5. Виробнича логістика та матеріально-технічне забезпечення виробництва продукції

В умовах ринкової економіки вважається, що значний економічний ефект можна отримати, якщо оптимізувати транспортні витрати. Крім цього, майже не самим головним для стабілізації економіки та створення нової економічної системи є встановлення та оптимізація господарських зв’язків. Наука, яка займається оптимізацією господарських зв’язків, називається логістикою (Крикавський, 1996).

Подробиці. Провідними у питаннях логістики (в особливості логістичного менеджменту) вважаються японські фірми. Наприклад, на фірмі «Міцубісі» час заміни інструменту скоротився з 24 годин до 3 хвилин, а на фірмі «Тойота» запаси деталей на один виробничий автомобіль складають 77 доларів, тоді як аналогічні запаси в автомобільних фірмах США – приблизно 500 доларів. На німецькій фірмі Opel-Werk-Boscheem працює 7 тис. робітників, які виготовляють 300 тис. автомобілів щорічно, однак репрезентативне впровадження японських методів менеджменту на новій фабриці Opel AY дозволило двом тисячам працююцих випустити у 1994 році 150 тис. автомобілів. Крім того, час монтажу одного автомобіля складає менше 20 годин, тоді як у Європі – в середньому 36 годин, тобто майже в 2 рази більше.

Саме логістика, нова наукова дисципліна, здатна дати підприємствам відповідний інструментарій, який сприятиме вирішенню питань, що виникають на підприємстві, із загальнопідприємницької точки зору. Теоретичною передумовою для цілісного логістичного розгляду є особлива властивість підприємства як логістичної системи – емерджентність, за якою сума результатів оптимізації структурних частин системи завжди менше в порівнянні з результатом однієї цілісної оптимізації. Іншими словами, виявляється вигідніше оптимізувати всю систему в цілому, ніж по частинах.

Одним з напрямків логістики є виробнича логістика. Її основна мета – організація відповідно до замовлень безперервного технологічного процесу при одночасній мінімізації наявності товарів в процесі виготовлення і витрат на виробництво. Цю основну мету можна розглядати як сукупність окремих функціональних цілей:

– оперативне планування і управління виробництвом для скорочення часу виготовлення при збереженні оптимальних розмірів партій відповідно до одержаних замовлень;

– безпомилкове виробництво з метою запобігання збільшення часу виготовлення і витрат на виправлення браку;

– підвищення рівня кваліфікації робочої сили для збільшення здатності реагувати на заявки клієнтів;

– інтеграція внутрішньовиробничих транспортних і підйомно-пакувальних процесів і засобів виробництва в системі виробничого планування і управління;

– мінімізація витрат на транспортно-складські і пакувальні процеси усередині виробництва;

– мінімізація оборотних коштів в незавершеній продукції;

– максимізація використання виробничих потужностей;

– мінімізація витрат ручної праці;

– мінімізація тривалості оборотного циклу;

– мінімізація витрат заготівки готових упакованих виробів для сфери збуту.

Реалізація окремих логістичних цілей може бути забезпечена системою галузевих логістичних функцій:

– планування виробничої програми;

– планування виробничого процесу;

– планування використання потужностей;

– планування матеріального потоку;

– внутрішньовиробничі перевезення;

– виробничий контроль;

– управління виробництвом;

– екологія виробництва;

– упаковка.

У стратегічному плані виробнича логістика ставить за мету шляхом реструктуризації виробництва реалізувати нові виробничі принципи. Ці принципи передбачає система «Економічне виробництво» (“Lean production”), яка містить ряд ключових елементів:

• одночасний інжиніринг (Simultaneous Engineering) – паралельне забезпечення виробництва і постачання;

• процес вдосконалення витрат (Cost Improvement Process) – гарантія безперервного зниження витрат;

• економне виготовлення (Lean Manufacturing) – мінімізація запасів за рахунок упровадження принципів Just-in-time («точно в строк») і т.п.;

• системного управління якістю (Total Quality Management) – бездефектна стратегія;

• безперервне вдосконалення (Continuous Improvement) – постійне поліпшення якості продукту і процесу;

• сегментація збуту – сегментація реалізації готової продукції (Крикавський, 1997).

Одним з найважливіших питань в діяльності будь-якого підприємства є проблема забезпечення виробничої програми матеріальними ресурсами в необхідних асортименті та кількості і в необхідні терміни.

