3.Вибір найвиваженішої оцінки людської свідомості

Що ми знаємо про свідомість з точки зору науки і філософії? Ми достовірно знаємо, що: 1. Свідомість – продукт людського мозку як високоорганізованого матеріального утворення; 2. Свідомість – вища форма відображення дійсності; 3. Свідомості передують більш прості форми відображення; 4. Свідомість не має свого змісту, котрий не був би взятий з об’єктивної дійсності; свідомість не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям. 5. Свідомість детермінована біологічно, генетично; 6. Свідомість обумовлена соціально – детермінована суспільними відносинами.

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Свідомість людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів:

• знаряддєво-предметної діяльності, яка охоплює виготовлення й предметне застосування знарядь праці і веде з часом до створення та розширення світу олюдненої природи, сфери матеріальної й духовної культури;

• діяльного спілкування між людьми, яке має свої матеріально-технічні, інформаційно-інтелектуальні й моральні аспекти.

Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до "компетенції свідомості належить осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсностi , так і до Інших людей, до суспільства, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків згідно з певними поняттями та критеріями. Свідомість існує насамперед як властивість окремої людини, як внутрішній світ її "Я", але свідомість кожної людини в кожний момент життя є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного та суспільного.

4. Окреслення релігійної концепції походження свідомості

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром:

створюючи людину, Бог “вдунув у неї дух живий”, наділивши, таким чином,

людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її

найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма

мого із Святого Письма

гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та

зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково,

фрагментарно. В той же час наявність в глибинах свідомості частки

божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати

істину і т. ін. Безумовним позитивним моментом теологічної концепції

постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного,

абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її

виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв’язок свідомості із

людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона,

фактично, пояснює не походження свідомості, а лише те, чому вона

притаманна людині.

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог "вдунув у неї дух живий”, наділивши, таким чином, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фрагментарно. В той же час наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін. Безумовним позитивним моментом теологічної концепції постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв'язок свідомості із людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояснює не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.