2.2. Методичні пропозиції щодо вивчення стилізованого декоративного натюрморту з учнями 1-7 класів

Головною формою організації навчання при викладанні образотворчого мистецтва у дітей шестирічного віку є урок (як правило комбінований). Кожен урок має бути логічно завершеним, водночас він є частиною системи уроків, зв’язаних між собою загальною метою і завданням даного конкретного предмету. Структура уроку та ж, що і з інших дисциплін: організаційний момент, пояснення нового матеріалу, самостійна робота учнів, закріплення нового матеріалу, підведення підсумків. Кожен елемент структурного поділу характерний для усіх уроків, але час, відведений на будь-який із них, змінюється в залежності від мети та завдань уроку.

Уроки не повинні бути одноманітними. Ця умова на уроках образотворчого мистецтва легко виконується, оскільки вони різноманітні і за формою, і за змістом. Сприяє різноманітності створення емоційної канви уроку, оскільки на основі позитивної емоційності легше засвоюється навчальний матеріал, стимулюється творчість дітей, розвивається почуттєва сфера, вміння розглядати, сприймати, бачити, аналізувати.

Уроки малювання мають чітку градацію у початковій школі (відносно основного виду образотворчої діяльності): урок малювання з натури, уроки малювання на тему або тематичне малювання; уроки ліплення; уроки декоративно-прикладного мистецтва; уроки-бесіди, і кожен з них несе своє образотворче та емоційне навантаження.

Малювання - це уроки зображення на площині. Цим урокам у першому класі відводиться найбільша кількість годин, оскільки зображаючи, учні вивчають форму, пропорції, конструкцію, колір і фарби, просторове розміщення предметів, композицію, навчаються спостерігати та бачити. Одночасно вчитель навчає їх виявляти естетичні моменти: наскільки форма предмета є доцільною по своїй конструкції; чи гармонійна і пропорційна в окремих своїх частинах; наскільки плавні лінії; чи гармонійні і красиві форма і колір предмета, чи красиві яскраві полиски, рефлекси і переходи   світлотіні; чи красиве поєднання предмету і   фону .

Діти малюють також по-пам'яті і за уявою. Добиваючись виконання таких завдань вчитель стимулює емоційний, розумовий і духовний розвиток особистості. Уроки тематичного малювання відіграють у цьому важливу роль. Малюючи за уявою чи по пам'яті, ілюструючи прочитане чи раніше побачене учні фантазують. Для уроків тематичного малювання основним є формування образу. При цьому необхідним є глибоке поєднання теми та власного естетичного досвіду. Уявити, продумати, відчути душею, передати на листку паперу - це творчий пошук дитини, її уміння за допомогою виразних засобів показати свій внутрішній світ, ставлення до навколишнього: до природи, мистецтва, добра і зла. Виконання тематичних завдань розвивають творчі здібності, спостережливість і художній смак учня. Накопичений зоровий досвід спостереження навколишнього життя відтворюються ним у творчих роботах.

Значення уроків декоративно-прикладного мистецтва незаперечне, оскільки його вважають основним засобом засвоєння духовної культури народу. Крім того, саме декоративна образотворчість найбільш доступна дітям, оскільки стилістичність та спрощеність форм, яскрава колористика того, що передається графічними засобами легко засвоюється дітьми, штовхає їх до пошуку нових засобів реалізації навчальних завдань.

Трапляється, що давши завдання за певною темою‚ вчитель пропонує учням малювати самостійно. Як правило‚ вони завзято беруться до роботи і за один урок (замість 2-3 годин за програмою) встигають виконати малюнок олівцем і в кольорі. Однак‚ не маючи достатніх знань і вмінь‚ починають повторюватись‚ внаслідок чого малюнки виходять нецікаві, примітивні.

За традиційною методикою на другому уроці той самий малюнок виконують у кольорі. Відомо‚ що це — самостійне завдання, і учень від самого початку роботи має чітко уявляти, яке кольорове рішення він обере‚ щоб передбачувати результат, а для цього вміти цілісно, образно мислити і планувати послідовність виконання малюнка фарбами — одним способом чи поєднанням декількох. А цього дітей треба вчити‚ виконуючи з ними невеличкі вправи в кольорі так‚ щоб поєднувати загальноосвітню роботу з творчою.Вчитель повинен допомогти дітям зрозуміти вплив кольору на відчуття, показуючи, як той самий колір у поєднанні з іншими дає несподівані ефекти‚ і підкреслюючи, що не можна розраховувати на випадкове поєднання фарб.

