4. Християнська релігія та фізичне виховання

Розглядаючи фізичну культуру середньовічного суспільства, неможливо уникнути питання про вплив на неї церкви.

Ідеалом людини в античному суспільстві була всебічно розвинена людина. Ідеал середньовічної людини, що формувався водночас з формуванням феодальних відносин, був вельми далеким від античного. Російський філософ В.Бичков з цього приводу писав: "Християнство, що спрямувало всю свою увагу до внутрішнього світу людини, висунуло новий тип героя. Герой, у розумінні християн, це людина, яка вміє відмовитись від матеріальних благ заради духовних... Християнський герой покірливій і зовнішньо пасивний. Він, як і античний герой, є воїном, але воїном христовим. Його ідеал не Геракл або боги Олімпу, а Ісус розіп'ятий на хресті."

Протилежність двох світоглядів, античного і середньовічного, можна простежити і на прикладі уявлення про аскетизм. Грецьке слово "аскетизм" передусім означало фізичні вправи, а "аскет"-переможця змагань. За часів середньовічного християнства слово "аскет" вже означало людину, що зневажала тіло і гартувала виключно дух.

Далі розглянемо суть, релігійних поглядів на фізичну культуру. Згідно християнської ідеології життя людини в реальному світі є лише підготовчою фазою до життя істинного, яке починається після смерті і триває вічно. Такий світогляд давав людям надію і втіху, допомагав терпіти нужду та страждання.

Основу принципів християнської ідеології складала сутність поглядів на людину як таку. Фізичному тілу, одержимому пристрастями, християнство протиставляло безсмертну душу. Релігійні догми вимагали, щоб людина брала верх над своїм грішним тілом і присвячувала себе очищенню душі.

З цього випливає. що фізична культура не могла бути підтриманою християнством і, звичайно, її елементи не були включені в жоден із церемоніалів тогочасних релігійних свят. Будучи позбавленою участі в християнських обрядах, фізична культура не мала легальної основи для розвитку, відчутно звузилось поле її діяльності та вплив на особу.

Незважаючи на сильні позиції церкви в епоху середньовіччя, протягом багатьох століть в Європі продовжувалась боротьба між християнською релігією з одного боку, і реальністю світу та людини в ньому, з другого. У той час фактично це була боротьба за природне існування людини, позбавлене релігійних догм, за її індивідуальність та свободу. Важливим чинником цього процесу було прагнення людини до ігор та розваг, як складових фізичної культури.

У даному випадку чітко простежується протиріччя між двома епохами - середньовіччя та римською. Власне, у римській все відбувалося навпаки: через постійні розваги та видовища людина втрачала свою духовну сутність.

Можна зробити висновок, що переживши бурхливий розвиток у І- III століттях нашої ери. на етапі зародження феодалізму фізична культура була пославлена в умови постійної боротьби за існування. Зникнути вона не могла, адже складові фізичної культури - ігри, забави, вправи, розваги - це частина культури, історії будь-якого етносу, вони несуть у собі основи людського менталітету іа світогляду. Однак, і про розвиток фізичної культури як соціального явища, особливо протягом першого етапу епохи феодалізму у V IX століттях, необхідно говорити досить стримано. Слід визнати, що у зазначений період церкві вдалося придушити елементарні і цілком закономірні прагнення людини до фізичної досконалості. до прояву себе через ігрову та змагальну діяльність.