Матеріально-технічне забезпечення підприємства – це таке управління і забезпечення матеріалами, ресурсами, напівфабрикатами, яке забезпечує безперебійний виробничий процес і високе використання виробничої потужності при мінімумі оборотних фондів та авансованого капіталу.

Існуюча система матеріально-технічного забезпечення підприємства містить наступні форми:

1. Система індивідуальних господарських прямих зв'язків.

2. Придбання ресурсів у порядку оптової торгівлі.

3. Закупівля ресурсів на товарних біржах.

4. Придбання ресурсів на ярмарках, виставках-продажах, аукціонах.

5. Оренда устаткування (лізинг).

6. Використання вторинного ринку засобів виробництва для закупівлі ресурсів.

7. Бартерні угоди.

Деякі коментарі з приводу перерахованих форм.

Оптова торгівля формує збутову сферу, що включає спеціалізовані торгові підприємства, а також філіали і відділи промислових фірм. Ця сфера є зв’язуючою ланкою між виробниками і широкою мережею роздрібної торгівлі. У функції даного комплексу входять закупівля крупними партіями ресурсів, зберігання товарів, поставка дрібними партіями у міру надходження заявок споживача, доставка товарів споживачам, сортування, стандартизація, розфасовка і інші види діяльності.

З розвитком ринкової інфраструктури з’явилася можливість забезпечення підприємств матеріально-технічними ресурсами шляхом придбання їх на товарних ринках.

Закупівля ресурсів можлива також на ярмарках, виставках-продажах, аукціонах і в промислових центрах всіх країн.

Використання лізингу як оренди устаткування дає певні переваги, оскільки при цій формі забезпечення матеріально-технічними ресурсами підприємства, яке прагне (або тільки створюється) до перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, відповідної строгим вимогам міжнародного ринку, не вимагається первинного виділення крупних фінансових коштів в іноземній валюті. Всі витрати на першому етапі оплачує лізингова компанія.

Одним з можливих варіантів придбання ресурсів є також укладання бартерних угод. Бартерна угода – це безвалютний, але оцінений і збалансований обмін товарами, оформлений єдиним договором (контрактом). Оцінка товарів проводиться з метою створення для еквівалентного обміну, а також митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, нарахування санкцій. Умовою еквівалентності товарообігу є обмін товарів за договірними цінами, в основі яких закладені світові ціни. Розраховуються по взаємних претензіях (штрафи, зниження ціни) при бартерних операціях звичайно додатковими поставками або зменшенням поставок товарів. Останнім часом кількість бартерних операцій значно знизилася, проте вони мають місце.

Однією з найважливіших задач матеріально-технічного постачання є визначення оптимальної потреби в засобах, тобто підтримка товарно-матеріальних запасів на такому рівні, який дозволяє при мінімумі витрат забезпечити безперебійне виконання виробничої програми.

Оптимальний об’єм замовлень (ООЗ) – це кількість товару, яка при регулярному замовленні і безперебійній роботі підприємства забезпечує мінімальні витрати на організацію замовлень і на зберігання запасів.

Витрати на замовлення включають заробітну платню працівників відділу поставок, витрати на комп'ютерну обробку інформації і т.п.

Витрати на зберігання запасів містять різні витрати, пов'язані з роботою і складуванням запасів. Коли зростає кількість одиниць в кожному замовленні, зростають складські витрати. Таким чином, витрати на складування і зберігання запасів будуть максимальними тоді, коли річні потреби задовольняються відразу за одне замовлення. Якщо ж ресурси замовляються меншими партіями, то витрати на зберігання зменшуються.

Придбати або замовити матеріально-технічні ресурси можна в рахунок власних грошових коштів, кредитів банку або відстрочення платні за ресурси постачальникам (кредиторська заборгованість постачальників).

Кредиторську заборгованість постачальникам можна розглядати як безкоштовну позику постачальників. Проте, коли підприємство відразу оплачує рахунки, йому надаються значні знижки постачальниками.

В цьому випадку важливо вирішити, чи скористатися знижкою і сплатити рахунки відразу або купувати в кредит і тримати кредиторську заборгованість на балансі. Якщо скористатися знижкою, то підприємство виграє суму самої знижки, але програє на відсотках, які необхідно платити банку за позику для розрахунків з постачальниками, а також втрачає можливість одержати безкоштовний кредит. Користуватися знижкою вигідно тоді, коли виграш перевищує витрати.

