ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА екстреної та невідкладної медичної допомоги,

МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ

“Затверджую”

Завідуючий кафедрою ЕНМДМК

професор В. Криса

“____”________________ 2012 р.

Методична розробка для студентів

для проведення практичного заняття з предмету

“Цивільний захист”

Тема № 1.

Нормативно-правові засади цивільного захисту в Україні

Підготував викладач кафедри Копчук С. І.

Обговорено на засіданні кафедри

" 31 " серпня 2012 р.

Протокол № 1 .

Івано-Франківськ, 2012

	Навчальна мета	Вивчити основні положення нормативно-правової бази, основні принципи і завдання Єдиної державної системи цивільного захисту населення територій України.
	Вид заняття	лекція
	Час	90 хв.
	Місце проведення	ауд. № 14
	Навчально-матеріальне оснащення

а) Література

1. Закон України "Про цивільну оборону" / ВРУ, № 2974, ХІІ, 1993 р.; № 555, XIV, 1999 р. – Київ.

2. Конституція України.

3. "Концепція захисту населення і територій у разі загрози виникнення надзвичайної ситуації / Указ Президента України № 284/99, 1999. – Київ.

4. Періодичні видання Міністерства надзвичайних ситуацій України 2011-2012 рр.

5. "Положення про Цивільну оборону України" / Постанова Кабінету Міністрів України № 299, 1994. – Київ.

6. "Про Єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" / Постанова Кабінету Міністрів України № 1198, 1998. – Київ.

7. Стеблюк М. І. "Цивільна оборона та цивільний захист". – Київ: "Знання", 2010. – 487 с.

8. "Типове положення про територіальну підсистему Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" / Наказ Міністерства надзвичайних ситуацій України № 387, 1998. – Київ.

9. Шоботов В. М. "Цивільна оборона". – Київ, 2006. – 460 с.

б) Матеріальне забезпечення (слайди, схеми)

1. Законодавча база цивільного захисту України.

2. Нормативна база цивільного захисту України.

3. Структура ЄДС-НС.

4. Структура територіальної підсистеми ЄДС-НС.

5. Концепція захисту населення і територій від НС.

6. Структура ЦО України.

7. Структура ЦО об’єкта господарської діяльності.

	Навчальні питання і розрахунок часу
	Міжнародне гуманітарне право по захисту життя і здоров’я постраждалого населення	хв.
	Держава як гарант безпеки людей за умов НС. Державна політика у сфері забезпечення безпеки і захисту людей при НС	хв.
	Конституція України про захист життя і безпеку людини. Закони України, інші нормативно-правові документи про захист населення від НС	хв.
	ЄДС-ЦЗ населення і територій від НС техногенного і природного характеру, структура та режими діяльності. Мета, завдання, принципи ЦЗ населення і територій. Сили і засоби ЦЗ	хв.
	Поняття про НС, класифікація та основні принципи виникнення НС в Україні	хв.
	Медико-санітарні наслідки стихійних лих і техногенних катастроф	хв.
	НС соціально-політичного характеру та їх наслідки	хв.

1. Міжнародне гуманітарне право по захисту життя і здоров’я постраждалого населення

Міжнародне гуманітарне право (МГП) - це міжнародні норми, встановлені на основі договору чи звичаїв, що накладають обмеження на насильство під час збройного конфлікту:

1) щоб регулювати ведення військових дій - обмежити методи і засоби ведення війни;

2) щоб захищати людей, що не беруть участь чи припинили брати участь у військових діях.

Це певний баланс між військовою необхідністю та принципом гуманності.

Основна мета гуманітарного права - захист життя, здоров’я та людської гідності осіб, що не беруть участі у бойових діях. Його завдання - обмежити страждання та руйнування, що є наслідком збройного конфлікту. Іншими словами, МГП може бути визначено як право, спрямоване на захист основних прав людини під час збройного конфлікту. Заборона дискримінації, право на життя, заборона катувань, жорстокого поводження, приниження особистості, заборона рабства - це ті положення, що є спільними для Загальної декларації прав людини та Конвенцій МГП. Але якщо деякі права (такі, як свобода слова, пересування,…) можна інколи обмежити в надзвичайних ситуація, то права людини, закріплені в МГП, що вступає в дію за виключних умов, повинні дотримуватись без будь-яких обмовок.

