Питання для самоконтролю

1. Які ідеї неоплатонізму увійшли в релігійну філософію Середньовіччя?

2. Що таке універсалії?

3. У чому різниця в тлумаченні природи в ранній і пізній середньовічній філософії? Чим зумовлене зростання інтересу до природи?

4. Доведіть, що епоха Відродження закономірно підготовлена Середньовіччям, а не є його різким запереченням.

5. Як називається філософська позиція, згідно з якою Бог і природа вважаються тотожними?

6. Порівняйте соціальні й моральні ідеали Середньовіччя та Відродження.

Питання для міркування

1. Як вирішувалася в середньовічній філософії така дилема: чи може людина бути «господарем над всією природою», якщо вона часто не може контролювати навіть свою власну «природу»?

2. Навіщо душа повинна страждати? У чому сенс страждання взагалі?

3. Чому поняття «особистість», що з’являється в епоху Відродження, не могло утвердитися в культурі раніше?

Тема 5. Філософія Нового часу (англійське та французьке Просвітництво) План

1. Емпіризм і раціоналізм у філософії Нового часу (Ф. Бекон і Р. Декарт). Учення Спінози про єдину субстанцію.

2. Механістичний характер матеріалізму Нового часу.

3. Англійське Просвітництво: Д. Локк, Т. Гоббс, Д. Толанд. Антипросвітництво: Д. Берклі. Д. Юм.

4. Французьке Просвітництво: вчення енциклопедистів. Проблема саморуху матерії. Проблема людини і суспільства.

Ключові поняття: емпіризм, раціоналізм, метафізика, механіцизм, субстанція, індукція, дедукція.

У першому питанні, перш ніж охарактеризувати особливості та відмінності емпіричного та раціоналістичного напрямів у філософії Нового часу, треба спочатку з’ясувати, чому цей час називають саме так – «Новим». Для цього варто коротко відзначити успіхи в природознавстві та їхній вплив на філософське мислення. Учення Ф. Бекона, Р. Декарта і Б. Спінози мають допомогти це зрозуміти.

Розгляд другого питання передбачає з’ясування спільних рис матеріалізму природознавців і філософів, а саме його метафізичного та механістичного характеру. Оскільки Новий час відкриває розум як силу пізнання, а метою всієї епохи стає розвиток наукового (а не релігійного чи художньо-естетичного) знання, то головною проблемою стає методологія науки. Визначення вихідних позицій істинного пізнання, здійснене емпіризмом та раціоналізмом, було лише початком. Основна властивість розуму – аналітичність – не змогла забезпечити єдності світосприйняття та світорозуміння: світ був поділений на окремі «царства» (мінералів, рослин, тварин тощо). Філософське мислення Нового часу дало лише приклади систематизації та класифікації емпіричного світу, а намагання досягти єдності світу в цілому (за умови найбільшої розвинутості механіки та математики) не могли набути якогось іншого вигляду, ніж уподібнення неосяжного розмаїття «організму» природи невеликій кількості закономірностей і сполучень «механізму».

Майже всі філософські матеріалістичні концепції Нового часу мають механістичний характер. У третьому питанні слід це довести більш детально – через учення Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Толанда.

Аналогічно в четвертому питанні можна розглядати вчення енциклопедистів (Дідро, Гольбаха, Ламетрі, Гельвеція та ін.). Але обов’язково потрібно виділити вихід французьких просвітників на проблему саморуху матерії, еволюції природного світу та на проблеми соціального і морального плану в розвитку людства.

Як загальний висновок слід визначити суть всієї епохи XVII–XVIII ст. як часу Просвітництва, тобто прогресу науки, освіти, прагнення вдосконалення суспільних відносин за допомогою «розумних» законів.