3. Міжнародні організації з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку.

Торговельна політика і проблеми світової торгівлі є об’єктом діяльності багатьох регіональних, галузевих, глобально-універсаль­них інститутів, як міжурядових, так і неурядових. Усі ці інститути утворюють систему міжнародних організацій, пов’язаних з координацією і регулюванням процесів міжнародної торгівлі (рис. 2).

Рисунок 2 – Система міжнародних організацій з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку

1 січня 1995 року почала свою діяльність Всесвітня торговельна організація (WorldTradeOrganization), враховуючи норми діючої до 1994 року Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Генеральна угода з тарифів і торгівлі грала ведучу роль в регулюванні міжнародної торгівлі. Вона являла собою багатосторонню міжнародну угоду, що містила зведення правових норм, на яких базувались торговельні відносини між країнами-учасницями. Угода була підписана в Женеві 30 жовтня 1947 року і вступила в силу 1 січня 1948 року для 23 країн, які її підписали. В 1994 році учасницями ГАТТ були 118 держав.

ГАТТ виконувала три функції:

• вплив на державну торговельну політику шляхом вироблення правил світової торгівлі;

• форум для переговорів з лібералізації торгівлі;

• врегулювання суперечок.

Основною метою ГАТТ було забезпечення безпечності передбачуваних міжнародних торговельних відносин шляхом:

• скасування митних та інших торговельних обмежень;

• усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості;

• підвищення реальних доходів населення і попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.

До 1994 року відбулося вісім торговельних раундів, метою яких була подальша лібералізація світової торгівлі і усунення торговельних бар’єрів.

Переговори під егідою ГАТТ тільки в 60-х і 70-х роках скоротили митні бар’єри з 25-30 до 3-4% і допомогли потроїти обсяги світової торгівлі за 70-80-ті роки.

СОТ – законодавча і інституціональна основа міжнародної торговельної системи, механізм багатостороннього узгодження і врегулювання політики країн-членів в сфері торгівлі товарами та послугами, врегулювання торговельних спірних питань і розробки стандартної зовнішньоторговельної документації.

СОТ була створена в 1995 році. Угода про створення СОТ містить 29 правових документів і 25 міністерських декларацій, які визначають права і обов'язки країн в рамках багатосторонньої торговельної системи, що увібрали в себе все найкраще, що було досягнуте в рамках ГАТТ і додали багато нового.

Принципова різниця між СОТ і ГАТТ полягає в тому, що ГАТТ була просто зведенням правил, багатосторонньою угодою, яка мала невеликий секретаріат. СОТ є постійною міжнародною організацією, що діє на основі угоди, ратифікованої країнами-членами, і має свій секретаріат. ГАТТ як угода складалась зі сторін, які брали в ній участь. СОТ складається з країн-членів. ГАТТ початково вважалась тимчасовою угодою, що діяла б до моменту створення СОТ. СОТ – постійно діюча організація. ГАТТ була присвячена практично тільки торгівлі товарами. На СОТ покладені функції регулювання торгівлі не тільки товарами, але й послугами, включаючи такі специфічні, як права на інтелектуальну власність. Система врегулювання спірних торговельних питань, що діяла в рамках ГАТТ була громіздкою й неефективною, оскільки дозволяла окремим країнам блокувати прийняття рішень. Система врегулювання торговельних спорів, що діє у СОТ, більш ефективна, оскільки дозволяє приймати багато рішень, що не можуть бути блоковані окремими країнами, на автоматичній основі.

В наш час СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю.

Цілі СОТ визначено в преамбуліМарракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

• підвищенняжиттєвогорівня;

• забезпеченняповноїзайнятості;

• постійнезростаннядоходів і ефективногопопиту;

• розширеннявиробництватоварів і послуг та торгівлі ними;

• оптимальневикористаннясвітовихресурсівзгідно з цілямисталогорозвитку;

• захист і збереженнянавколишньогосередовища;

• забезпечення для країн, щорозвиваються і найменшрозвиненихкраїнтакоїучасті в міжнароднійторгівлі, яка б відповідала потребам їхекономічногорозвитку.

