43.Методи обчислення суспільного продукту. Суспільство так само, як і підприємство, має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. У даному разі економічний агент — це будь-який господарський суб’єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства.

Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.

валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних інвестицій І, видатків держави Д і чистого експорту Х, тобто:

ВВП = С + І + Д + Х.

За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Як зазначалося, близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можно отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес;

або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.

44. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.

Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно вироблений продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва. І тут виникає найсуттєвіше питання: чи може весь вироблений суспільством продукт бути реалізованим? Якщо може, то продовження суспільного виробництва здійснюється без проблем. За виручені від реалізації продукції кошти купуються нові засоби виробництва, робітникам виплачується заробітна плата, тобто починається новий кругооборот. А якщо продукція реалізується не повністю? Тоді частина капіталу, вкладена у фактори виробництва, не повертається (заморожується в готовій продукції). Торговельний підприємець не може розплатитися з промисловим, останній не має змоги виплатити заробітну плату робітникам, закупити нову сировину, повернути кредити банку і т.д. Настає криза неплатежів, яка породжує кризу виробництва.

Коли розглядалося індивідуальне виробництво (на рівні підприємства, фірми), проблема реалізації стояла на другому плані. Головним було з'ясування процесу створення й збільшення вартості. Тому допускалось, що десь є споживачі, які куплять створений індивідуальним підприємцем товар, тобто кругооборот капіталу може постійно повторюватись. Але коли мова йде про суспільне виробництво, де ми маємо справу з сукупною пропозицією й сукупним попитом, проблема реалізації постає повною мірою. Саме від її вирішення залежить ритмічність суспільного відтворення.

Отже, проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений суспільний продукт-(результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. А це означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Розрізняють два види відтворення: просте й розширене. Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб товаровиробника.

Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частина йде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сиди (фонд нагромадження).

Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшення обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства. Тому просте відтворення не є характерним для людського суспільства. Воно може бути лише як окремий епізод, а не як постійно діюча форма суспільного виробництва.

45. Для відтворення ссп його необхідно реалізувати. Є такі моделі реалізації ссп:

- модель Ф. Кене. Фізіократ Кене (1694 – 1774) вперше в “Економічній таблиці” зробив спробу проаналізувати процес відтворення суспільного капіталу, доказав необхідність дотримання та прогнозування певних народногосподарських пропорцій у структурі економіки. Ним виявлений взаємозв’язок: “Відтворення постійно відновлює витрати, а витрати відновлюються відтворенням”. Розглядаючи процес відтворення, Кене аналізував походження доходів, обмін між капіталом і доходом, відношення між виробничим і кінцевим споживанням, намагався показати обіг між двома великими підрозділами виробництва – між виробництвом сировини і промисловістю. В “Економічній таблиці” показано, як річний суспільний продукт в процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. За вихідний момент відтворення Кене бере кінець сільськогосподарського року і виходить з того, що землею володіють власники, які отримують ренту, а господарство ведуть фермери, які орендують землю і володіють капіталом. Капітал фермерів складається з 2-х частин:

1. первісні аванси ( основний капітал) в сумі 10 млрд. ліврів, які служать протягом 10 років, щорічно 1/10 входить до вартості річного продукту;

2. щорічні аванси ( оборотний капітал) – 2 млрд. ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, зарплату сільськогосподарських працівників. Ця частина капіталу служить протягом року, вона повністю підлягає відшкодуванню. Вартість річного продукту фермерів, крім перенесеної капітальної вартості (3 млрд.) включає вартість чистого продукту в сумі 2 млрд.

За натуральною формою сільськогосподарський продукт включає:

- насіння і продовольство, необхідні для відшкодування оборотного капіталу;

- продовольство для обміну;

- сировина для промисловості.

До вартості сукупного суспільного продукту входить вартість промислових виробів ( 2 млрд. ліврів).

Весь річний обіг сукупного продукту складається з 5 актів:

1 акт – одержавши ренту в сумі 2 млрд. ліврів, земельні власники купують на 1 млрд. сільськогосподарських продуктів для харчування (1/5 сільськогосподарського продукту вибуває з обігу);

2 акт – 1 млрд. ліврів земельні власники витрачають на промислові товари (½ промислового продукту вибуває з обігу);

3 акт – на 1 млрд. ліврів промисловці купують у фермерів продукти харчування, внаслідок чого до фермерів повертається другий млрд. ліврів (вибуває з обігу 2/5 сільськогосподарського продукту;

4 акт – фермери купують у промисловців на 1 млрд. ліврів промислові товари на відновлення сільськогосподарського реманенту;

5 акт – одержаний млрд. ліврів від продажу фермерам сільськогос-подарського реманенту промисловці витрачають на придбання сировини у фермерів (вибуває 3/5 сільськогосподарського продукту);

