правові акти законодавчої та виконавчої влади, щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України, які регулюють взаємодію суб’єктів ринкових відносин.

Система прогнозування та індикативного планування соціально-економічного розвитку країни охоплює всі аспекти життя суспільства, спрямована на реалізацію соціально-економічної політики держави і включає концепцію її соціально-економічного розвитку на довго- і середньостроковий, а також річний періоди; довго- і середньострокове прогнозування та індикативне планування соціально-економічного розвитку країни. Ця система є складовим елементом державного управління, спрямованого на координацію формування і реалізацію соціально-економічної політики держави, і охоплює державний, регіональний і галузевий рівні управління економікою (з виділенням її державного сектора).

Світовий і вітчизняний досвід дає підстави визначити, що система прогнозування соціально-економічного розвитку може включати довго- (на 10— 13 років) і середньострокові (на 2—5 років) прогнози, а також індикативні на 1 рік і на квартал на державному, регіональному і галузевому рівнях управління.

Об’єктами прогнозування та індикативного планування соціально-економічного розвитку країни є соціальні та економічні процеси, що відбуваються в державі, регіонах, галузях економіки і господарюючих суб’єктах.

Суб’єктами прогнозування та індикативного планування соціально-економічного розвитку країни, які можуть використовувати відповідні дослідження наукових установ, є:

• щодо прогнозування соціально-економічного розвитку – органи виконавчої влади, міністерства, відомства, місцеві державні адміністрації, територіальні громади, села, селища, міста, науково-дослідні інститути, незалежні консультативні фірми і групи фахівців, підприємства всіх форм власності;

• щодо індикативного планування соціально-економічного розвитку — міністерства, відомства, місцеві державні адміністрації, територіальні громади, села, селища, підприємства всіх форм власності.

Які регулюючі функції забезпечують регіональні цільові програми?

Перш за все державне регулювання економіки, її координація і виконання; методичне керівництво і забезпечення центральних, галузевих і територіальних органів необхідними матеріалами; розгляд поданих проектів, прогнозів і планів галузевими і територіальними органами, а також їх подання для затвердження.

Державні фінансові органи (Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, митні служби та ін.), які формують відповідні розділи прогнозів і планів в ув’язці з бюджетом та іншими фінансовими регуляторами.

Національний банк, який розробляє, затверджує, коригує і відстежує прогнози і плани щодо грошово-кредитної політики;

Галузеві та функціональні міністерства і відомства, що розробляють, приймають, коригують і реалізують напрями розвитку галузей і секторів, передбачені в прогнозах і планах;

Територіальні органи управління, до функцій яких належать розробка, прийняття, коригування і досягнення передбачених у прогнозах і планах параметрів комплексного розвитку територій;

Державні органи статистики, зобов’язані виконувати функції моніторингу та оцінки здійснення передбачень у прогнозах і планах (крім того, відповідні відомства, регіональні органи також встановлюють постійний і моніторинг виконання прогнозів та індикативних планів розвитку галузей і регіонів).

Державні прогнози та індикативні плани використовуються органами виконавчої влади для прийняття конкретних рішень у сфері реалізації економічної політики держави, формування та уточнення регіональних галузевих прогнозів і планів, для розробки власних бізнес-планів і координації рішень з суб’єктами ринкових відносин. З цією метою розроблені та затверджені прогнози та індикативні плани соціально-економічного розвитку підлягають опублікуванню в пресі, а також офіційному доведенню (в порядку інформації) міністерствам, відомствам, регіональним органам і громадським організаціям.

На основі економічних прогнозів та індикативних планів формується база централізованих фінансових джерел, визначається потреба у трудових ресурсах, реалізується грошово-кредитна політика, складаються бюджети країни і регіонів, здійснюються соціальні та економічні дії держави і місцевих органів. При цьому слід наголосити, що лише в такому випадку бюджет і грошово-кредитна система матимуть реальну основу.

Державне прогнозування соціально-економічного розвитку на довгостроковий період включає, по-перше, Концепцію соціально-економічного розвитку і, по-друге, Прогноз соціально-економічного розвитку.

Структура довгострокового прогнозу соціально-економічного розвитку передбачає демографічний, ресурсний, науково-технічний, соціальний, екологічний, зовнішньоекономічний, галузевий та регіональний прогнози, а також цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, галузевий і регіональний розрізи (з виділенням державного сектора економіки). Одночасно до нього включаються економічні та правові регулятори на довгостроковий період, стан суб’єктів ринкової економіки, домашніх господарств і ринку робочої сили, а також баланси ресурсів.

Розробка довгострокового прогнозу соціально-економічного розвитку здійснюється академічними та галузевими науково-дослідними установами спільно з відповідними міністерствами й відомствами. Розроблений проект цього прогнозу повинен дістати незалежну експертну оцінку науковців, висококваліфікованих фахівців підприємницьких, законодавчих і виконавчих структур. Він розглядається на Колегії Міністерства економіки спільно з іншими відомствами.