Це регулювання містить в собі реалізацію узгоджених принципів поведінки країн в міжнародній торгівлі та комплекс заходів, що проводяться під егідою СОТ з участю більшості країн світу. Найбільш важливі принципи, на яких базується міжнародна торговельна система, наступні:

• торгівля без дискримінації;

• лібералізація міжнародної торгівлі;

• застосування заходів, які обмежують імпорт, тільки на основі правил СОТ – відмова країн від використання протекціонізму як засобу торговельної політики;

• передбачуваність торговельної політики;

• сприяння конкуренції.

Переваги торгової системи

Практично всівеликідержави зараз є членами СОТ. Окрімсутоекономічнихпереваг, якідосягаються шляхом зниженнябар'єрів у торгівлі, система СОТ позитивно впливає на політичну і соціальнуситуацію в країнах, а також на індивідуальнийдобробутгромадян.

Переваги СОТ для споживачів

1. Система СОТ заохочуєконкуренцію і знижуєторговельнібар'єри, внаслідокчогоспоживачівиграють. Найочевиднішавигодавільної торгівлі для споживача - це зниження вартості життя. У результатізниженняпротекціоністськихторговельнихбар'єрівдешевшаютьготовіімпортованітовари і послуги, а такожвітчизнянапродукція, у виробництвіякоївикористовуютьсяімпортнікомплектуючі.

2. Як правило, митнітарифи, державнівиробничісубсидії і кількісніобмеженняімпортуведуть не до захистувітчизняного ринку, а до підвищеннявартостіжиття. Так, у Великобританіїспоживачіплатять на 500 мільйонівфунтів у рікбільше за одяг через торговельніобмеження на імпорт текстилю; для канадцівця сума становить приблизно 780 млн. канадськихдоларів. Показово, щолібералізація сектору телекомунікацій у ЄвропейськомуСоюзіпризвела до зниженняцін за послуги в середньому на 7-10%.

3. Ширшийвибіртоварів і послуг — такожбезсумнівнаперевагавільноїторгівлі. Зовнішняконкуренціястимулюєефективневітчизняневиробництво, опосередкованознижуєціни і підвищуєякістьвітчизняноїпродукції.

4. У результатіактивнішоготоварообмінурозвиваютьсяновітехнології, як цевідбулося, наприклад, з мобільнимзв'язком.

5. Збільшенняекспортувітчизняноїпродукціїтакожзбільшує доходи виробників, податковінадходження в бюджет, а отже і доходи та добробутнаселення в цілому.

Вигоди СОТ для економікикраїни в цілому

Економічнівигоди:

1. Неможливо провести чітку межу між впливом вільної торгівлі на споживачів, виробників і державу. Зниження торговельних бар'єрів сприяє росту торгівлі, що веде до підвищення як державних, так і особистих доходів.

2. У довгостроковій перспективі розвиток торгівлі веде до підвищення зайнятості в експортних галузях економіки, хоча короткострокове скорочення робочих місць у результаті конкуренції вітчизняних виробників із закордонними практично неминуче. Однак протекціонізм не вирішує проблеми зайнятості. Навпаки, підвищення торгових бар'єрів викликає зниження ефективності виробництва і якості вітчизняної продукції, що за умови обмеження імпорту веде до зростання цін, негативно позначається на обсягах продажу та, з рештою, на кількості робочих місць. Така ситуація склалася, наприклад, у 1980-і рр. у США, коли були введені жорсткі обмеження на імпорт японських автомобілів.

3. Застосування принципів СОТ дозволяє підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності держави за рахунок зменшення тарифних і нетарифних торговельних бар'єрів. Недискримінаційний підхід, передбачуваність і прозорість економіки приваблюють партнерів і підвищують товарообіг, сприяють оптимізації діяльності і зниженню витрат компаній, створенню сприятливого клімату для торгівлі та інвестицій, припливу капіталу у країну.

Політичнівигоди:

1. Уряд має більше можливостей захищатися від дій лобістських груп, здійснювати державну політику в інтересах розвитку всіх галузей економіки, а не окремих її частин, що допомагає уникнути викривлень конкурентного середовища.

2. Створюються передумови для боротьби з корупцією і позитивних змін у законодавчій системі, що сприяє припливу інвестицій у країну. Застосування деяких форм нетарифних обмежень (наприклад, імпортних квот) пов'язано з можливістю корупції серед чиновників, що розподіляють ці квоти. Зараз у рамках СОТ ведеться робота щодо скорочення й усунення багатьох діючих квот.

