Основні правила міжнародного гуманітарного права

1. Бойові дії повинні вестися комбатантами проти військових цілей.

1. Забороняється вести бойові дії проти цивільного населення.

2. Забороняється нападати на об’єкти цивільного призначення (житлові будинки, лікарні, школи,…).

3. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту військових об’єктів.

4. Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне населення.

5. Забороняється використовувати голод як метод ведення війни проти цивільного населення.

6. Забороняється нападати на об’єкти, що необхідні для виживання цивільного населення (запаси продовольства, с/г райони, будівлі для постачання питної води, тощо).

7. Забороняється нападати на дамби, атомні електростанції, якщо такі удари можуть привести до великих втрат серед цивільного населення.

2. Забороняється використовувати зброю, застосування якої має невибірковий характер ( вражає цивільні та військові об’єкти, людей) та спричиняє надмірні страждання цивільному населенню.

1. Забороняється застосовувати певні види зброї - хімічну та біологічну зброю, засліплюючу лазерну зброю, зброю, що наносить поранення осколками, що не виявляються рентгенівським промінням, отруйні речовини, протипіхотні міни.

2. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого живим чи залякувати відповідним чином.

3. Цивільним особам, пораненим комбатантам та військовополоненим повинно бути збережене життя, їм повинен бути наданий захист та гуманне поводження.

1. Ніхто не може бути підданий фізичному чи психологічному насильству, тілесному покаранню, жорстокому чи принизливому поводженню.

2. Забороняється сексуальне насильство.

3. Сторони конфлікту зобов’язані підбирати та надавати необхідну допомогу пораненим та хворим супротивника, що знаходяться в їх владі.

4. Забороняється вбивати чи наносити поранення комбатантам супротивника, що здаються в полон чи не здатні вести бойові дії.

5. До військовополонених слід ставитись з повагою та поводитись з ними гуманно.

6. Забороняється брати заручників.

7. Забороняється насильницьке переміщення цивільного населення та проведення "етнічних чисток".

8. Люди, що знаходяться під владою супротивника, мають право на зв’язок з родичами, на отримання допомоги та підтримки гуманітарного порядку (продукти харчування, медичну допомогу, інше).

2. Держава як гарант безпеки людей за умов нс. Державна політика у сфері забезпечення безпеки і захисту людей при нс

Згідно із Законом України "Про цивільну оборону України", громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійних лих й вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності і господарювання, гарантій щодо його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільного захисту, мета якої – захист населення від небезпечних наслідків аварій, катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності і господарювання, в разі виникнення НС є захист населення та його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться у всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас, характер та зміст захисних заходів й засобів встановлюється, виходячи із ступеню загрози, місцевих умов, з урахуванням важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляють за групами важливості, а об’єкти – за категоріями стосовно засобів захисту населення у разі НС. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України (КМУ). Для міст встановлені наступні групи:

• Особливої важливості.

• Першої групи.

• Другої групи.

• Третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

• Особливої важливості.

• Першої категорії.

• Другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується, насамперед, підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуцій – ДКНС. ДКНС діють при КМУ, в областях, містах, регіонах як на постійній основі, так і у випадку виникнення НС. До їх функцій належать забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб (АРС), контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередження можливих аварій, катастроф. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі строки.

Передусім вирішуються завдання щодо термінового захисту населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу НС і завдання з підготовки та виконання рятувальних й інших невідкладних робіт.

Організація життєдіяльності населення в умовах НС – це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я та працездатності людей.

Цей комплекс включає:

1. управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненню НС;

2. захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих;

3. забезпечення населення чистою водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

4. захист продовольства, харчової сировини, фуражу, водних джерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

5. житлове забезпечення і працевлаштування;

6. комунально-побутове обслуговування;

7. медичне обслуговування;

8. навчання населення способів захисту та дій в умовах НС;

9. розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

10. санітарну обробку;

11. знезараження територій, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів та готової продукції;

12. підготовку сил та засобів і ведення рятувальних й інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

13. забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічна підготовка і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

14. заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління Цивільного захисту України при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах ЦЗ і виконуються в період загрози та після виникнення НС.

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, – організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі ЦЗ.

Ключові завдання державної політики в сфері екологічної, техногенної безпеки і ЦЗ на найближчу перспективу такі:

• створення надійних гарантій безпечної життєдіяльності людей, технологічної та техногенної безпеки, забезпечення безаварійної роботи на об’єктах підвищеної небезпеки, досягнення високих норм та стандартів захисту населення і територій від НС природного та техногенного характеру;

• розв’язання проблем, спричинених Чорнобильською катастрофою та надвисоким техногенним навантаженням довкілля, а також вирішення питань поводження з небезпечними відходами, упровадження новітніх технологій їх переробки, знищення хімічної зброї;

• запровадження нових механізмів впливу на зниження техногенного навантаження об’єктів підвищеної небезпеки, насамперед – шляхом удосконалення дозвільної діяльності з обов’язковим страхуванням від техногенних ризиків;

• запобігання виникненню НС шляхом реалізації державних, регіональних, місцевих та об’єктових програм зниження рівня техногенно-екологічних ризиків;

• реформування, відповідне оснащення, навчання та виховання кадрів професійних сил реагування на НС;

• підвищення безпеки проживання населення в сейсмічно небезпечних районах;

• підтримка та сприяння реалізації спільних міжнародних проектів з питань цивільного захисту населення і територій;

• розвиток і вдосконалення відповідної нормативно-правової бази.