Формування й регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів)

Змiст

Вступ

1. Теоретичні основи формування фінансових інвестицій.

1. Суть фінансових інвестицій.

1.2Загальна характеристика цінних паперів

1.3Оцiнка ефективностi виробничих I фiнансових iнвестицiй

2. Ефективнiсть використання фiнансових iнвестицiй

2.1Чинники пiдвищення використання капiтальнх вкладiв i фiнансових iнвестицiй 2.2 Основні важелі ефективнішого формування та реалізації фінансових :інвестицій 3. Значення іноземних інвестицій для розвитку і посилення економічної діяльності підприємств.

Висновки і пропозиції

Список літератури

Вступ

Актуальнiсть теми курсової роботи. Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Цінні папери— це грошові документи, що засві­дчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також мож­ливість передачі грошових прав іншим особам.

Основні види цінних паперів:

-акції

-облігації

-вексель

- казначейські зобов’язання України

У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу. Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (еко­номічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших.

Основні чинники підвищення ефективності капітальних вкладень. На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впли­ває велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахуван­ня таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування вироб­ництва та інших сфер діяльності підприємств.

Ефективність іноземних інвестицій характеризується пере­довсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одини­цю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (по­вернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники ре­ально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджу­ють ефективність іноземних інвестицій. Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизня­ними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми но­вих видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирі­шенню проблеми неплатежів тощо.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси формування й регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів).

1. Теоретичні основи формування фінансових інвестицій

1.1Суть фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та непрямі-портфельні.

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.

Капітальна інвестиція — це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін.

1.2 Загальна характеристика цінних паперів.

Цінні папери— це грошові документи, що засві­дчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також мож­ливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери мо­жуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери пере­даються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Дуже важливо знати, що цінні папери можна використати для здійснен­ня розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

Види цінних паперiв: Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас­відчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів роз­повсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів: 1) облігації внутріш­ньої державної та місцевої позик; 2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеже­ним обігом. Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускають­ся на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускають­ся. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступ­ним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місце­вої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а облігацій підприємств — емітент з офор­мленням відповідним протоколом. Підприємства (акціонерні това­риства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій. Кошти, одержані від реалізації облігацій позичкового характе­ру, направляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Випла­та доходу на придбані облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на облігації цільової позики (безвідсоткові облігації) не виплачується.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого стро­ку як самого депозиту, так і відсотків на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний до­говірний відсоток на визначений термін) або до запитання, імен­ними та на пред'явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підля­гають, їхнє відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і облігації) фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпоряд­женні. Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує без умовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строю відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це письмовий на каз векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату) сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк

У процесі обігу вексель передається одним держателем іншо­му з допомогою передавального напису — індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт платіж за векселем. Вексельні зобов'язання можуть бути додатко­во гарантовані за допомогою авалю — вексельного поручництва Своєчасна оплата векселя погашає всі вексельні зобов'язання. У разі відмови від платежу векселедержатель може вчинити судовим позов проти акцептанта. Крім того, якщо вексель не акцептоване або не оплачено, він має право вимагати сплати векселя способом регресу (зворотної вимоги) від інших відповідальних осіб (вексе­ледавця, індосанта, аваліста), солідарне зобов'язаних перед векселедержателем. В Україні донедавна в обігу перебував особливий вид держав­них цінних паперів, що засвідчував право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації певної частки майна державних підприємств, — приватизаційні папери ( майнові сертифікати ) їхню емісію здійснював Національній банк України, а видачу громадянам України організовували місцеві відділення Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в обігу в Україні, поділяють на три групи. До першої з них належать пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобо­в'язання повернути кошти, Інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання час­тини майна за ліквідації емітента. Друга група охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не дають їхнім власникам права на участь в управлінні справами емі­тента. Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обі­гу яких зв'язаний із пайовими борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них. 1.3Оцiнка ефективностi виробничих I фiнансових iнвестицiй Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій. Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі. • По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства. • По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу). • По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього сере­довища. • По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо. У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу. Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визнача­ють абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) — ко­ефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат; другий (обернений до нього),- період (строк) окуп­ності капітальних вкладень. Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношеннями: для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за останній рік попереднього та розрахункового періодів (на сільсько­господарських підприємствах — як середньорічний приріст при­бутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівнян­ними цінами без будь-яких вирахувань. Розрахункові значення коефіцієнтів треба порівняти з норма­тивним коефіцієнтом Ен, що встановлюється централізовано Міністерством економіки України на певний період (його тривалість звичайно дорівнює так званому горизонту прогнозування чи інди­кативного планування). Проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним (ефективним) за умови, коли Ер≥Ен Насправді порівнювані проек­ти часто відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або тривалістю створення вироб­ничих об'єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкла­день визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять роз­рахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефек­тивність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (як правило, це перший рік інвесту­вання) множенням їх на спеціальний коефіцієнт α, який обчис­люється за формулою Α= 1/ (1 +hn)t-1, де hn — норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08; t — період приведення (t-й рік). Розраховані за формулою (8.2) коефіцієнти а мають такі значен­ня для відповідних років: першого — 1,0; другого — 0,926; треть­ого — 0,857; четвертого — 0,793; п'ятого — 0,734; шостого — 0,680; сьомого — 0,630; восьмого — 0,583; дев'ятого — 0,540; десятого — 0,5.