Лекція 2.Функції та роль фінансів

1. Функції фінансів.

2. Фінансова система.

3. Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі.

4. Система фінансових категорій, їх взаємозв`язок.

1. Функції фінансів.

Функції економічної категорії є її внутрішніми властивостями, які виявля­ються у процесі практичної діяльності.

Переважна більшість вітчизняних науковців і практиків визнають, що фі­нансам притаманні дві основні функції: розподільна і контрольна.

Розподільна функція є головною і виявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та вико­ристання їх за цільовим призначенням.

У процесах вартісного розподілу валового внутрішнього продукту можуть брати участь різні вартісні інструменти, зокрема фінанси, кредит, ціни і тари­фи, заробітна плата, кожен з яких має свої особливості та власну історію. Фі­нанси як інструмент вартісного розподілу виокремлюється серед інших мас­штабністю, всеохоиним характером та можливостями активного впливу на всі складові суспільного життя. І генезис та еволюція вартісного розподілу за допомогою фінансів супрово­джувались зміною форм вартісного розподілу, пріоритетів у формуванні та використанні фінансових ресурсів, інвестування капіталу, наповненості та спря­мованості грошових і фінансових потоків. Це у свою чергу суттєво виливало на історію розвитку людської цивілізації, зростання могутності чи занепад дер­жав, створення, розподіл і споживання благ, розвиток виробництв, творчі та інтелектуальні здобутки тощо. Фінанси як інструмент вартісного розподілу використовуються на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживан­ні. На вартісний розподіл за допомогою фінансів суттєво впливає розмежуван­ня економічної власності.

Об'єкти розподілу за допомогою фінансів такі:

• валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених суспільством за певний період часу (переважно рік);

• національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в еконо­мічний оборот. Національне багатство залучається у розподільні відносини лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо);

• зовнішні надходження у вигляді фінансової допомоги, зовнішніх дер­жавних позик, іноземних інвестицій, а також інших міждержавних трансфер тів від зарубіжних країн, міжнародних фінансових інституцій та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Суб'єктами розподілу є:

• держава:

• юридичні особи (суб’єкти господарювання різних форм власності, рівня підпорядкування та місця знаходження);

• домогосподарства та фізичні особи;

• міжнародні організації;

• інші держави.

Оскільки об’єкт фінансових відносин — обмежена величина, а суб’єкти роз­поділу доволі численні, то таким відносинам, звичайно, притаманний доволі суперечливий характер, оскільки кожен суб’єкт прагне отримати від розподі­лу якомога більше вигід, проте зробити це можна лише за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансу­вання інтересів усіх суб’єктів фінансових відносин, якого можна досягти на­самперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту. На жаль, науково встановлених показників опти­мальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту на практиці немає, тому для оцінки ситуації використовують два основних макроекономіч- них показники: рівень ВВП на одну особу та темпи зростання ВВП.

Обсяг ВВП на одну особу є одним із основних критеріїв суспільного добробу­ту. Світовий банк поділяє країни за цим показником на чотири групи:

• І група: країни з низьким рівнем доходів (менше 735 дол. США на одну людину);

• II група: країни з рівнем доходів, нижчим від середнього (736—2935 дол. США);

• III група: країни з рівнем доходів, вищим від середнього (2936 9075 дол. США);

• IV група: країни з високим рівнем доходів (більше 9076 дол. США).

Розмір ВВП на одну особу серед держав світу дуже коливається. У високорозвинених країнах він становить від 25 до 40 тис. дол. США, а в окремих (в основному в Скандинавських країнах та Японії) перевищує цю суму. За під­сумками 2006 р. перші місця рейтингу за рівнем життя населення зайняли Люксембург (більше 50 тис. дол. США), Бермуди, Ліхтенштейн, Норвегія. Лі­дерами також є США, Китай, Японія, Німеччина, Велика Британія, Індія. У найменш розвинених країнах цей показник становить близько 100 дол. США. В Україні ВВП на одну особу у 2006 р. становив 1950 дол. США, що на 10 % більше, ніж у 2005 р. За цим показником Україна посіла 131 -ше місце серед 183 країн світу.Динаміку фінансових відносин характеризують темпи зростання ВВП: чим вони вищі, тим більше задовольняються потреби суб’єктів фінансових відно­син у доходах. Загальновідомо, що навіть незначне сповільнення темпів зро­стання доходів (незалежно від того, яким є абсолютний розмір цих доходів) сприймається суспільством досить негативно, а постійне зростання доходів створює сприятливий суспільно-політичний клімат у державі.

