Призначення та специфічні ознаки сфер і ланок фінансової системи за рівнем економічної системи
Кожна із елементів фінансової системи характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.
Провідне місце у фінансовій системі як за обсягом ресурсів, так і за роллю у суспільстві посідають державні фінанси.
Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання грошових доходів і фінансових ресурсів держави та щодо управління і розпорядження державною власністю.
У системі державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП і формування державних фінансових ресурсів, в розрізі двох груп: централізованих і децентралізованих.
Основними ланками державних фінансів є:
бюджетна система. Її структура визначається Конституцією України та Бюджетним Кодексом і залежить від форм державного устрою. Державний бюджет є головним централізованим фондом грошових ресурсів держави і головним інструментом перерозподілу національного доходу. Місцеві бюджети є фінансовою базою місцевих органів влади та управління і забезпечують регіональні потреби.
державні цільові фонди призначені для фінансування певних потреб і видатків держави, які мають особливе значення для економічного і соціального розвитку держави. Специфіка цільових фондів полягає у їх цільовому призначенні та чітко визначених джерелах формування. Державні цільові фонди є бюджетні, які включаються до складу відповідного бюджету, та позабюджетні, які не включаються до бюджету і є самостійними фондами. До складу державного бюджету входять такі цільові фонди, як Фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства. До позабюджетних фондів відносяться Пенсійний фонд, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
державний кредит – сукупність економічних відносин, при яких держава виступає позичальником, а кредиторами – юридичні і фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути.
Базовою основою фінансової системи виступають фінанси суб’єктів господарювання. Їх суть, роль і призначення окреслені на рис.4.
Фінанси суб’єктів господарювання відображають економічні відносини, пов’язані з рухом грошових потоків у відтворювальному процесі і виникають при формуванні, розподілі і використанні фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні.
Рис. 4 Характеристика фінансів суб’єктів господарювання
Сфера фінансів суб’єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, проте розрізняють різновиди фінансових відносин. Фінанси суб’єктів виробничої сфери можуть поділятись залежно:
1) від форми власності (державні, акціонерні, колективні, приватні, спільні підприємства);
2) від виду діяльності (підприємства промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства тощо).
Фінанси суб’єктів невиробничої сфери поділяються на фінанси освіти, науки, охорони здоров’я, культури, оборони країни тощо. Характерною ознакою підприємств невиробничої сфери є наявність поряд із власними фінансовими ресурсами бюджетного фінансування.
Фінансова діяльність суб’єктів господарювання може бути організована за трьома основними методами:
комерційний розрахунок;
неприбуткова діяльність;
кошторисне фінансування.
Відповідно до методів організації фінансової діяльності виділяють такі ланки фінансів суб’єктів господарювання: фінанси комерційних підприємств, фінанси некомерційних підприємств і організацій, фінанси неприбуткових установ і організацій, фінанси фізичних осіб – підприємців.
Фінанси комерційних підприємств базуються на комерційному розрахунку (відшкодування всіх витрат власними доходами, отримання прибутку, необхідного для самоокупності та самофінансування). Такі підприємства працюють переважно у сфері матеріального виробництва. Вони є основними платниками податків до бюджету та внесків до державних цільових фондів. Комерційний розрахунок спонукає підприємств до пошуку достатніх фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів і прибутку.
У неприбуткових установ і організацій джерелом фінансування є бюджетні асигнування та самостійно зароблені кошти за надані послуги. Головна мета функціонування таких установ – забезпечення певних потреб суспільства (утримання органів державної влади України і місцевого самоврядування, закладів освіти, науки, культури, інших соціальних і господарських потреб).
До некомерційних підприємств і організацій відносяться добровільні громадські формування (політичні партії, громадські організації, благодійні фонди), які об’єднують громадян на основі спільних уподобань та інтересів. Головним джерелом фінансування їх є благодійні пожертви та членські внески.
Джерелами фінансових ресурсів фізичних осіб – підприємців є власні кошти, а при їх недостатності – позичені та залучені кошти.
