10. Види міжнародно-правових норм

 Види МПН визначаються за різноманітними класифікуючими ознаками: За змістом і місцем в системі МП: цілі — розуміються як цілі, що реалізуються в рамках нормативної системи МП. Головною соц.-політ. ме-тою міжнародної нормативної системи є підтримка існуючої системи МВ;

принципи — під ними розуміють загальні, імперативні принципи МП, що встановлюють основи міжнар. правопорядку, міжнародного миру і співробітництва. Це соціально обумовлені, узагальнені норми, ідеї, що відбивають характерні риси нормативної системи і її головного змісту. З урахуванням значення виконуваних функцій вони користуються вищим авторитетом; норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, що виникли в результаті угоди держав та ін. суб'єктів МП, реалізація яких забезпечується примусовими заходами міжнар-правового характеру.

в залежності від обсягу змісту і значення, норми діляться на два види: а) основні— регулюючі найважливіші суспільні відносини між S міжнародного права; б) підпорядковані — які конкретизують і доповнюють основні норми. Підпорядковані норми, у свою чергу, діляться на два види: піднорми основних норм — н-клад, застосування норми про територіальну юрисдикцію до індивідів, до власності і кораблів у просторах, що знаходяться під винятковою юрисдикцією територіального суверена; вторинні норми — вони не містяться ні в якій конкретній нормі, а є продуктом взаємодії двох або більшо-го числа норм (дипломатичний імунітет). За способом створення і формою існування (за джерелами): договірні — норми, що є продуктом угоди суб'єктів МПй містяться в міжнародних договорах; звичаєві — норми, що виникли в результаті кількаразового і тривалого застосування S МП певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах.

За сферою дії: а) універсальні — регулюючі відносини між усіма державами-членами світового співтовариства б) партикулярні, що у свою чергу, діляться на: регіональні — закріплені в угодах між державами визначених географічних регіонів (наприклад, норми, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі

субрегіональні (локальні) — ті, що містяться в угодах, котрі укладаються групою держав усередині географічного регіону (наприклад, в рамках зони Чорноморського економічного співробітництва /ЧЕС/). За юридичною силою: імперативні — до них належать основні принципи МП(Jus cogens); диспозитивні — під ними розуміються такі норми, що припускають відступ від них у взаємовідносинах певних суб'єктів у результаті угоди між ними. При цьому не повинні торкатися права і законні інтереси третіх держав. До диспозитивних норм належить основна маса універсальних і партикулярних норм. За змістом правил поведінки: матеріальні — містять у собі права й обов'язки сторін (суб'єктів міжнародного права) досягнутих угод; процесуальні — це норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозастосовних органів, як Міжнародний Суд, Рада Безпеки ООН. Сюди ж можна віднести норми, що визначають співвідношення нормативних приписань, їхню дію в часі і просторі, порядок здійснення, правила тлумачення, реалізацію відповідальності, застосування примусових заходів і т.д. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання: регулятивні — ці норми представляють суб'єктам право на вчинення передбачених у них позитивних дій; охоронні — вони виконують функцію захисту міжнар. правопорядку від порушень, установлюють заходи відповідальності і санкції стосовно порушників. 12. В останні роки в МП одержав досить широке поширення термін «міжнародне м'яке право». Щодо його застосування не тільки немає єдності думок, але найчастіше застосування цього поняття зазнає критики. На думку Лукашука, це не заважає його широкому використанню в міжнародній доктрині для позначення двох різноманітних напрямків. У першім випадку мова йде про особливий вид МПН, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, котрій проте S зобов'язані слідувати. Для таких норм характерні слова і вирази типу «домагатися», «прагнути», «приймати необхідних заходів» і т.п. Слід зазначити, що такого роду постанови усе частіше зустрічаються в політичних договорах і за своєю юридичною чинністю признаються багатьма юристами в якості МПН. У іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових МН, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами МП, виконують те, що з тих або інших причин не можуть зробити останні. Вони відіграють роль передвісника твердого права», забезпечуючи попереднє, доправове регулювання, обкочуючи на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнар.-пр. норм. Тому слід зазначити значну роль МН «м'якого права» особливо в діяльності міжнар. органів і органі-зацій, котрі з їхньою допомогою здійснюють пр. регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі пр. регулювання міжнар. відносин і впливаючи на прогресивний розвиток МП. У багатьох наукових і публіцистичних роботах досить часто вживається стосовно різноманітних галузей МП термін «міжнародне законодавство». Представляється, що його використання є некоректним не тільки з позицій загальної теорії права, що розуміє під законодавством систему н-п актів певної держави, але і з позицій сутності самого МП— у такому випадку не можна буде вести мову про держави як суверенні S МП, що здійснюють терит.верховенство. Водночас, здається, буде виправданим застосування такого терміна до МПН, що містяться в міжнар. договорах, які регулюють права і свободи людини, тому що такі договори підписані практично всіма державами світового співтовариства. До всіх інших груп міжнар-пр. норм, що регулюють найважливіші аспекти взаємовідносин держав у рамках багатосторонніх міжнар. до-говорів, можна застосувати термін «міжнародно-правові стандарти».