Розділ 1. Мистецтвознавчі аспекти вивчення стилізованого декоративного натюрморту

1.1. Історія розвитку стилізованого декоративного натюрморту

Стилізація  – спрощений  чіткий контрастний  лінійний малюнок. Спроще-ність,лаконізм – характерна риса стилізованого малюнка. Щоб стилізувати ма-люнок, потрібно відібрати основні, характерні риси зображуваного предмету. Ними можуть бути характерний об'єм предмету, що відображається, характерні лінії і форми. Коли вони знайдені, починається робота над стилізацією предмету. Мінімальними графічними засобами з основних характерних рис "складається" картинка. При стилізації не передається об'ємно-просторова побудова, звичайно, художник повинен майстерно володіти малюнком, щоб ілюзорно передавати його, але тут діє уява глядача, яка сама "домальовувала" його в уяві. В ролі простору виступає папір. Художник-графік може обмежитися і збіглим враженням, умовним позначенням предмету, як би натяком на нього- незавершеність і лаконізм при цьому слугують одними з головних засобів виразності.[3] Стилізація використовується в логотипах, плакатах, орнаментах, шаржах- тут найбільш задіяна стилізація, як головний засіб вираження ідеї. Стилізація може виявлятися і в живописі. Стилізацію використовують сучасні художники не зациклюючись на відтворенні дійсності "документально", вони вдаються до спрощення - стилізації і, головним чином, передають ідею, задумку. Стилізація може бути не лише в передачі форм, але і кольорів. Пригадаєте роботи Мікеланджело, і пригадаєте роботи Кандінського. Наскільки спрощена передача дійсності в останнього. Але ніхто не посміє назвати його "не художником", мистецтвом слілізації теж потрібно володіти.[5]

Стилізацією називають навмисну імітацію найбільш характерних ознак того або іншого стилю в незвичайному для нього культурному і художньому контексті. Цей прийом увійшов до практики роботи різних художників, починаючи з кінця 18 століття. Вони не лише використовували прийоми, запозичені з творів Відродження і античності, але і переосмислювали в їх стилі сучасні для них образи.

Стилізація(франц. stylisation, від style - стиль), навмисна імітація формальних ознак і образної системи того чи іншого стилю в новому, незвичайному для нього мистецькому контексті. Від стилізації слід відрізняти такі явища художньої культури, як еклектизм - неорганічне з'єднання різностильових художніх елементів, традиціоналізм, властивий багатьом культурам первісної, рабовласницької і феодальної формацій, сприйняття художньої спадщини як загальної норми (наприклад, звернення до античного мистецтва в епохи Відродження і класицизму). Поширення стилізації в мистецтві кінця XVIII-XIX ст. було обумовлено виникненням і розвитком (в основному в епоху романтизму) почуття історизму, прагненням освоїти і використовувати в новій якості художні елементи більш-менш віддалених у часі і просторі культур. Роль стилізації в загальному художньому процесі неоднозначна. "Ретроспективна" стилізація часом знаменувала собою пошуки національного стилю (творчість назарейцев в Німеччині, архітектура "національного романтизму" в ряді європейських країн наприкінці XIX - початку XX ст.), але часто була і способом втечі від не задовільну для художника дійсності, уходу в ідеалізований світ минулого (творчість представників неоідеалізма в Німеччині і "Світу мистецтва" в Росії) або симптомом незадоволеності "переускладненою" виразних засобів сучасного мистецтва (звернення до "наївним", "примітивним" типам мистецтва у представників фовізму у Франції, експресіонізму в Німеччині, "Бубнового валета " в Росії), може бути пов'язана з вільним тлумаченням змісту і стилю мистецтва, що став прототипом; така, наприклад, стилізація давньоруської архітектури в пре-древолюціонних будівлях А. В. Щусєва і В. А. Покровського.Важливим прийомом, що допомагає без сухої археологічності відтворити атмосферу інших країн та епох, є стилізація  в книжковій графіці  і   театрально-декораційного мистецтва.[4]         В іншому, застосовне тільки до пластичних мистецтв сенсі, стилізація - декоративне узагальнення зображуваних фігур і предметів за допомогою ряду умовних прийомів, спрощення малюнка і форми, об'ємних і колірних співвідношень. У декоративному мистецтві стилізація - закономірний метод ритмічної організації цілого; найбільш характерна стилізація для орнаменту, в якому завдяки їй об'єкт зображення стає мотивом візерунка. У станкове мистецтво стилізація вносить риси підвищеної декоративності.[1]