Фінанси суб’єктів господарювання пов’язані із функціонуванням інших ланок фінансової системи: державними фінансами, фінансовим ринком, міжнародними фінансами, фінансами домогосподарств.
Фінансовий ринок – важлива забезпечуюча сфера, складова фінансової та економічної систем. Це механізм перерозподілу фінансових активів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також з міжнародними фінансовими інститутами.
Фінансовий ринок виступає як:
сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів;
визначальний елемент ринкової економіки, без якого не може працювати весь механізм, оскільки все починається з фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання.
Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі – продажу фінансових ресурсів. Мета фінансового ринку – забезпечити грошовими коштами всю систему ринків. Фінансовий ринок складається з різних каналів, через які гроші переливаються від власників заощаджень до позичальників. Канали прямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників. Канали непрямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються від власників до позичальників через фінансових посередників (банки, інвестиційні та страхові компанії, пенсійні фонди тощо).
Фінансовий ринок складається з таких сегментів (ринків): ринку цінних паперів, ринку позикового капіталу, валютного ринку, ринку фінансових послуг та ринку дорогоцінних металів і каміння (рис.5).
Рис.5 Структура фінансового ринку
На ринку цінних паперів (фондовому ринку) об’єктом купівлі – продажу виступають усі види цінних паперів (фондових інструментів), випущених державою, підприємствами та фінансовими інститутами.
На ринку позикового капіталу (кредитному ринку) операції здійснюються із кредитними ресурсами, обіг яких здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового спрямування кредиту.
Об’єктом купівлі – продажу на валютному ринку виступає іноземна валюта та фінансові інструменти, що обслуговують операції з нею.
Ринок фінансових послуг за своєю структурою є дуже різноманітним. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди й страхування, проте усі вони спрямовані на мобілізацію і переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу у сферу інвестування.
Ринок дорогоцінних металів і каміння в Україні є найменш розвиненим через відсутність його правового регламентування, хоча на теперішній час банківські установи розширюють операції з продажу банківських металів.
У соціально зорієнтованій економіці однією із важливих сфер фінансової системи є фінанси домогосподарств, що відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення.
За визначенням системи національних рахунків України домогосподарство – це невеличка група людей, яка проживає в одному помешканні, повністю чи частково об’єднує свої доходи чи майно, спільно споживає певні види товарів і послуг.
Будучи платниками податків та відрахувань до цільових державних фондів, отримувачем спільних благ, а також державних допомог, населення стає повноправним учасником фінансових відносин. Джерелами доходів населення є заробітна плата, пенсія, доходи від підприємницької діяльності, доходи від власності, від операцій з цінними паперами, відсотки по депозитах тощо. Отримані доходи призначені на фінансування витрат на: харчування, одяг, оплату комунальних послуг, освіту, соціально – культурні потреби, заощадження тощо.
Домогосподарства перебувають у постійному зв’язку з іншими суб’єктами фінансової системи і вступають у взаємовідносини з:
державою щодо сплати податків і внесків (обов’язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів та соціальних позабюджетних фондів, а також щодо отримання грошових виплат у рамках оплати праці (заробітної плати, премій, доплат) і соціальних виплат (пенсій, допомоги по безробіттю та інших);
суб’єктами господарювання з приводу формування первинних доходів населення у вигляді заробітної плати, а також доходів від володіння фінансовими активами (цінними паперами);
банками та іншими небанківськими фінансовими установами щодо збереження заощаджень у формі депозитів та отримання кредитів;
страховими компаніями щодо здійснення страхових внесків та отримання страхових виплат при страхуванні життя, здоров’я, працездатності, а також при страхуванні майна;
іншими суб’єктами господарювання та фізичними особами щодо формування грошових фондів і фінансування витрат, пов’язаних з життєдіяльністю домогосподарства.
Таким чином, формування та використання фінансових ресурсів домогосподарств безпосередньо пов’язані із розвитком та фінансовим забезпеченням інших складових фінансової системи.
Страхування складає відокремлену ланку фінансової системи. Страхування розглядається як один із способів відшкодування за рахунок резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами; відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів за рахунок страхових внесків.
