3. Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі.

Суспільство не може існувати без постійного відтворення їжі, одягу, житла, соціальної сфери. Із збільшенням чисельності населення планети, урбанізацією, загостренням протиріч усередині окремих держав і між ни­ми, з розвитком прогресу, науки, удосконалюванням техніки та технологій і проявом багатьох інших факторів відтворення середовища існування стає неодмінною умовою виживання людства.

Світовий поділ праці зумовлює нерівномірний розподіл високотех- нологічних виробництв, концентрацію фінансового капіталу в най- багатіших країнах. Бідніші країни займаються видобутком сировини і ви­робництвом сільськогосподарської продукції. Однак у будь-якому випадку зміст відтворювального процесу не змінюється, а змінюється місце конце­нтрації додаткового продукту. Через фінансовий, банківський і ціновий механізми основна частка прибутку осідає в найбільш розвиненіших краї­нах, що дає змогу їм і далі здійснювати розподіл на свою користь.

Процес відтворення складається з чотирьох стадій:

• виробництво;

• обмін;

• розподіл;

• споживання.

Ці стадії обов’язкові для відтворення, процес якого буде призупине­ний за відсутності хоча б однієї з них. Кожна стадія відтворення обслуго­вується однією або кількома економічними категоріями. Участь категорій у відтворювальному процесі може бути прямою й опосередкованою. Так, поряд із такою категорією, як товар, ціна є центральною складовою в об­слуговуванні стадії обміну. Але вплив ціни безпосередньо виявляється на стадії споживання, хоча цю стадію відтворення обслуговують інші еконо­мічні категорії.

З огляду на суспільне призначення фінансів (формування і викорис­тання фондів, що забезпечують виконання державою своїх функцій), роль фінансів є найвагомішою на стадії розподілу. На цій стадії відтворюваль- ного процесу активніше виявляються усі суспільні інтереси, а отже, і про­тиріччя суспільства.

Справді, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділя­ється спершу на частку споживання і нагромадження, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

Стадії обміну та споживання можливі тільки після здійснення стадії розподілу. Кожен учасник відтворювального процесу поділяє свою части­ну доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Але ще до настання цієї стадії до розподільного процесу втручається держава, вилучаючи з ін­дивідуальних і колективних доходів свою частку, використовуючи такі ін­струменти, як податки, позики, страхові платежі.

Чим ширше коло функцій держави, тим па більшу суму доходів членів суспільства вона претендує. Отже, змінюються і пропорції споживання. Якщо держава відшкодовує частину витрат на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, то це позначається й на ціні робочої сили, а от­же — на рівні оплати праці.

Тут важливо зрозуміти тенденцію — чим вища частка суспільних фондів споживання, тим нижча частка особистих фондів споживання.

У теорії фінансів не припиняються суперечки щодо порівняльної ефективності державної участі у відтворювальному процесі. Для кожної держави в кожний конкретний момент часу необхідно виробити конкретні рекомендації. Але непорушним правилом повинне бути розуміння, що чим багатше населення країни (не окремі особистості, а широкі прошарки), тим багатша й сама держава. Високий рівень доходу створює високий спожив­чий попит, що оздоровлює економіку. Відповідно зростає податкова база і збільшується частка нагромаджень. Нагромадження є основою позичково­го капіталу, що, своєю чергою, сприяє розширеному відтворенню й техніч­ному прогресу.

У країнах, уряди яких обмежують через податки особисті доходи гро­мадян, економіка не має бази для зростання. Через короткий час такі краї­ни потрапляють у залежність від багатших країн, тому що звуження внут­рішніх джерел доходів відшкодовується зовнішніми запозиченнями. Джерелом погашення зовнішніх боргів є тільки податки й державне майно.

Необхідно усвідомити, що відтворювальний процес — це саморегу­лююча система. У цю систему вносить зміни не тільки держава шляхом перерозподілу доходів, тут позначаються й міжнародний поділ праці, полі­тичні та релігійні протиріччя, міждержавні інтереси і низка інших факто­рів. У сучасному світі важко передбачити тенденції впливу на відтворюва­льний процес. Але якщо виключити світові катаклізми, то на ці процеси впливає тільки економічна політика держави. Зміна економічних відносин в Україні, коли складний господарський механізм плановорегульованої економіки одразу був переведений на рин­кові засади, спричинила порушення господарських зв’язків, втрату ринків збуту майже в усіх галузях господарської діяльності.

Відмовившись від господарсько-організуючої функції, держава не зменшила свої власні витрати, а в багатьох випадках ще й збільшила свої потреби. За цих умов механізм розподілу і перерозподілу доходів суспільс­тва суперечить механізму відтворювального процесу, що стало ще однією причиною загального економічного спаду в країні. Це й зрозуміло, адже при зниженні частки реальних доходів суб’єктів відтворювального процесу звужується сфера обміну та споживання. Тоді й процес виробництва не може відновлюватися в колишніх обсягах.

Насправді розглянуті процеси набагато складніші. Крім негативного впливу високого податкового порогу, негативно вплинула на відтворюва­льний процес і політика Національного банку України, коли ставки банків­ського відсотка в період галопуючої інфляції досягай астрономічного рів­ня - 200%. При світовому рівні рентабельності нижче 10% на капітал українським виробник, навіть без урахування податків, повинен був забез­печити рентабельність виробництва па рівні 210%.

Можна навести багато прикладів цілеспрямованих заходів, у тому чи­слі і з боку держави, що призвели до розбалаисування відтворювальної си­стеми в Україні. Усі вони відбивають роль держави в розподільному про­цесі, здійснювану через фінанси та інші механізми.

Якщо порушуються збалансовані межі втручання держави в розподі­льний процес, порушується увесь відтворювальний процес. Усе це можна назвати структурною перебудовою економіки або створенням ринку праці. Але держава має брати на себе значні додаткові зобов’язання щодо підт­римки бідних верств населення, щоб уникнути соціального вибуху, то і свідчить про порушення нормальних відтворювальних процесів.

Проте, завдання фінансової науки полягає не в критиці економічної політики держави, а в рекомендаціях з удосконалення сфери фінансів.