У декоративному мистецтві стилізація – це метод ритмічної організації цілого, завдяки якому зображення набуває ознак декоративності і сприймається своєрідним мотивом. Стилізація, як процес роботи, є декоративне узагальнення об'єктів (фігур, предметів), що зображаються, за допомогою ряду умовних прийомів зміни форми, тональних і кольорових відношень. Жанр натюрморту найбільш характерний і багатообразний в плані вивчення ознак декоративної стилізації. У цьому жанрі працювали багато великих майстрів. Історія світового та вітчизняного мистецтва дає нам безліч різноманітних по своїй стилістиці зразків декоративного натюрморту. Розглянемо, як вирішували ці питання художники, що працювали  в  декора-тивній манері.[2] Майстри фовізму (А. Матіс, А. Дерен) йшли по шляху виявлення можливостей декоративно-експресіоністичних можливостей кольору і фактури, використовуючи активні поєднання основних кольорів і яскраві фактурні мазки. Фовісти, протестуючи проти художніх традицій XIX ст., створювали колористичні контрастні інтенсивні плями і гострі композиційні ритми, часто звертаючись до «примітивного», а також середньовічного і східного мистецтва. Представники кубізму (П. Пікассо, Же. Брак) прагнули утвердити нові методи передачі простору і форми, використовуючи аналітичний спосіб зображення предметів розкладанням їх на прості геометричні об'єми, «розкриваючи» їх внутрішню структуру. Колір в натюрмортах кубістів, виділяючи окремі грані предмету, одночасно і підсилює, і дробить форму, додаючи полотнам декоративний характер і перетворюючи їх на барвисті площинні панно. Пікассо створив серію натюрмортів, в яких прагнув до чистоти простих форм, максимально спрощуючи предмети.Декоративні натюр-морти І. Машкова були створені під впливом кубістів і фовістів. Художник активно застосовує колірні і фактурні засоби, передаючи пластичність предметів у середовищі, перебільшує розміри об'єктів для досягнення ефекту зрілості, тяжкості кольорових мас, користується експресією контурного малюн-ку і соковитою манерою письма. Як і Машков, для досягнення декоративності Б. Кустодієв використовує в натюрмортах поєднання чистих відкритих кольорів: жовтого, червоного, синього, зеленого. Він писав: «...Если меня что и привлекает, так это декоративность.» Дуже декоративні святкові по колориту натюрморти М. Сарьяна, що знаходився під впливом А. Матісса і Гогена. У творчому методі М. Сарьяна відбилися деякі принципи середньовічної вірменської мініатюри і монументального живопису, узагальненого силуетного малюнку.[7] Багато працював в жанрі натюрморту А. Купрін близький до кубістів: натура зображається у нього з чітко вираженою геометричною першоосновою. Предмети виконані спрощено, схематично. Контури і об'єми їх гранично лаконічні. Художник порушує форми предметів, стискає, користується великими пло-щинами,  плани нашаровуються  один на одного, лише натякаючи  на глибину. Прагнення до  узагальнення властиве натюрмортам А. Купріна. Прикладне мис-тецтво  протягом  всієї своєї  історії  накопичувало  і вбирало, узагальнювало   і шліфувало орнаментальні закони і композицію.

Сворєрідне смислове навантаження несуть в собі квітково-предметні композиції М.Болюха, С.Гнойового, В.Мазура. Для М.Болюха важлива не точна скрупульозність в передачі предмета з усіма деталями його форми і особливостями поверхні, а загальне декоративно-асоціативне враження і емоційно-чуттєвий ефект. У своєму «Натюрморті» він прагне передати втілення духу в матерії через філософську мову праобразів рослин і плодів. Виконані в експресивній манері «Букет», «Квіти у вазі» В.Мазура є глибоко асоціативними композиціями,що уособлюють внутрішню силу й непереборність українського етносу. [26]

Експресивний, спонтанний, інтуїтивний живопис, що відсилае до народних вірменських традицій стилізації, притаманний полотнам С. Мар-гаряна. Його «Натюрморти» виключно яскраві, енергійні, оптимістичні.

Приклади трансформації художнього сприйняття у митців В. Володька, О. Гижого, В. Петушинського, С. Роя постають через характерне дистан-ціювання від предмета сприйняття, специфічне колористичне бачення, де колір і світлотінь набувають образного поліфонічного звучання.

«Натюрморти» В. Володька просякнуті глибоким, навіть драматичним психоаналізом. Загострені силуети, росподіл тіней, контрасти кольору створюють загадкове, майже фантастичне видовище. В картинах О. Гижого («Вишні в бокалі», «Натюрморт на стільці») колір, що дихає первісною силою, органічно злитий з вигадливою,вібруючою в просторі формою. [26]

У кращих зразках іконопису ми спостерігаємо вміння художника користуватися колірними контрастами, обмеженою кількістю кольору, створюючи справжні шедеври.Вивчення цього досвіду не тільки розширює і збагачує кругозір художника, але і розвиває в ньому власний потенціал творчості. Бо сила справжньої майстерності полягає в тому, щоб вміти органічно поєднувати прийоми традиційного народного мистецтва з новим змістом, з  новими естетичними вимогами, вміти рости і розвиватися в ногу з часом. Уміння створити виразний образ, тонкий смак, почуття ритму, колірної гармонії є важливим у творі декоративного плану.[10]

Стилізований  живопис, як і інші  види  мистецтва,  є формою  відображення реального  світу і  володіє всіма  якостями, котрі характеризують поняття  деко-ративності. Це і підвищена колірна гармонія, тональний  і  контрастне  рішення, площина зображення,  орнаментальність,  умовність рішення теми  та обмеже-ність у підборі кольорів, тобто все  те, що незмінно присутнє в народному  мис-тецтві. Мальовничий колір належить не лише світу зображення, а й самій картині - речі, що знаходяться разом з ним, у нашому просторі. Картина не тільки показує і розповідає, вона прикрашає наші кімнати. Прикрашає, крім усього  іншого,  нарядністю і багатством  свого  колориту.  Розвиток  образного мислення,  колірна культура, сміливість композиційних рішень –  всі  ці якості необхідні майбутньому художнику. Заняття  декоративної  живописом  допомо-жуть йому глибше зрозуміти й тонше відчути всю глибину і красу мистецтва.

Декоративний натюрморт, як і декоративний живопис у цілому - це творчий перехід від натури до вирішення композиції і втілення її в різних матеріалах. У роботі над декоративним натюрмортом можна навчитися засобами кольору, ритму об'єднувати різні предмети, бачити не тільки окрему річ на ізольованому тлі, а предмети в їх взаємозв'язку.Декоративний натюрморт це шлях до сміливого вирішення колористичних завдань. Для створення найбільш виразного образу можна придумати своєрідну тему в натюрморті. Це може бути місто, театр, спорт або щось інше, що хвилює художника.[30]          Натюрморт  – зображення неживих  предметів  в образотворчому  мистецтві, на відміну  від портретної, жанрової, історичної  та пейзажної. Про-тягом багатовікової   історії образотворчого  творчості  йшло  формування  на-тюрморту як самостійного жанру. Довгий час натюрморт  зберігав зв'язок з ре-лігійною картиною, обрамляючи квітковими гірляндами  фігури  Богоматері  та Христа. Ранні натюрморти часто виконували утилітарну  функцію,  наприклад, в якості прикраси стулок шафи або для маскування  стінної  ніші. Рисунок нерухо-мої натури, якою є натюрморт, дозволяє розібратися    в необхідних  закономір-ностях   малювання  з  натури. Спостерігаючи предмети  в просторі, ми бачимо і  вподальшому враховуємо їх тривимірність. Кожен  з предметів  повинен  бути узгоджений з іншими, необхідно також  порівняти  силу  тону  світ-лових і  тіньових частин на предметах з різного матеріалу .При виконанні декоративного натюрморту можна відштовхуватися від натурного варіанта постановки, стилізуючи предметний світ, пов'язуючи його форму не з власне локальним предметним кольором, а з правилами побудови колориту. Не обов'язково слідувати академічним канонами живопису. У поле зору залишаються конструктивний початок, розшифровка форми, а потім застосовуються закони кольорознавства.[23]

В образотворчому мистецтві натюрморт - (від франц.) Nature morte - «мертва природа» прийнято називати зображення неживих предметів, об'єднаних в єдину композиційну групу.Натюрморт може мати як самостійне значення, так і бути складовою частиною композиції жанрової картини або портрета.В окремих випадках натюрморт набуває настільки важливе значення, що стає своєрідним композиційним центром картини.Залежно від завдань, які вирішує художник, змінюється роль і місце натюрморту в композиції. Вплив натюрморту на глядача відбувається по лінії асоціативних уявлень і думок, що виникають при розгляді образотворчих предметів. Таким чином, об'єднані доступними  засобами  композиції  речі  складаються  в зображенні, в емоційно наси-чений образ.[21]Художники, звертаються до натюрмортів як до засобу характеристики створюваного образу і при роботі над портретом. У сюжетно-тематичних картинах натюрморт має хоч і важливе, але все ж підлегле значення.Як самостійний жанр мистецтва натюрморт володіє великими образотворчими впливами. У ньому показується не тільки зовнішня матеріальна сутність предметів. Разом з конкретним зображенням речей в натюрморті в образній формі можуть бути передані суттєві сторони життя, відображатися епоха, важливі історичні події.У кращих своїх проявах він стає дієвим засобом ідейного та естетичного сприйняття людей, формуючи їх смаки, поняття, уявлення. Інше призначення натюрморту - служити своєрідною творчою лабораторією, де художник ставить і вирішує різні професійні завдання, удосконалює майстерність.Своєрідність роботи над натюрмортом полягає в тому, що його складно ставити і писати в різних умовах; в приміщенні при денному та штучному освітленні, на відкритому повітрі.На відміну від творчого натюрморту навчальний має вузьку строго спрямовану мету, сприяти активізації пізнавальної діяльності дітей.