3. Прозорість та відкритість інформації, чіткі критерії безпеки, регламентовані стандарти, застосування принципу недискримінації впливають на політичну ситуацію, знижуючи можливість лобіювання рішень і маніпуляцій.

Вигодисистеми СОТ для взаємовідносинміжкраїнами:

1. СОТ надає рівне право голосу всім країнам, обмежуючи у такий спосіб можливість економічного диктату великих держав. Учасникам не потрібно вести переговори щодо торговельних угод з кожним із численних партнерів, тому що відповідно до принципу недискримінації досягнуті в ході переговорів рівні зобов'язань автоматично поширюються на всіх членів СОТ.

2. Система СОТ створює ефективний механізм для вирішення торговельних суперечок, що передбачає зобов'язання незастосування односторонніх дій. Кожна суперечка розглядається окремо з огляду на діючі норми і правила. Після ухвалення рішення країни концентрують свої зусилля на його виконанні, і, можливо, наступному перегляді норм і правил шляхом переговорів. Угоди СОТ створюють правову основу для прийняття чітких рішень.

3. Система СОТ допомагає безперешкодному здійсненню торгівлі і з допомогою конструктивного механізму вирішення суперечок зміцнює міжнародну стабільність і співробітництво.

Торгово-політичні інструменти СОТ

Світова організація торгівлі очолює процес лібералізації міжнародної торгівлі. Вона прийшла на зміну Генеральній угоді про тарифи і торгівлі - ГАТТ 1 січня 1995 р. На відміну від ГАТТ СОТ отримала статус юридичної особи і спеціалізованої установи ООН. Таким чином, СОТ є як організацією, так і свого роду кодексом правових норм, що розповсюджуються на сферу міжнародного обміну товарами, послугами і предметами інтелектуальної власності. СОТ контролює виконання торгівельних угод і веде спостереження за торгівельною політикою членів СОТ, організовує проведення нових багатосторонніх торгівельних переговорів, займається дозволом торгівельних суперечок між членами організації.

Станом на 26 грудня2011 року до СОТ входить 156 члена, з яких 152 — це держави, а 4 — митні території. 149 країн світу — членів СОТ (з 192) — це понад 97% обсягу світової торгівлі, близько 85% світового ВВП та понад 85% населення світу. При цьому майже 30 країн перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ, зокрема: Алжир, Андорра, Азербайджан, Багами, Білорусь, Бутан, Боснія і Герцеговина, Вануату, Ємен, Кабо-Верде, Казахстан, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Ліван, Сейшельські острови, Сербія, Судан, Таджикистан, Узбекистан. Україна набула повноправного членства в СОТ 16 травня2008 року.

Органи ООН. Згідно зі статутом ООН метою діяльності організації в економічній сфері є здійснення багатостороннього співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем економічного характеру. Таке багатостороннє співробітництво реалізується за допомогою таких органів ООН:

1. Генеральна Асамблея;

2. Економічна і Соціальна Рада;

3. Секретаріат ООН;

4. спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов’язані з нею.

У структурі цих органів регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно-економічних відносин, займаються:

Генеральна Асамблея:

• Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

• Програма розвитку ООН (ПРООН);

• Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку;

• Консультативний комітет з науки і техніки в цілях розвитку;

• Підготовчий комітет повного складу для спеціальних сесій Генеральної Асамблеї, присвячених міжнародному економічному співробітництву;

• Всесвітня продовольча рада;

• Світова продовольча програма;

• Комітет з політики та програм продовольчої допомоги;

• Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ);

Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР):

• Комісія з транснаціональних корпорацій;

• Регіональні комісії ООН;

Секретаріат ООН:

• Управління Генерального директора з питань розвитку та міжнародного економічного співробітництва;

• Департамент з міжнародних економічних і соціальних питань;

• Департамент з технічного співробітництва в цілях розвитку;

• Центр ООН з ТНК;

• Міжнародний торговельний центр.

Серед цих органів найбільший вплив на розвиток міжнародної торгівлі мають ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ та Міжнародний торговельний центр.

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Женева (Швейцарія)– створена в 1964 р., як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного співробітництва. Відомо, що Генеральна Угода про тарифи і торгівлю була укладена поза організаційних структур і впливу ООН. Крім того, з моменту заснування ГАТТ працювала головним чином в інтересах промислово розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми в цілому: доповнення структури ООН органом, що відповідає за розвиток світової торгівлі, і можливість надання підтримки країнами, що розвиваються, в налагодженні торговельно-економічних відносин з іншими державами. Тому основна мета Конференції - сприяння міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торговельної політики, здійснює рішення міжурядових органів, технічне співробітництво (ЮНКТАД є установою-виконавцем ПРООН), обмінюється інформацією і проводить консультації.