Вправи малювання окремих предметів слід проводити в певному порядку, з поступовим ускладненням: від простих прямих і кривих ліній‚ кіл‚ овалів‚ плоских фігур — до складних предметів. Звичайне повторювання елементів по декілька разів (для закріплення навику) нецікаве, тому треба урізноманітнювати завдання. Тільки-но сформований під час виконання вправи навик необхідно закріплювати і розвивати у більш складні види роботи — малювання з натури‚ з пам’яті, з уяви‚ — які включати у кожний урок‚ тим самим закріплюючи елементарні навички малювання. Педагог повинен знов і знов підкреслювати значення і необхідність цих навичок, повертаючись, якщо потрібно‚ до повторення простіших прийомів. Навчати відтворювати геометричні елементи треба не відокремлено, а в тісному зв’язку із вивченням реальних об’єктів — це зумовлено дитячою психологією: діти ще не можуть мислити абстрактно. Вправи можна виконувати на будь-якому папері. Олівці мають бути м’які. Користуватися гумкою не дозволяється — щоб привчати дітей більш відповідально ставитись до виконання завдання.Основою для вправ є, як правило, споглядання моделі. Начерк виконується з натури. Потім модель забирають, і діти малюють з пам’яті, потім — з уяви (у будь-якому іншому положенні). Буває‚ що підшукати модель складно ,тоді вчитель повинен пояснити завдання і зробити декілька начерків на класній дошці; але і в цьому разі треба прагнути, щоб діти спиралися на свої спостереження, а не лише на малюнок вчителя.

Ознайомившись із спадщиною декількох найбільш відомих художників, які працювали у жанрі натюрморту, постараємося виділити найбільш важливі прийоми досягнення декоративної стилізації в натюрморті. 1. Будь-який об'єкт натюрморту може бути перероблений фантазією і здатністю помітити характерне; можна перебільшувати природну форму, довівши її до максимальної гостроти, наприклад, гранично округляти глечик, активно витягнути подовжену форму груші, підкресливши пластику предметів нанесенням декоративного малюнка. Важливо при цьому виходити з особливостей конкретного об'єкту, недоцільно, наприклад, круглу форму замінювати на квадратну та навпаки.[16] 2. Можлива зміна співвідношень пропорцій, як усередині одного предмету, так і між декількома. 3. Допускаються різного роду умовності: предмети можна підвішувати в повітрі, заломлювати їх форму, згинаючи і нахиляючи в сторони, встановлюючи їх на уявній, умовній площині. Один і той же об'єкт в композиції може сприйматися з декількох точок зору, наприклад, основа глечика зображається фронтально, а шийка — розвернута, неначе на нього дивляться зверху, або блюдо з фруктами одночасно показане і збоку, і зверху, що дає можливість побачити лежачі на блюді фрукти.[9] 4. Якщо необхідно показати перспективу в натюрморті, то робити це потрібно достатньо умовно. Уникаючи вихоплених з дійсності натуральних ракурсів потрібно перетворювати їх на виправдані, композиційно осмислені розвороти форми. Всі прийоми повинні працювати на виявлення виразності композиції і предметів в ній. 5. Можна пересувати предмети в композиції, міняти їх місцями, збільшувати або зменшувати їх кількість, вводити додаткові об'єкти, додавати драпіровки або фрукти для заповнення простору, але головне - зберегти суть і характер постановки. 6. До пошуку колірних варіантів слід підійти обдумано. Можна зберегти колірний колорит даної постановки повністю, міняючи при необхідності лише тональні відношення; можна також значно доповнити його новими поєднаннями. Недоцільно зовсім відмовлятися від кольорової гами, яка пропонуються, оскільки при складанні натюрморту предмети підбирають за кольором, і це потрібно враховувати.[6] При роботі над стилізованою композицією натюрморту важливо звертати увагу на пластику форм, їх виразність і декоративність, не забуваючи при цьому про основні принципи побудови та розміщення предметів на площині. Як самостійний жанр мистецтва натюрморт має значний вплив на глядача, оскільки викликає асоціативні уявлення під час сприйняття неживих предметів, за якими бачаться люди певних професій, характерів і т.д. Особливість образів натюрмортів, що передають через неживі предмети риси і характери людей, а також певної епохи, часу, є основою композиційної діяльності художника в цьому жанрі .

Композиційні завдання при зображенні натюрморту розв'язуються як в роботі над навчальною натурною постановкою (в малюнку і в живописних завданнях), так і в процесі створення творчого натюрморту на основі виникнення задуму і розробки ескізів з використанням натурного матеріалу.[8]