Механізм реалізації розподільної функції фінансів включає декілька ета­пів: первинний розподіл, перерозподіл, вторинний розподіл.

Первиннии розподіл — розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб’єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цьому етапі є такі:

• у фізичних осіб — заробітна плата;

• у юридичних осіб — прибуток;

• у держави — прибуток державного сектору економіки, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації їх можна поділити на загальнодержавні (державний бюджет і державні цільові фонди), регіональні (місцеві бюджети), відомчі (фонди, створювані міністерствами і відомствами) та корпоративні (централі­зація частини доходів структурних підрозділів корпоративних об’єднань).

Вторинний розподіл є завершальною стадією реалізації розподільної функ­ції фінансів і передбачає використання загальнодержавних фондів на розви­ток пріоритетних галузей економіки, соціально-культурні заходи, соціальний захист, оборону, управління тощо. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через ме­ханізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального ви­робництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з подальшим пере­розподілом, а інша частина — у сферу споживання (освіта, наука, культура, охорона здоров’я, державне управління, оборона тощо).Отже, фінанси, беручи активну участь у розподілі і перерозподілі створеної вартості, сприяють трансформації пропорцій, які виникають під час її первин­ного розподілу, в пропорції кінцевого використання.

Окрім того, що фінансам внутрішньо притаманна властивість активної участі у процесах вартісного розподілу як одного із найактивніших його вар­тісних інструментів, такою самою рівноцінною за своєю значимістю є і конт­рольна функція фінансів.

Всі ресурси вичерпні, кількісно обмежені, а отже, дефіцитні (що повною мірою стосується фінансових ресурсів та капіталу), тому нагальною є потреба контролювати їхній рух, грошові та фінансові потоки, за всіма видами діяль­ності, на різних рівнях, за різними сферами та ланками фінансових систем на­ціональних держав та світової фінансової системи. Реалізація контрольної функ­ції фінансів має забезпечити раціональне, цільове та ефективне використання всіх видів ресурсів, у тому числі фінансових, ефективне управління грошовими та фінансовими потоками, забезпечення фінансової рівноваги, тобто синхроні­зації у часі вхідних та вихідних грошових потоків (доходів та зобов’язань).

Контрольна функція фінансів зумовлюється об’єктивно притаманною їм здат­ністю кількісно відображати рух фінансових ресурсів (який відбувається у фон­довій та нефондовій формах) і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій у розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподі­лу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується а діяльності осіб, які про водять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба, Державний митний комітет. Пенсійний фонд, Фонди загальнодержавного обов’язкового соціального страхування, Рахункова палата Верховної Ради України та ін. Саме завдяки кон­трольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпе­чення фінансовими ресурсами різних суб’єктів фінансових відносин.

Деякі вчені стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: регулюю­ча, стимулююча, відтворювальна, стабілізаційна тощо. Проте без применшення значення таких підходів можна стверджувати, що фінанси відіграють важливу роль у процесі суспільного відтворення саме завдяки розподільній функції.

Отже, надзвичайно важливе значення фінансів у житті суспільства зумов­лене тим, що вони: забезпечують розподіл валового внутрішнього продукту та фінансові потреби юридичних та фізичних осіб і держави; здійснюють пере­розподіл фінансових ресурсів між галузями економіки, регіонами, соціальни­ми верствами населення, юридичними і фізичними особами; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і безперервність відтворювального процесу; а також здійснюють контроль за процесами формування і використання фінан­сових ресурсів як на рівні держави, так і на рівні суб’єктів господарювання.