Міжнародне гуманітарне право пройшло довгий шлях свого становлення. Ось основні договори МГП:

1868 рік - Санкт-Петербурзька декларація

1899 рік - Гаазькі Конвенції

1949 рік - Женевські Конвенції

1954 рік - Конвенції про захист культурних цінностей

1980 рік - Конвенція про застосування конкретних видів звичайної зброї

1993 рік - Конвенція про застосування хімічної зброї

1995 рік - Протокол, що стосується засліплюючої лазерної зброї

1997 рік - Конвенція по протипіхотних мінах

Міжнародні відносини характеризуються великою різноманітністю, що зумовлює потребу в певних міжнародно-правових нормах, які їх регулюють. Для міжнародного публічного права властивим є його внутрішня цілеспрямованість, наявність загальновизнаних принципів, взаємопов’язаність правових норм, погодженість рішень міжнародних організацій, обґрунтованість рішень міжнародних судових органів, а також інститутів міжнародного права.

Міжнародне гуманітарне право, як самостійна галузь міжнародного публічного права містить всі згадані елементи, тому невипадково його називають підсистемою в рамках цілісної системи міжнародного публічного права. Розуміння суті і значення міжнародного гуманітарного права дуже важливо. Особливо це важливо зараз, коли суверенна Україна після проголошення Незалежності стала повноправним суб'єктом міжнародних відносин, а Конституція України чітко визначає: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України».

Право війни є спробою держав установити визначений мінімум норм і правил поведінки включених у збройний конфлікт сторін з метою облегшити страждання жертв воєнних дій. Такі норми поводження викладені в міжнародних договорах і визнаються практично всіма членами міжнародного співтовариства держав (192 держави).

Міжнародне гуманітарне право є однією з найстарших і найбільш розроблених галузей сучасного міжнародного права. Під міжнародним гуманітарним правом розуміється цільна система юридичних принципів і норм, застосовуваних як у міжнародних, так і в не міжнародних збройних конфліктах, що установлюють взаємні права й обов'язки суб'єктів міжнародного права по забороні або обмеженню застосування визначених засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпеченню захисту жертв конфлікту в ході цієї боротьби і визначальну відповідальність за порушення цих принципів і норм.

Об'єктом даної галузі міжнародного права є суспільні відносини, що складаються між воюючими сторонами в ході ведення збройної боротьби.

Суб'єктами міжнародного гуманітарного права є суверенні держави, що борються за свою волю і незалежність, народи і нації, деякі міжнародні міжурядові організації.

У системі реалізації положень міжнародного гуманітарного права особливе специфічне місце займає Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Особливістю МКЧХ, що відрізняє його від усіх інших органів і інститутів, що беруть участь у міжнародних відносинах, є те, що дана організація була споконвічно створена громадянами Швейцарії, але згодом, з волі держав, підтвердженої Женевськими конвенціями, перетворилася в інститут, що володіє деякими ознаками, властивими міжнародній міжурядовій організації.

Міжнародне гуманітарне право застосовується в надзвичайних умовах, коли, з одного боку, держави і народи борються за своє виживання, а з іншого боку − не діє сукупність норм міжнародного права, призначена для використання в мирний час, і дотримання основних гуманітарних стандартів сполучено з великими труднощами. У цих умовах дана галузь покликана забезпечити вирішення двох найважливіших задач:

• захист осіб, що не беруть особистої участі або що припинили брати участь у воєнних діях;

• встановлення обмежень у відношенні деяких способів і методів ведення воєнних дій, застосування яких тягне найтяжчі наслідки для осіб, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права.