Крім неживих предметів (предметів домашнього вжитку), в натюрморті переважають об’єкти живої природи, ізольовані від природних зв'язків і тим самим перетворені у предмет – рибу на столі, квіти в букеті і т.п. Доповнюючи основний мотив, в натюрморт може входити зображення людей, тварин, птахів, комах. Зображення речей в натюрморті має самостійне художнє значення, хоча в процесі розвитку він нерідко служив вираженню символічного змісту, вирішенню декоративних завдань або природничо-точної фіксації наочного світу і т.п. Разом з тим натюрморт може характеризувати не тільки речі самі по собі, але і соціальний статус, зміст і образ життя їх власника, породжувати різноманітні асоціації і соціальні аналогії.[26] Основний  принцип  рішення  декоративного натюрморту є перетворення  просторової  глибини зображення в умовний площинний простір.У той час, можливе використання кількох планів, які необхідно розташовувати в межах невеликої глибини. Навчальне завдання, що стоїть перед учнем у процесі  роботи  над стилізованим натюрмортом, полягає в тому, щоб  «виявити харак-терну,  найбільш виразну якість і посилити в її декоративній  переробці,  в декоративному вирішенні натюрморту потрібно побачити характерне в ньому і на цьому побудувати  переробку». Визначення формату роботи залежить від  задуму художника. З  вивченого досвіду можна зробити  деякі висновки. Прий-нято вважати, що квадратний формат створює враження стійкості, статичності композиції. Витягнутий горизонтально формат використовують при зображен-ні широкого  панорамного простору.  Вертикальний  формат  сприяє  створен-ню враження величавої урочистості, монументальності.  Але якщо вертикаль вузька – надає деяку фрагментарність. Натюрморт - це передусім предмети, які організовані тематично,  пов'язані  смисловим змістом і несуть в собі певну ідею.Їх можна розділити на дві великі  групи: природні предмети (квіти, плоди, харчі, риба,і т.д.) і речі, зроблені руками людини.  Особливості  природ-них об'єктів натюрморту  –  їх недовговічність. Як правило, вони належать до природного світу (хоча бувають і винятки). Вирвані з природного  середовища,  вони  приречені на швидку загибель, квіти в'януть, плоди загнивають, дичина  псується.Тому одна з функцій цього жанру - надати незмінність мінливому, закріпити нестійку красу,  здобути хід часу, зробити  тлінне – вічним.[18] Це  надає  натюрморту  філософічність  і  глибину, завжди  привабливі  для глядача. Предмети,  виготовлені  людиною, як  правило,  зроблені з довговічних матеріалів: металу, дерева, кераміки, скла , вони відносно стабільні, їх фор-ми стійкі. Відмінність виготовлених речей від природних об'єктів полягає в той зміс-товний бік, який вони грають в натюрморті.Вони значно більшою мірою  слу-гують  характеристикою людини та її діяльності, вносять в натюрморт  соціа-льне зміст, дає в ньому місце темі праці і творчості. При всій відмінності природних і  штучних  предметів вонимають загальні риси, що дозволяють  органічно  об'єднати  ціпредмети в натюрморті. І ті, і інші є частиною інтер'єру, відносно не великі за розмірами, гармонійно поєднуються один з одним (вази і квіти, блюда і фрукти). Головне ж, що об'єднувати їх  – вплив на людину. Величезна різноманітність світу речей  нескінченно  розширює змістовні  можливості  натюрморта. Вводячи в нього зображення картин, гравюр, малюн-ків  можна привносити елементи інших жанрів: портрета, пейзажу інтер'єру –створюють нові своєрідні просторові, значеннєві і де-коративні відносини.[14]

Натюрморт  також  часто  збагачується  зображенням  розписів ( на тацях, чашках), дрібної скульптури (погрудь, статуеток; барельєфів, різьби на вазах) та інше.  Багаті мальовничі,  просторові і змістовні ефекти дають зображення дзеркал.При розкритті  теми необхідно враховувати символічне значення пред-метів, рослин,  що, безсумнівно,  впливає на характер  натюрморту,  який  може  бути  ліричним,  інтимним, урочистим  і т.д.,  а також  створює  деяку  особливість, індивідуальність тій чи іншій роботі.

Розглядаючи жанр натюрморту, можна помітити, що він відрізняється своєрідними принципами. Натюрморт стає твором мистецтва, якщо художник бачить його сюжет, особливості композиції форми, колірну гаму, як єдине пластичне ціле явище.[24] У порівнянні з тематичною картиною чи пейзажем, в творчому натюрморті художник вільніше розпоряджається компонуванням предметів, які можна в разі необхідності поміняти місцями, пересунути, вилучити, нарешті, змінити рівень зору на постановку. Вся композиційна робота зосереджується на питаннях розміщення натюрморту в межах картинній площині. Залежно від характеру натюрмортной групи - її висоти і ширини, глибини простору, ступеня контрастності предметів за величиною і кольором визначається формат і розмір площини, положення композиційного центру, знаходяться тональний і колірне рішення, ведуться пошуки найбільш вигідною композиції, в якій знайдуть своє рішення питання рівноваги, пропорційних відносин. В організації композиції використовують різні види ритмів-лінійні, тонові, колірні. Особливу роль відіграють контрасти.Виділяючи ті чи інші ділянки зображення, вони роблять їх то більш помітними, то затухаючими. Твір, побудований на ледь помітних коливаннях світла здається одноманітним, монотонним, позбавленим живописної виразності. Різко звучать контрасти (масштабні, тонові) створюють напругу, динаміку. На противагу симетрії, динамічний зображення будується на різких зрушеннях центру композиції з осі картинної площини. У цих випадках ритми спрямовані на досягнення зорової рівноваги мас.[11]