Найбільш повною і загальною є класифікація за об’єктами, яка передбачає поділ страхування на такі галузі:
майнове страхування, яке передбачає страхування майна юридичних та фізичних осіб. Прикладами майнового страхування є страхування нерухомого майна та обладнання, будівель, транспорту, тварин, урожаю, багажу та вантажів;
особисте страхування, яке передбачає страхування життя, медичне страхування, страхування від нещасних випадків. Об’єктом страхування виступає здоров’я та працездатність громадян;
страхування відповідальності – це галузь страхування, в якому об’єктом виступає відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків внаслідок діяльності чи бездіяльності страхувальника. Видами страхування відповідальності є страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, екологічне страхування, страхування кредитних ризиків, страхування біржових, експортно – імпортних операцій;
страхування підприємницьких ризиків (комерційних або фінансових) полягає у відшкодуванні втрат, які виникли внаслідок непередбачених умов при здійсненні підприємницької діяльності. Прикладами страхування підприємницьких ризиків є страхування невиконання договірних зобов’язань, страхування інвестицій, страхування депозитних вкладів, страхування валютних ризиків та інші.
За організаційно – правовими формами страхування поділяється на:
комерційне страхування, яке здійснюється страховими організаціями, створеними у формі акціонерних підприємств, командитних товариств та товариствами з обмеженою відповідальністю;
взаємне страхування, яке надається товариствами взаємного страхування;
державне страхування, яке здійснюється державними страховими організаціями.
За формами проведення розрізняють:
добровільне страхування, яке здійснюється на добровільних засадах на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови та порядок цього страхування обумовлюються правилами, які визначає страховик відповідно до вимог чинного законодавства;
обов’язкове страхування зумовлене суспільною доцільністю. Види обов’язкового страхування регламентує держава у законодавчих актах; відповідальність за його здійснення покладається на державні страхові органи. Перелік обов’язкових видів страхування наводиться в Законі України «Про страхування». Обов’язковими в Україні є страхування від безробіття, від тимчасової втрати працездатності, пенсійне страхування, від нещасних випадків на виробництві, медичне страхування окремих категорій працівників, деякі види майнового страхування інші.
Страховики можуть надавати страхові послуги юридичним особам або фізичним особам. За видами ризиків страхування поділяють на страхування від вогневих, сільськогосподарських, транспортних, фінансових ризиків тощо.
Сучасні форми і види страхування визначаються рівнем розвитку ринкових відносин в країні і залежать від національних особливостей сфери підприємницької діяльності.
Страхування займає проміжне місце між фінансами суб’єктів господарювання та державними фінансами та здійснюється страховими компаніями, які є суб’єктами підприємництва.
Фінансова система кожної країни є відокремленою системою з національною специфікою. Проте, вона не є ізольованою, оскільки економіки окремих країн інтегровані у світову господарську систему завдяки виробничим і торговельним зв’язкам. В умовах інтеграції національних фінансових систем у систему світового господарства виникла категорія міжнародних фінансів. Міжнародні фінанси – це сукупність економічних відносин, опосередкованих рухом валютно – фінансових потоків, що виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу у системі світового господарства.
За матеріально – речовим втіленням – це сукупність фондів фінансових ресурсів, що утворюються в результаті перерозподільчих відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення суспільних потреб, які мають міжнародне значення. Зміст міжнародних фінансів конкретизовано на рис.6.
Рис.5 Зміст міжнародних фінансів
Рис.6 Зміст міжнародних фінансів
Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб’єктами різних країн: між урядами, підприємствами, громадянами. Міжнародні фінансові організації вступають у фінансові взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються для фінансування цільових заходів, проектів, програм, на фінансову допомогу окремим країнам та утримання апарату цих організацій.
З метою інтеграції національної економіки України у світову фінансову систему Україна стала членом основних міжнародних фінансових інститутів – Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Світової організації торгівлі та інтегрувалась у міжнародну платіжну систему.
Таким чином, ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого врегулювання механізму їх взаємодії. Рух фінансових ресурсів між різними ланками фінансової системи має бути скоординованим через систему управління грошовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.