4.Класифікація соціальних законів. Основні групи категорій соціології

На протязі життя людини, життєдіяльності соціальної групи чи суспільства загалом створюється та встановлюється безліч соціальних зв'язків.

Соціальна діяльність, в процесі якої людина змінює навколишній світ і саму себе, здійснюється по визначеним, незалежним від волі та свідомості людей об’єктивним законам. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв´язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв´язки називають законами.

Соціальний закон – об´єктивний і повторюваний причинний зв´язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це – відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.

Специфіка соціальних законів полягає в тому, що вони проявляються як дії великої кількості людей. До соціальних законів не можна застосувати жорстку дихотомію динамічних та статичних законів, вони не завжди є чисто статичними або чисто динамічними. Крім того, незалежно від свого характеру вони можуть виступати в формі законів-тенденцій.

Виробляючи в процесі соціальної діяльності суспільство, людина визначає напрям, сутність та характер його функціонування та розвитку. Саме тому соціальні закони – це закони соціальної діяльності людей, тобто їх власних суспільних дій.

Дія об’єктивних соціальних законів знаходиться в прямій залежності від індивідуальних особливостей, життєвих обставин і конкретних умов життєдіяльності індивідів.

Соціальні дії, специфіка яких обумовлена індивідуальними особливостями і життєвими обставинами людей, які їх чинять, характеризуються випадковою величиною. Ці випадкові величини в своїй сукупності утворюють деяку середню рівнодіючу величину. Ця величина виступає як форма прояву соціального закону.

В сфері соціальної діяльності той чи інший індивід відрізняється своїми соціальними якостями від «середньої людини». Такі індивідуальні відхилення погашаються, якщо ми розглядаємо групу людей, наділених цікавлячи ми нас соціальними якостями.

Ці індивідуальні відхилення мають відносно вузькі межі і, більше того, регулярно проходить їх зрівнювання. Соціальний закон, який прокладає собі дорогу через різні випадковості та регулюючий їх, стає видимим лише тоді, коли вони беруться в великих масах.

Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об´єктивних зв´язках (причинних, функціональних та ін.). Об´єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв´язки, тенденції, сформовані без їх участі.

Якщо соціальні закони спробувати згрупувати, то ми отримаємо таку картину:

За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов´язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).

За ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів – класів, груп, націй тощо.

За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв´язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв´язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв´язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.

Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім´ї).