Ритм організує зображення. Закладений в структурну основу натюрморту, він створює зоровий каркас, який керує нашим зоровим сприйняттям. Візуально зіставляючи одні елементи міркування з іншими, ми виділяємо головні з них і зосереджуємо на них увагу. Однак не будь-яка повторюваність може створити потрібний у композиції натюрморту ритм. Зайве настирливе нагромадження ритмів ускладнить композицію, зробить її сухою і маловиразної. У зв'язку з цим слід уникати навмисною розстановки предметів.Глядач не зможе спокійно сприймати групу, якщо світлі предмети (чи плями) через один будуть чергуватися темними.Таке чергування вносить строкатість і дисгармонію в загальну тонову гаму. Це відноситься і до колірних побудов.Треба створювати гармонійно організований ритм, робити м'які переходи від одного елемента до іншого. До тонкощам пошуку формату належить з'ясування величини вільних місць зліва і справа, зверху і знизу від групи предметів. Найбільш вигідно поміщати основну групу на другому плані, при цьому дещо скорочується величина зображення, проте зберігається повітряна перспектива, діюча від переднього плану в глибину картинної площині.[17]

При  наявності  значної  кількості  вільного  місця  з тієї  чи  іншої сторони формату,  зоровий  і  композиційний центри виявляються   сильно зміщеними  у протилежний  бік. У подібних випадках натюрморт виглядає  перевантаженим втій частині, де   розташовується  основна  маса,  і  тим  самим порушується ком-позиційна  рівновага. Світ  речей  в натюрморті  завжди  покликаний  розкривати  їх  об'єктивну  своєрідність, неповторну якість, красу. Разом з тим, це завжди людський світ, що відображає хід думок і почуттів, ставлення до життя. Предмети - це мова, якою говорить художник, і він повинен володіти цією мовою. У пучку  зелені  живописець  висловлює повноту життя, в морській раковині - вишукану  майстерність природи, в кухонному посуді - радість  буденного  праці,  у квітці цілий всесвіт. Натюрморт - «не тільки художня завдання», а й цілий світогляд. Світ речей  – це людський світ, створений, сформований і  обжитий людиною.  Це  і  робить  натюрморт  при  всій зовнішній  скромності його мотивів,  жанром гли-боко  змістовним. Предмет побуту, зігрітий теплом повсякденного  спілкуванняз людьми,   дозволяєдоторкнутися до їх життя більш  інтимно, ніж  це можливо в розгорнутій  сюжетній картині. Речі в живопису, не  завжди, звичайно,  висту-пають у «жорсткому» спеціально їм присвяченому жанрінатюрморту .[20] 

Вони оживляють і заповнюють кімнати в мальовничих зображеннях  інте-р'єрів, грають іноді не меншу роль, ніж люди в жанрових чи історичних сценах, нарешті, вони супроводжують нерідко людину і в портреті.

Натюрморт (франц. натюрморт, італ натура) натюрморт, буквально - мертва природа, жанр образотворчого мистецтва (головним чином станкового живопису), який присвячений зображенню речей, розміщених в єдиному середовищі і організованих в групу. Спеціальна організація мотиву (так звана постановка) - один з основних компонентів образної системи жанру натюрморт крім неживих предметів (наприклад, предметів домашнього вжитку), в натюрморті зображують об'єкти живої природи, ізольовані від своїх природних зв'язків і тим самим звернені на річ, - рибу на столі, квіти в букеті і т.п. Зображення живих, рухомих істот - комах, птахів, звірів, навіть людей - може інколи входили в натюрморт, але лише доповнюючи його основний мотив. У порівнянні з іншими жанрами в натюрморті виростає значущість малих предметів, виділених з контексту побуту. Специфіка жанру визначає підвищену увагу художника (і глядача) до структури і деталей об'ємів, фактурі поверхні проблемам зображення. [9]

Цілі натюрморту як жанру не зводяться до вираження символіки, до вирішення декоративних завдань або до точної фіксації предметного світу, хоча ці завдання багато в чому сприяли формуванню натюрморту, а його образи нерідко відрізняються багатством асоціацій, яскравою декоративністю і ілюзорною точністю передачі натури.Зображення речей в натюрморті має самостійне художнє значення, художник може створити в натюрморті ємний, багатошаровий образ, що володіє складним смисловим підтекстом.