За сучасних умов уряди країн, що розвиваються, звертаються за допомогою до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем:

• необхідність (з точки зору країни) збільшити свої надходження від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом фінансування розвитку;

• стабілізація і зміцнення міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких становить майже 80–90 % експортної виручки більшості таких країн; збільшення таких надходжень завдяки ширшій участі країн у переробці, збуті і розподілі сировинних товарів і зменшення залежності країн від експорту сировини;

• розширення експортних можливостей країн завдяки мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння процесу розвитку і залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі;

• зменшення тягаря заборгованості;

• надання особливої підтримки і допомоги найменш розвинутим країнам (на сьогодні ця група налічує понад 40 найбідніших і слабкіших країн світу);

• сприяння розширенню торгівлі та економічному співробітництву між країнами, що розвиваються, на доповнення до традиційних економічних зв’язків з розвинутими країнами.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ)–створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі. До завдань, доручених Комісії, входять:

• сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної торгівлі;

• сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі;

• підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються.

Комісія підготувала такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН:

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

• Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 р.);

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 р.);

• Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 р.).

Крім того, Комісією розроблено Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж (1988 р.), Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.

ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.

Міжнародний торговельний центр– створено в 1964 р., як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН, при цьому остання діє через ЮНКТАД. З 1998 р. Міжнародний торговельний центр функціонує як спільний орган ГАТТ-СОТ та Організації об’єднаних націй, являючи собою напівавтономну організацію в структурі ООН.

Основними функціями Міжнародного торговельного центру є:

• розвиток структури заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному та приватному секторах;

• збір, обробка та розповсюдження інформації щодо ринкових можливостей для традиційних і нетрадиційних експортних товарів;

• удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом застосування ефективних методів управління в сфері імпорту;

• навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій, проведення досліджень і вдосконалення навчально-методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі.

У 1991 р. для Міжнародного торговельного центру були визначені глобальні пріоритети, які повинні враховуватися в усій його діяльності. Це: сприяння торгівлі з метою скорочення жебрацтва, включаючи стимулювання експорту продукції сільськогосподарських районів; сприяння розвитку зовнішньої торгівлі в найменш розвинутих країнах; регулювання торговельного та економічного співробітництва «Південь–Південь» між країнами, що розвиваються; активізація участі жінок у розвитку торгівлі; розвиток підприємництва в сфері експорту; врахування екологічних чинників та аспектів активізації експорту; розвиток людських ресурсів.

Одним з основних напрямів діяльності Центру є надання торговельної інформації. Служба інформації надає консультації з питань створення, функціонування та вдосконалення роботи регіональних і субрегіональних служб торговельної інформації, що охоплюють усі аспекти торговельної інформації та використовують технологію електронної обробки даних. Друкуються довідники та бібліографії, огляди ринку, товарні довідники монографії, навчальні матеріали тощо. Статистична інформація Центру розміщується на CD-ROM і в Internet.

До міжурядових організацій, які сприяють розвитку міжнародної торгівлі, належать також Рада Митного співробітництва і Бюро міжнародних виставок.

Рада митного співробітництва (РМС), Брюссель (Бельгія)– організація, яка була створена в 1953 р. 17 європейськими країнами з метою гармонізації та уніфікації митних систем, поліпшення техніки митної справи і митного законодавства. Вже в 1987 р. кількість країн-учасниць перевищувала 100, а зараз ця організація має глобальний характер.

Одночасно з Конвенцією про заснування РМС були підписані ще два документи: Конвенція про оцінку товарів у митних цілях та Конвенція з митної номенклатури. Програма діяльності Ради включає розробку рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення та застосування двох конвенцій (номенклатурної та оцінюючої), виконання функцій, визначених ними, а також посередницьких і примірювальних дій у разі виникнення незгоди або суперечок. Конкретні рекомендації з різних митних питань розробляються та приймаються спеціалізованими комітетами: з номенклатури, Гармонізованої системи опису та кодування товарів, оцінки товарів у митних цілях, з питань митної справи.

