Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 2 для кібер.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.08.2019
Размер:
70.66 Кб
Скачать

Тема 2. Еволюція фінансів

План

2.1. Виникнення та становлення фінансової науки.

2.2. Розвиток теорії фінансів у ХІХ-першій половині ХХ ст. Сучасна західна фінансова думка.

2.3. Розвиток фінансової науки у Росії та Україні.

2.1. Виникнення та становлення фінансової науки.

Наука про фінанси народилася з практики у ХV-XVI ст. дещо пізніше, ніж інші соціально-політичні науки. Вважається, що фінансова теорія виникла одночасно з політичною економією у містах Північної Італії, зокрема, Флоренції, Генуї, Венеції, які переживали у ті часи економічний підйом і культурне зростання.

Система поглядів у сфері фінансів виступає складовою частиною загальної економічної теорії, а виникнення фінансових концепцій є відповідною реакцією на економічні, політичні та соціальні процеси на макро- та мікрорівнях.

Становлення і розвиток фінансової науки характеризується двома стадіями:

  • класична – почалася у часи Римської імперії і завершилася у середині ХХ ст., характеризується домінуванням у сфері фінансів держави;

  • неокласична – характеризується домінуванням у сфері фінансів приватного сектора, зокрема, великих компаній і ринків капіталу.

Відповідно до періодизації німецького економіста, провідного теоретика фінансової науки Карла Генриха Рау (1792-1870) класична стадія поділяється на три етапи:

  • ненауковий стан – цей період відноситься до часів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції, держава в аспекті акумулювання коштів на суспільні потреби в ті часи розглядалася як приватна особа: значна частина доходів держави складалися із плати за використання державними землями, надрами, ринками, портами тощо.

Великі вчені античного світу – Арістотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів.

  • перехід до наукової обробки – цей період починається у кінці Середньовіччя, після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою.

Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них – Фома Аквінський (1225/1226-1274). У XIII столітті він у своїх працях рекомендує вести державне господарство, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV ст., коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились.

Представник меркантилізму Діомере Карафа систематизував витрати неаполітанського короля і представив його можливі доходи на основі державного майна.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI ст. належать представникові Франції Жану Бодену (1529/1530–1596). Опублікування його праці «Шість книг про республіку» (1577 р.), де він фінанси називав нервами держави, пов’язують із початком фінансової науки.

Жан . Боден виділив сім джерел доходів государя: домени (особливе державне майно, яке належить державі, але не може належати особисто монарху та повинно використовуватись на загальні публічні цілі), військова здобич, подарунки дружніх народів, збори з союзників, доходи від торгівлі, мито з вивозу та ввозу, дань з підкорених народів.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Джон Локк (1632–1704), Томас Гоббс (1588–1679). Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування.

У другій половині XVII ст. була опублікована праця англійського економіста і статистика Вільяма Петті (1623–1687) «Трактат про податки і збори», де вперше надані наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво.

  • науковий (раціональний) етап – ХVIII ст. вважається переломним у плані становлення науки про фінанси, саме другу половину цього століття вважають датою появи систематизованої фінансової науки як самостійного напряму. Першими представниками систематизованої фінансової науки вважаються німецькі вчені-камералісти Людвіг фон Секондорф, Йоган Юсті (1720–1771), Йозеф Зонненфельс (1732-1817).

Домінуючими ідеями у другій половині ХVIII ст. стали погляди французьких вчених-фізіократів Франсуа Кене (1694-1774), Жак Тюрго (1727-1791), Оноре Мірабо (1749-1791).

Засновник школи-фізіократів Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, у якій було відображено суспільний процес відтворення, обігу, розподілу і споживання продуктів як єдине ціле. Вчений показав зв’язок скорочення відтворення з обкладанням. До причин, що скорочують виробництво він відносив надлишковий податковий тягар, значні витрати по справлянню податків, а також надмірні судові витрати.

Фінансові теорії знаходять обґрунтування та розвиток завдяки успіхам політичної економії, яку шотландський економіст і філософ, засновник класичної школи політекономії Адам Сміт (1723–1790) виокремив як науку у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.). До джерел багатства він відносить, на відміну від попередників не одне джерело, а три – землю, працю і капітал.

Ідеї А. Сміта здійснили значний вплив на фінансово-господарську діяльність європейських держав. Завдяки його ідеям наука про фінанси остаточно набула самостійного значення, за що А. Сміта вважають фундатором фінансової науки.

Послідовник А. Сміта англійський економіст Давід Рікардо (1772–1823) у своїй праці «Начала політичної економії і оподаткування» створив теорію податків, згідно з якою практично усі податки в кінцевому рахунку сплачуються з прибутку капіталіста, який виступає головним джерелом державних доходів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]