14. Вибір оцінки значення людської мови

В контексті сучасної епохи виявляються ускладнення умов людського буття в тому відношенні, що життя людини стає більш інтенсивним, напруженим і динамічним. Особливе місце в ній займають процеси спілкування, з якими тісно пов'язані численні проблеми життя сучасного суспільства та окремої людини. Саме тому в сучасній філософії різко зросло значення проблем свідомості, мови, розуміння тексту і, зрештою, людського взаєморозуміння. Відповідно особлива увага приділяється таким напрямам, як філософія мови, герменевтика, феноменологія.

Мова здавна привертала увагу філософів. Ряд цікавих міркувань про мову належить ще Сократу, Платону, Арістотелю. Італійські гуманісти епохи Відродження, пильно вивчаючи давньогрецьку й латинську мови, заклали основи класичної філології, що стала згодом родоначальницею широкого кола наук про мову. Інтерес до філософського осмислення мови різко зростає з кінця ХVIII ( поч. XIX ст. Німецький дослідник і філософ В. Гумбольдт (1767(1835) сформулював положення про те, що мова являє собою особливого роду реальність, характерною рисою якої є саморозвиток, вироблення самої себе. М. Гегель підкреслював роль мови в процесі формування людини, її свідомості та мислення. Загалом у ХІХ ст. склалося філософське уявлення про мову, що стало класичним. Воно було відправною точкою й основою для осмислення мови філософами XX сторіччя.

З позицій класичних уявлень мові відводиться надзвичайно важлива роль у житті людини й суспільства. Мова є винятковим надбанням людини як істоти розумної, тому говорити про мову тварин можна лише метафорично. Вона тісно пов'язана з мисленням людини, зі здатністю до абстрагування, тобто уявного вичленування окремих якостей і розгляду їх незалежно від предмета і його властивостей. Тільки завдяки мові людина здатна формулювати абстрактні поняття, а саме вони є найважливішим інструментом пізнання та мислення. Крім того, мова - це необхідна умова й засіб соціалізації індивіда, а без соціалізації, тобто без спільної життєдіяльності з іншими людьми, без засвоєння соціальних норм, правил, культури, без освоєння досягнень багатьох поколінь, людина немислима як людина. Нарешті, мова виконує цілий ряд суспільних функцій. Одна з найважливіших - комунікативна, тобто функція спілкування. Таким чином, "людина", "мова", "суспільство" - поняття одного ряду: одне немислиме без іншого, одне розкривається через інше [1].

Загалом класична думка орієнтована на підкреслення значення мови, на його високу оцінку. Згідно з нею навіть небезпека, що нерідко прихована в мові, постає легкопереборною. Так, широку популярність отримала, наприклад, критика "ідолів ринку" англійським філософом Френсісом Беконом (1561-1626). "Ідолами ринку" (або "ринкової площі") Бекон називав такі причини, які штовхають людей до недбалого користування мовою. Недбале становлення до мови, мовлення, недотримання правильності й точності мови здатні внести у відносини людей сум'яття, подібне до того, що ми спостерігаємо на ринку в базарний день. Так нерідко буває і в науці. Однак Бекон загалом не висловлює сумнівів стосовно того, що "ідоли" будуть згодом переможені.

Навряд чи оцінка ролі та значення мови сучасною філософією може бути охарактеризована як песимістична, хоч відома частка песимізму, безсумнівно, має місце. Швидше це реалізм або реалістичній оптимізм. Філософія XX ст. вбачає в мові як незаперечне благо, так і небезпеку. Справа не тільки в тому, що люди часом виявляють невміння користуватися мовою і від цього страждають, а в тому, що за самою своєю природою мова "розставляє пастки", створює небезпеки. У зв'язку з цим роль мови сучасною філософією оцінюється інакше.

Чимало філософів XX ст. дійшли висновку, що влада мови настільки велика, що певною мірою творить реальність [2]. Влада слова така, що, використовуючи ті чи інші слова, ми створюємо або виключаємо з життя ті чи інші предмети