- •Розділ і Мова документів
- •Розділ III Орфографія
- •Іменникові суфікси 155
- •Прикметникові та дієприкметникові суфікси 158
- •Розділ IV Морфологія і правопис
- •Розділ V Графіка
- •Розділ VI Усне ділове мовлення
- •Роль і значення мови в суспільному'житті
- •Українська мова серед інших мов світу
- •Функції мови
- •Мовна норма
- •4Ітнктуащйні
- •Офіційно-діловий стиль
- •1 Євангеліє від Матвія 7. 18.
- •2 Євангеліє від Марка 14.
- •1 Див. Розділ «Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах». 1 Див. «Російсько-український словничок типових мовних зворотів» — Додаток 3.
- •1 Дивергенція (від латин, divergere — відхилятися, розходитися) — тут утворення самостійних стилів.
- •1 Конвергенція (від латин, convergentio на грунті converge — сходжусь, наближаюсь) — тут розвиток подібних рис у різних стилях унаслідок тісних і тривалих контактів.
- •Загальні вимоги до укладання та оформлення
- •1 Реквізит (від латин, requisitum — необхідне, потрібне) — тут обов'язкові (вихідні) дані як елемент правильного оформлення офіційних документів.
- •2 Формуляр (нім. Formuler, від фр. Formulaire, на грунті латин, formula) — форма.
- •1 Деякі документи мають однакову назву (акт, протокол та ін), але різне призначення і зміст не дозволяють віднести їх до однієї групи.
- •Вимоги до укладання та оформлення документів
- •1 Документ (від латин, сіосшпепішп) — доказ, свідоцтво, взірець, повчальний приклад.
- •Оформлення сторінки
- •Текст і його оформлення
- •1 Виняток становлять документи, текст яких складається з одного речення (напр., заява на відпустку тощо).
- •Скорочування слів і словосполучень
- •6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на:
- •Стандартизація ділового тексту
- •Реквізити ділових паперів
- •61049, Харків-491
- •Професійна лексика
- •Організаційні документи
- •Розпорядчі документи
- •2. У наказах про переведення на іншу роботу зазначають:
- •Довідково-інформаційні документи
- •30.11.2002 (Підпис)
- •1 Кореспонденція (від латин, саггеяропсіео — відправляю, повідомляю) —
- •1 Автобіографія (відгрец. Autos — сам, bios — життя, grapho — пишу) — опис свого життя.
- •Зміни приголосних при їх збігу
- •2. У коренях дієслів
- •2. Прикметникові
- •Твердої групи
- •М'якої та мішаної груп
- •Складні випадки правопису слів іншомовного походження
- •Іменник
- •2„ Рахівниця — прилад для лічби (не фах).
- •13. Іменники з дієсловами відмовлятися, ухилятися слід уживати в р. Відмінку з приймеником, наприклад:
- •1 Про вживання присвійних прикметників у діловій мові див. Тему «Особливості використання прикметників у ділових паперах».
- •Числівник
- •Займенник
- •2. До II дієвідміни належать дієслова, що в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають -и (-ї), а в 3-й особі множини - закінчення -ать (-ять)
- •Дієприслівник
- •Неправильно правильно
- •Прислівники (складні)
- •Прийменники (складні)
- •1. Разом пишуться
- •Основи культури мовлення
- •Культура усного ділового мовлення
- •1 Лекція (від латин, lectio — читання) — публічний виступ на яку-небудь тему.
- •Ділова бесіда
- •Ділове спілкування
- •Синтаксис1 усного й писемного ділового мовлення
- •1 Синтаксис (від грец. 5г/«іал:іх — побудова, устрій, зв'язок) — розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.
- •Яка сфера використання та призначення художнього стилю?
- •Які основні ознаки й мовні засоби художнього стилю?
- •- Внутрішніх справ ввс
- •Уленшпїгель Тіль
Мовна норма
Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видатний діяч українського відродження проф. І. Огієнко (Іларіон), «Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис» [33, с. 218].
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормо-ваності може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Але слід пам'ятати, що мовна норма — категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.
«Як би ми не розглядали питання культури мови — у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'язках з мисленням і психологічними факторами, — усі вони неминуче обертаються навколо поняття норми... У якому б аспекті ми не розглядали норму, завжди зіткнемося з її двоїстим характером: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється ще сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови» [36, с. 9].
Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.
Мовні норми |
Регулюють правильність |
Приклади |
1 |
2 |
3 |
орфоепічні |
належної вимови звуків |
[л еу ], а не [л' е ф]; |
й акцентні |
і звукосполучень, наголо- |
[ш' і з д е" с' а т], а не |
|
шування та інтонації |
[ш с с' т' д е с' а т'] |
|
|
інцидент, а не інциндент; |
|
|
посередині, а не посередині |
графічні |
передачі звуків на письмі |
робочі, а не робочи; |
|
|
чотирма, а не чотирьма |
орфографічні |
написання слів відпо- |
гніт у бочці — гніт у лампі; |
|
відно до останнього ви- |
феєрверк, а не фейерверк; |
|
дання «Українського |
фін, а не фінн; |
|
правопису» |
на-гора, а не нагора |
лексичні |
слововживання у власти- |
надійшло, а не прийшло |
|
вих їм значеннях за зміс- |
повідомлення; |
|
том на сучасному етапі |
настала, а не наступила |
|
|
зима |
морфологічні |
уживання морфем |
найперший, а не самий |
|
|
перший; |
|
|
протягом, а не на протязі |
|
|
року |
■~1хсичн!
■^лістичні