Ці два напрямки міжнародного гуманітарного права тісно пов'язані один з одним, але відносно автономні в правовому й організаційному відношенні, одержали назву «Гаазьке право» і «Женевське право». Зараз у міжнародному публічному праві практично неможливо розмежувати норми, спрямовані на обмеження і заборону окремих методів і засобів ведення збройної боротьби, і норми, що забезпечують захист жертв війни.

Гуманітарне право переслідує дві основні цілі. По-перше, обмежити воюючі сторони у виборі засобів і методів ведення військових дій (право Гааги). По-друге, захист осіб, які не беруть участі у бойових діях (право Женеви).

Що стосується першої цілі, то відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права забороняється застосовувати засоби і методи ведення війни, які 1) не дозволяють бачити відмінність між комбатантами і не комбатантами; 2) призводять до численних втрат, не виправданих безпосередньою військовою вигодою; 3) є причиною серйозного і тривалого збитку навколишньому середовищу.

До заборонених засобів ведіння війни відносяться: отрути, отруєна зброя; задушливі, отруйні й інші подібні гази; бактеріологічна і тактична зброя; кулі, що легко сплющуються і розвертаються в людському тілі; зброя, яка при нанесенні рани без користі збільшує страждання людей або робить їх смерть неминучою; зброя, основна дія якої в нанесенні пошкоджень осколками, які неможливо виявити в людському тілі за допомогою рентгенівських променів; міни-пастки й інші пристрої, схожі на дитячі іграшки або предмети медичної допомоги, проти цивільного населення; запалювальна зброя проти цивільного населення, населених пунктів і цивільних об'єктів; протипіхотні міни, ряд морських мін, зброя, яка має своєю метою спричинення збитку природному середовищу. Міжнародне гуманітарне право забороняє застосовувати в збройному конфлікті зброю масового ураження (біологічну, хімічну, лазерну зброю). Бактеріологічна зброя відповідно до Конвенції 1972 року вилучена з арсеналів держав. Конвенція 1993 року про ліквідацію хімічної зброї передбачає знищення хімічної зброї.

До заборонених методів ведіння війни відносяться: віддання наказу «не залишати нікого в живих»; незаконне використання відмітної емблеми Червоного Хреста; зрадницьке вбивство або поранення облич цивільного населення або осіб, які належать силам противника; вбивати або калічити ворога, який склав зброю і здався; віроломне користування парламентерським прапором, військовими знаками і форменим одягом ворога; примушувати громадян ворожої сторони до участі у військових діях проти їх власної країни; захоплювати заложників, здійснювати терор тощо. У той же час не забороняється використання військових хитрощів з метою ввести противника в оману, примусити його діяти необачно, наприклад, за допомогою маскування, помилкових операцій і дезінформації.

Що стосується захисту осіб, які не беруть участі у військових діях (право Женеви), то йдеться про захист жертв збройних конфліктів, які знаходяться під «захистом» вищезазначених Женевських конвенцій і Додаткового протоколу I. Практично всі положення Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І в тій або іншій мірі торкаються двох основних понять «комбатант» і «особа, над якою протегують». Тільки Додатковий протокол II не передбачає особливого статусу осіб, які беруть участь у бойових діях і не визначає жорстких категорій осіб, над якими протегують. Додатковий протокол II дає лише відмінність між особами, які беруть участь у бойових діях і особами, які не беруть участь у бойових діях.

Женевські конвенції і Додатковий протокол I розрізняють декілька категорій осіб, над якими протегують: 1) поранені, хворі і особи, потерпілі в корабельній аварії, як зі складу збройних сил, так і цивільні особи; 2) військовополонені; 3) цивільні особи на території противника; 4) цивільні особи на окупованих територіях; 5) інтерновані цивільні особи.

Якщо порівняти, як велися війни в стародавні часи, середні віки і в нашій недавній історії, - ми побачимо суттєві відмінності саме в правилах ведення бойових дій. Правила складались з різних причин. Але сьогодні досвід страшних воєн і втрат останніх двох століть показав необхідність покласти в основу правил ведення військових конфліктів принцип гуманності. Інакше людство може і винищити себе за допомогою зброї.