Рада митного співробітництва підготувала проекти майже 20 міжнародних митних конвенцій, понад 60 документів-рекомендацій, серед яких керівництва щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення єдиних підходів до дозволу на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення транспортування товарів, застосування окремих конвенцій, спрощення та узгодження митної документації та інше.

Найвідомішим результатом діяльності організації стало прийняття в 1983 р. Конвенції з гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС), яка набула чинності з січня 1988 р., замінивши Брюссельську товарну номенклатуру (БТН), що існувала з 1959 р. ГС, на відміну від БТН, може застосовуватися не лише для митного тарифу, а й класифікації товарів у статистиці, а також у транспортних тарифах. Україна приєдналась до ГС з 1 січня 1990 р. ще в складі СРСР.

Бюро міжнародних виставок (БМВ), Париж (Франція)– створено в 1931 р. для нагляду за виконанням Паризької конвенції 1928 р. стосовно впорядкування проведення міжнародних торговельно-промислових виставок. Конвенція регламентувала порядок організації офіційних виставок з метою недопущення можливих відмінностей між країнами, класифікувала виставки, визначила права та обов’язки країн (як тих, що організують, так і тих, що беруть участь), порядок присудження нагород експонентам товарів, терміни організації виставок залежно від категорії.

Країна, яка організує виставки, повинна зареєструвати її в БМВ не пізніше, ніж за шість місяців до розсилки запрошень. Конвенція передбачає деякі пільги для учасників виставки: тимчасово безмитне ввезення експонатів із зобов’язанням їх вивезення, а також безмитне ввезення рекламної продукції, будівельних матеріалів, стендів та ін.

Вищий орган БМВ – Адміністративна Рада, до складу якої входять представники всіх держав-учасниць Конвенції і яка збирається двічі на рік. При Раді функціонують такі комісії: класифікаційна – дає заключення щодо категорії виставки, яка реєструється; статутна; бюджетно-адміністративна та з реклами і видавництва.

Основними з неурядових організацій є Міжнародна торговельна палата та Спілка міжнародних ярмарків.

Міжнародна торговельна палата (МТП), Париж (Франція)– об’єднання національних організацій ділових кіл країн, заінтересованих у розвитку міжнародної торгівлі і підтриманні економічних зв’язків між окремими державами для забезпечення збуту товарів і отримання необхідної сировини і матеріалів.

Торговельно-промислові палати займаються збором, обробкою і наданням інформації про стан розвитку промисловості в регіоні, кон’юнктуру ринків, умови доступу на них, податковий механізм, митні та інші експортно-імпортні збори і податки, умови транзиту тощо. До компетенції багатьох торговельних палат входить видача свідоцтв про походження товарів, торговельна експертиза, управління товарними біржами, питання арбітражу. Торговельно-промислові палати умовно поділяються на три типи: національні (включаючи місцеві); закордонні, які створюються національними асоціаціями торговельно-промислових кіл на території іншої країни; та змішані, створені національними організаціями двох або кількох країн.

Міжнародна торговельна палата – найбільша і найвпливовіша серед змішаних торговельно-промислових палат. Вона почала діяти в 1920 р. в Парижі відповідно до рішення Міжнародної торговельної конференції, яка проходила восени 1919 р. в Атлантік-Сіті (США). Ініціатива створення МТП належала США, Великобританії, Франції, Бельгії та Італії.

Згідно із статутом (доповнення 1947 р.) в Палату можуть входити колективні члени – національні або місцеві торговельні, промислові, страхові, банківські, транспортні й інші організації ділових кіл, які не займаються комерційною або політичною діяльністю (це в основному національні, місцеві і закордонні торговельно-промислові палати) та індивідуальні члени – фірми, компанії і окремі особи, які займаються комерційною діяльністю.

Міжнародна торговельна палата сприяє впровадженню в міжнародну практику стандартів, ділових звичаїв, уніфікованих правил, визначень, умов, а також розповсюдженню необхідної політичної і торговельно-економічної інформації для розвитку міжнародного економічного співробітництва. Одним з важливих документів МТП є збірник міжнародних правил «Інкотермс», що забезпечує єдине тлумачення основних правил міжнародної торгівлі. Крім того, при МТП як її орган з 1923 р. функціонує Міжнародний арбітражний суд.

Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ), Париж (Франція)– об’єднання постійних ярмаркових комітетів або установ, які скликають та організовують міжнародні ярмарки. Заснована в 1925 р. у Мілані.

За спільним визначенням Спілки міжнародних ярмарків і Міжнародної торговельної палати, міжнародний ярмарок – це відкритий для всіх галузей виробництва великий ринок, який організується на обмежений термін через певні проміжки часу в одному і тому ж місті. Офіційне призначення сучасних ярмарків – дати можливість учасникам продемонструвати зразки свого виробництва, нові технічні досягнення і вдосконалення з метою укладання торговельних угод.

Територія міжнародних ярмарок розглядається як митний склад, куди товари ввозяться без сплати мита. Учасникам ярмарок надаються імпортні контингенти; забезпечується охорона прав на промислову власність – виставлені винаходи і зразки; для вантажів і відвідувачів, які прямують на ярмарки, встановлені знижені транспортні тарифи і спрощені митні формальності. Спільно з Міжнародною торговельною палатою Спілка прагне до розширення пільг для міжнародних ярмарків та їх учасників.

Згідно із статутом завдання Спілки полягає в тому, щоб закріпити права і пільги своїх членів та зміцнити вплив міжнародних ярмарків на розвиток міжнародного товарообміну; домагатися подальшого розширення прав і кола діяльності міжнародних ярмарків; сприяти посиленню впливу ярмарків на стан світової економіки; організувати постійне співробітництво між ярмарками – членами Спілки; охороняти інтереси учасників ярмарків (експонентів і покупців); розробляти узгоджений міжнародний розклад проведення ярмарок; на прохання заінтересованих сторін створювати арбітражні комісії для розв’язання спорів між ярмарками – членами Спілки; організовувати рекламу; представляти міжнародні ярмарки перед компетентними органами влади і міжнародними організаціями. Спілка не втручається у внутрішні справи ярмарків, які є її членами.

У Спілці міжнародних ярмарків існує дві категорії членства: дійсні і такі, що приєдналися. Ярмарки в країні, де вже є дійсні члени Спілки, можуть вступати в Спілку тільки як члени, що приєдналися. Для вступу в Спілку як дійсний член необхідно додержання багатьох вимог, основними серед яких є: юридичне визнання ярмарки як міжнародної урядом своєї країни; наявність постійно діючого комітету або установи з організації ярмарків, також юридично визнаних урядом; існування протягом щонайменше п’яти років.

До регіональних організацій торговельного спрямування належать всі регіональні економічні угруповання, оскільки спільною рисою цих наддержавних організацій є інституціональне закріплення вже існуючого або бажаного ступеня розвитку інтеграції. Відомо, що регіональне інтеграційне угруповання проходить в своїй еволюції обов’язкові стадії торговельної інтеграції: зону преференційної торгівлі, зону вільної торгівлі і митний союз. На наступних стадіях розвитку економічної інтеграції, таких як спільний ринок та економічний союз, торговельні проблеми, як свідчить досвід ЄЕС, не тільки не зникають, а й ускладнюються. Серед регіональних організацій з найрозвинутішою торговельною функцією слід назвати Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА), Зону преференційної торгівлі держав Сходу і Півдня Африки та ін.

Галузеві організації, об’єктом діяльності яких є окремі галузі світової торгівлі, можна поділити на міжурядові та неурядові. До міжурядових галузевих організацій належать: промисловість – Організація країн–експортерів нафти, Міжнародна рада з олова, Світова енергетична конференція тощо; сільське господарство – Міжнародна комісія з рису, Міжнародна угода з пшениці, Міжнародний комітет з чаю, Міжнародна угода з цукру та ін.; транспорт і зв’язок – Міжнародний комітет залізничного транспорту, Арабська поштова спілка тощо. Чисельні недержавні галузеві організації існують у формі міжнародних спілок виробників (підприємств, картелів, міжнародних асоціацій): Міжнародна конференція виробників електроенергії; Міжнародна спілка підприємств галузевої промисловості; Міжнародна федерація торгівців сталлю, трубами і металами; Міжнародна асоціація з виробництва мила та мийних засобів; Міжнародна асоціація володарів підприємств з виробництва шпалер; Картель з радіоапаратури; фосфатний, садовий, сірниковий, калійний, азотний, нафтовий, алюмінієвий, трубний картелі та сотні аналогічних об’єднань в усіх сферах виробництва.