Приклад. Підприємству надається знижка 3 %, якщо рахунок за товар на суму 100 000 грн. оплачується відразу. Крім того, підприємство має нагоду одержати товар при оплаті рахунку протягом 60 днів. Підприємство може одержати гроші в банку під 14 % річних. Що вигідніше зробити – скористатися знижкою або одержати товар і сплатити рахунок протягом 60 днів?

1 Розрахуємо суму знижки: 3 % × 100 000 = 3 000 грн.

2 Сплата банківських відсотків:

Позика 97 000 (3 000 – знижка) під 14 % :

97 000 × 0,14 × (60/360) = 2 263 грн.

3 000 – 2 263 = 763 грн.

Таким чином, вигідніше одержати 3 000 грн. знижки, ніж оплачувати рахунки впродовж 60 днів. Чистий виграш в цьому випадку складе 763 грн.

Головною метою управління активами підприємства, у тому числі і оборотними коштами, є в загальному випадку максимізація прибутку на вкладений капітал при забезпеченні стійкої і достатньої платоспроможності підприємства. Причому в умовах економічної кризи стійка платоспроможність важливіша за прибутковість (неплатоспроможність може бути гірше збитковості).

Задачі максимізації прибутку на вкладений капітал (рентабельності) і забезпечення високої платоспроможності у певній мірі протистоять один одному. Так, для підвищення рентабельності грошові кошти повинні бути вкладені в різні оборотні і необоротні активи з явно нижчою, ніж гроші, ліквідністю. А для забезпечення стійкої платоспроможності у підприємства постійно повинна знаходитися на рахунку деяка сума грошових коштів, фактично вилучена з обороту для поточних платежів. Частина коштів повинна бути розміщена у вигляді високоліквідних активів. Таким чином, важливою задачею в частині управління оборотними коштами підприємства є забезпечення оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів. Необхідно також підтримувати оптимальне співвідношення власних і позикових оборотних коштів, оскільки від цього напряму залежать фінансова стійкість і незалежність підприємства, можливість отримання нових кредитів і т.п. Для поліпшення фінансового стану підприємства необхідно зменшити перетікання оборотних активів в дебіторську заборгованість, тобто в кошти даного підприємства, що знаходяться в обороті інших підприємств.

Згідно загальноприйнятим підходам (за визначенням і по розташуванню в балансі) дебіторська заборгованість є більш ліквідним активом, ніж, наприклад, виробничі запаси. Тому її наявність повинна бути, у принципі, дещо сприятливішою, ніж наявність на ту ж суму зайвих запасів. Це положення вірне для індустріально розвинених країн з мережею фінансових компаній, що надають безліч різних послуг. Дебіторську заборгованість можна продати банку або іншому фінансовому інституту, що займається факторинговими або форфейтинговими операціями. Але в Україні в сучасних умовах ліквідність дебіторської заборгованості дуже низька і часто не піддається достовірній оцінці. А її продаж при нестабільних показниках інфляції і нерозвиненості подібних операцій на фінансовому ринку через високий ризик практично неможливий.

Необхідно продумано підходити до великих закупівель про запас сировини, матеріалів і комплектуючих виробів (за винятком активів із стійким зростанням ринкових цін, випереджаючим інфляцію, і те в обмежених межах). Вигода від таких закупівель може бути чисто ілюзорною, оскільки вони, як правило, приводять до заниження собівартості зі всіма витікаючими звідси “податковими” наслідками, до уповільнення оборотності оборотних коштів з негативними наслідками для фінансової стійкості підприємства.

У області інвестиційної політики важливо робити ретельні економічні розрахунки. Якщо, наприклад, норма прибутку на вкладений капітал у власне виробництво складає 20 %, а є можливість розмістити засоби під 70 % річних, то така можливість повинна бути розглянута і всебічно проаналізована. Це не означає, що всі вивільнені кошти відразу повинні прямувати на придбання, наприклад, депозитних сертифікатів. Йдеться про доцільність інвестування частини вільних засобів у високоліквідні активи, з високою швидкістю обертання.

Таким чином, підприємство у разі ефективного управління своїми і чужими оборотними коштами може добитися раціонального економічного стану, збалансованого по ліквідності і прибутковості.