Внаслідок процесу реалізації суспільного продукту було реалізовано с/г продукції на 3 млрд. (витрати при обробітку землі). В фермерів лишився продукт вартістю в 2 млрд. для відтворення “щорічних авансів”, крім того, в них залишилось 2 млрд. готівкою, які вони виплатять землевласникам як орендну плату. Непродуктивний клас продав свою продукцію на 2 млрд. і придбав засоби існування і сировину. Суспільний продукт реалізовано повністю, може розпочинатись нове виробництво. Головна заслуга Кене в тому, що він започаткував науковий метод суспільного відтворення. Недоліком є те, що Кене розглядав лише просте відтворення, відкидав проблему нагромадження. Помилковим є поділ суспільства на класи. У Кене промисловці позбавлені засобів виробництва, вони повністю продають свою продукцію. Але, не дивлячись на недоліки, це перший досвід макроекономічного аналізу, в якому центральне місце займає сукупний суспільний продукт.

Друга модель К. Маркса. Маркс створив теорію реалізації ССП. Реалізація – це головна умова відтворення. Для забезпечення цієї умови необхідно, щоб ринок пропозиції точно відповідав ринкові попиту та щоб було витримано необхідні пропорції в суспільному виробництві. Маркс створив основоположну схему, що показує взаємозв’язок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання і проаналізував умови реалізації ССП за простого, а потім за розширеного відтворення.

засобів виробництва і робочої сили. Така основна умова нагромадження.

На думку Маркса відтворення буде забезпечуватися лише тоді, коли будуть здійснені додаткові непродуктивні витрати тими, у кого в процесі реалізації ССП зосереджуються інші частини сукупного доходу, тобто прибуток і рента.

Отже, головними ідеями в теорії реалізації ССП Маркса є:

1. встановлення пропорцій між двома підрозділами;

2. обмін продуктами праці в межах підрозділу та між підрозділами суспільного виробництва має сприяти відшкодуванню спожитих факторів виробництва в натуральному чи вартісному виразі;

3. за простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними;

4. при розширеному відтворенні, яке відбувається через нагромадження, суспільство створює більше засобів виробництва, ніж потрібно для заміщення зношених. Різниця визначається розмірами нагромадження, тобто нормою нагромадження.

Третю модель розробив В. Леонтьєв. Він вперше склав міжгалузевий баланс. Міжгалузевий баланс – це розгорнута схема балансів суспільного продукту. У ньому детально розшифровуються основні народногосподарські пропорції розвитку окремих галузей. Такий баланс дає змогу визначити основні макроекономічні показники і народногосподарські пропорції: співвідношення між виробництвом, споживанням і нагромадженням суспільного продукту; між виробництвом, основними доходами і трудовими ресурсами; між двома підрозділами суспільного виробництва; між соціальними системами і групами населення в процесі відтворення доходів. Головним завданням балансу є забезпечення збалансованості обсягу і структури суспільних потреб з обсягом і структурою виробництва. Міжгалузевий баланс розробляється у вигляді таблиці, що дає змогу здійснювати взаємозв’язок економічних показників. Основними показниками є: баланси суспільного продукту, національного доходу, основних фондів, трудових ресурсів, ринку праці, національного багатства, міжгалузевий баланс виробництва, розподілу продукції, матеріальні та фінансові баланси і розрахунки. Конкретним змістом міжгалузевого балансу є економічні показники, які характеризують розширене відтворення. Міжгалузевий баланс представляє собою систему рівнянь, для якої складається матриця коефіцієнтів прямих затрат. Шляхом математичних перетворень формується матриця коефіцієнтів повних затрат. Шляхом множення матриці коефіцієнтів повних затрат на матрицю кінцевого продукту розраховується обсяг виробництва продукції по самій галузі. В зв’язку з розвитком ринкових відносин в Україні виникла потреба переходу до розробки звітного міжгалузевого балансу за методикою системи національних рахунків (СНР). СНР розглядає економіку як єдине ціле без проведення відмінностей між виробництвом матеріальних благ і діяльністю по наданню послуг.

Для розробки міжгалузевого балансу використовуються:

- коефіцієнти прямих затрат – середньогалузеві нормативи витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці певного виду продукції. За допомогою цих коефіцієнтів визначаються матеріальні затрати за галузями економіки;

- коефіцієнти повних затрат – характеризуються затрати на виробництво одиниці кінцевого продукту по всій лінії споріднених галузей. Ці коефіцієнти використовуються для розрахунків валової продукції по кожній галузі шляхом множення на обсяг кінцевого продукту.

46. Економічне зростання – це збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Економічне зростання означає регулярне розширення масштабів діяльності економічної системи, яке виявляється у збільшенні виробленого продукту. Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв’язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення зарплати у ході економічного зростання створює можливості отримувати додаткові матеріальні блага і послуги. Економічне зростання дає змогу боротися з бідністю, створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля, полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів, дає змогу нації зберігати державну незалежність.

Критерії економічного зростання: