відходи

14

ВСТУП

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Відходи також є об'єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої.

Історично «на вигляд» завжди були рідкі і газоподібні відходи промислові забруднення води і повітря - і вони ставали об'єктом першочергового контролю і регулювання, у той час як тверді відходи завжди можна було відвезти подалі або закопати - просто тим або іншим способом прибрати «з очей геть».

Екологічні наслідки поховання сміття через забруднення підземних вод і ґрунтів виявлялися іноді через декілька років або навіть через декілька десятків років, проте були від цього не менш руйнівні.

У суспільній свідомості поступово сформувалася ідея про те, що закопування відходів в землю або скидання їх у море - це неприпустиме перекладання проблем сьогодення на плечі нащадків. Паралельно окреслилася й інша тенденція: чим жорсткіше було законодавство з контролю стану води і повітря, тим більше вироблялося твердих токсичних відходів, оскільки всі методи очищення газоподібних і рідких середовищ призводять до концентрації забруднювачів у твердій речовині: в мулі, опадах, золі тощо.

Вимоги чинного законодавства передбачають сплату суб’єктами господарювання до бюджету, незалежно від форм власності, збору за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря стаціонарними і пересувними об’єктами, скиди у водні об’єкти та за розміщення відходів.

Законом України визначено, що розміщення відходів це зберігання відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється до бюджету за розміщені відходи, які поділяються на чотири класи небезпеки:

- I клас - це надзвичайно небезпечні відходи - обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентні лампи і непридатні для застосування отрутохімікати та пестициди (до вказаного класу небезпеки також відносяться відходи на які не встановлено клас небезпеки);

- II клас - високо небезпечні відходи - до яких можуть бути віднесені відпрацьовані масла та мастила технічні і гідравлічні, нафто шлами, розчинники органічні відпрацьовані;

- III клас - помірно небезпечні відходи - до яких можуть бути віднесені акумулятори, медичний фіксаж, відпрацьовані фарби,плати зіпсовані, смоли зіпсовані, пил полірувальних кругів;

- IV клас - мало небезпечні відходи - до яких можуть бути віднесені авто шини, побутове сміття, дефекат, сироватка, маслянка, склобій, тара, відходи деревини та відносяться мало небезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДХОДІВ

Згідно із Законом України "Про відходи" до зазначених утворень належать будь-які речовини, матеріали і предмети, що виникають у процесі діяльності людини і людського суспільства і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Винятком із зазначеної категорії речовин є не вловлювані газоподібні речовини, що викидаються безпосередньо в повітря, наприклад, діоксиди вуглецю та азоту, аерозольні димові частки, а також речовини, в основному розчинні, що скидаються із стічними водами у водні об'єкти (крім тих, які акумулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування).

У цілому стосовно відходів виробництва чи споживання за сучасних підходів мову слід вести, насамперед, про тверді відходи, хоча під цією назвою як у міжнародній, так і у вітчизняній практиці мається на увазі не тільки власне тверді речовини, але також речовини смоло -, пасто -, емульсієво - ,суспензієво - та рідкого і пилоподібного фізичного стану.

Відходи, які утворюються внаслідок виробничої діяльності, називаються техногенними. Відходи, що утворюються у сфері споживання людини, належать до побутових. До основних категорій зазначених відходів за джерелами їх утворення відносять:

Ø     залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворюються при виробництві різноманітної продукції, виконанні робіт, наданні послуг і які повністю або частково втратили вихідні споживчі якості;

Ø     розкривні породи та мінеральні залишки, які утворюються при видобуванні та збагаченні корисних копалин;

Ø     речовини та їх суміші, що утворюються в термічних, хімічних та інших процесах і які не є метою даного виробництва (шлаки, зола, кубові залишки, шлами тощо);

Ø     матеріали і продукти, забруднені небезпечними речовинами, а також не ідентифікована продукція, наприклад, залишки не ідентифікованих добрив і отрутохімікатів, що тривалий (понаднормативний) час зберігалися в неналежних умовах у сфері сільськогосподарського виробництва;

Ø     залишки сільськогосподарського виробництва, а також залишки від виготовлення продуктів харчування;

Ø     осади стічних вод очисних споруд;

Ø     відходи переробки деревини (тирса, стружка, кора тощо);

Ø     тверді побутові відходи (макулатура, склобій, лом чорних і кольорових металів, відпрацьовані нафтопродукти, текстильні відходи, горіла земля);

Ø     вироби, матеріали, товари і предмети широкого вжитку, які втратили свої споживчі якості, використані пакувальні матеріали тощо.

Серед зазначених та деяких інших відходів виробництва і споживання особливе місце належить радіоактивним відходам і забрудненим радіонуклідами речовинам і матеріалам. Унаслідок високого ступеня небезпеки таких утворень для довкілля і людини їх, як правило, виділяють в окрему групу відходів, поводження з якими регулюється спеціальними нормативними актами [2].

Відповідно до сучасних вимог відходи виробництва і споживання класифікуються за подвійним принципом, а саме: групуванням відходів за однорідними виробничими технологічними процесами, тобто за галузевою структурою їх утворення, або віднесенням тих чи інших відходів до інтегрованих угруповань, коли вони є наскрізними (однорідними) для різних видів господарської діяльності, тобто за видовою структурою їх утворення. В останньому випадку до основних видів відходів відносять:

Ø     розкривні, шахтні та інші гірські породи;

Ø     відходи збагачення (сепарації) мінеральної сировини та палива;

Ø     відходи хімічно-металургійної переробки різних речовин;

Ø     відходи енергетики (золо шлаки), відходи атомної енергетики (відпрацьовані паливні елементи, крап тощо);

Ø     відходи переробки сільськогосподарської сировини (жом, дефекат, меляса тощо);

Ø     відходи і лом чорних і кольорових металів, машини, механізми, устаткування та їх комплектуючі, що відпрацювали свій термін експлуатації;

Ø     відходи особистого споживання (тверді побутові відходи, макулатура, ганчір'я , скло, пластмаса, харчові залишки тощо).

Такий підхід до класифікації відходів в цілому відповідає європейській практиці, гармонізується з відповідними групуваннями відходів в європейському "Переліку відходів", прийнятому рішенням спеціалізованих органів Європейського співтовариства у сфері поводження з відходами (Commision Decisiоn 2001/118/ ЕС від 16.01.01). При цьому зберігаються особливості національної системи обліку та поводження з відходами, забезпечується відтворення їх специфічної номенклатури та назв.

Згідно з сучасними підходами перелік відходів і принципи їх класифікації за структурою, ієрархією та системою кодування є відкритими. Передбачається, що вони будуть періодично переглядатися та підлягати доповненням чи змінам відповідно до аналізу вітчизняного і міжнародного, передусім європейського, досвіду і практики у сфері поводження з відходами.

Найгострішою проблемою у цій сфері є організація і практичне здійснення діяльності, пов'язаної зі зменшенням обсягів утворення, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, знешкодженням, видаленням чи захороненням та екологічно обґрунтованою утилізацією так званих небезпечних (або токсичних) відходів.

До них належать відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними (Закон України "Про відходи").

Такі відходи характеризуються специфічними водно-фізичними, хімічними, санітарно-бактеріологічними та іншими властивостями.

Запобігання чи зменшення їх негативного впливу на довкілля, спеціалізована утилізація чи повне знешкодження потребує вдосконалення існуючих або розробки нових цільових технологій, створення спеціальних підприємств [1].

До зазначених відходів слід віднести насамперед ртутевмісні матеріали, шлами гальванічних виробництв, лігнін, фосфогіпс, більшість відходів різноманітних хімічних виробництв, тверді побутові відходи, осади стічних вод, органічні відходи тваринництва тощо.

У зв'язку з цим юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з поводженням із небезпечними й особливо небезпечними відходами, мають забезпечувати належний захист довкілля та людей від їх шкідливого впливу.

За ступенем цього впливу всі небезпечні відходи поділяються на класи і підлягають об'єктивному обліку щодо утворення, обсягів накопичення і зберігання та реальної або потенційно можливої утилізації.

Клас небезпеки відходів визначається їх виробником на підставі відповідних нормативно-правових документів, які затверджуються уповноваженими органами виконавчої влади.

На даний час найчастіше використовується давно розроблена і загальновизнана 4-ступенева класифікація токсичних відходів за класами небезпеки:

• I-й клас - надзвичайно небезпечні;

• II-й клас - високо небезпечні;

• III-й клас - небезпечні;

• IV-й клас - помірно небезпечні токсичні відходи.

В основу даної класифікації покладені різноманітні показники (фізичні, фізико-хімічні, мікробіологічні, санітарно-бактеріологічні), які характеризують вміст і реальний ступінь небезпеки для живих організмів конкретних хімічних речовин, наявність та характер бактеріальних спільнот, інші шкідливі властивості відходів, що можуть призвести до того чи іншого рівня забруднення ними різних об'єктів довкілля, з якими вони безпосередньо чи опосередковано контактують [3].

При цьому величина і можливий характер забруднення зазначених об'єктів залежать від міграційних властивостей, токсичності, здатності викликати віддалені наслідки окремих складових відходів, які лімітуються так званими показниками шкідливості.

Останні мають статус нормативів - ГДК (гранично допустима концентрація) чи ОДР (орієнтовно допустима концентрація) і встановлюються за санітарно-гігієнічними проявами, а саме:

• санітарно-токсикологічними;

• загально-санітарними;

• органолептичними (орг.) з індексами зап. - запах, забарвл. - забарвлення, піна - утворення піни, наприклад при контакті з водою, пл. - плівки на водній поверхні, присм. - надання воді небажаного присмаку.

У той же час найновіші концептуальні підходи до обліку, контролю і поводження з відходами часто вимагають більш чіткого і обґрунтованого нагляду зазначених утворень за ступенем можливого негативного впливу на довкілля і людину. Це зумовлює постійну необхідність деталізації і уточнення визначення класів небезпеки різноманітних відходів відповідно до прямих вимог Закону України "Про відходи".

РОЗДІЛ 2

ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗА РОЗМІЩЕННЯ ВІДХОДІВ

Важливим напрямком узгодження економічних та екологічних інтересів підприємств, концентрації коштів для вирішення регіональних проблем є запровадження збору за забруднення навколишнього середовища у вигляді обов'язкових (фіксованих) і штрафних зборів.

Перші з них мають здійснюватися в межах, встановлених для конкретних підприємств нормативів щодо викидів (скидів) забруднюючих речовин і розміщення відходів, а другі - стягуватися за аварійне, наднормативне забруднення довкілля.

Збір за забруднення довкілля розглядається як один з головних економічних стимулів для того, щоб підприємства та природокористувачі, діяльність яких пов'язана з впливом на навколишнє середовище, самі здійснювали заходи щодо зменшення забруднення довкілля згідно з вимогами законодавства.

Такі заходи можуть проявлятись у різних формах.

По-перше, великі розміри регулярних зборів за надмірне забруднення спонукають природо користувачів забезпечувати високу ефективність роботи діючих очисних споруд або ж удосконалювати технологію виробництва.

По-друге, значний ефект по зниженню рівнів забруднення довкілля може досягатися природо користувачами за рахунок підвищення вимогливості до працівників і забезпечення дотримання трудової і технологічної дисципліни.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає збори за викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Крім того, треба мати на увазі, що в законодавстві йдеться, по-перше, про викиди і скиди забруднюючих речовин, а також розміщення відходів у межах встановлених лімітів, по-друге, про такі ж дії при перевищенні лімітів.

Остання обставина має практичне значення, яке полягає в такому. Збори природо користувачів (включаючи громадян) за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій і громадян.

Встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів виробництва та інші види шкідливого впливу здійснюються залежно від того, чи призводить це до забруднення природних ресурсів державного значення і територій інших областей [4].

Такі ліміти встановлюються Мінприроди. В інших випадках - у порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими радами за поданням органів Мінприроди.

Вихідними даними при визначенні збору за забруднення довкілля є базові нормативи за викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу, а також коефіцієнти, які враховують екологічні фактори (природно-кліматичні особливості територій, значущість природних і соціально-культурних об'єктів тощо).

Положення ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» деталізуються і конкретизуються постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року, якою затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору.

Такий збір справляється за:

• викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщення відходів.

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

Перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди і скиди, може бути збільшений з урахуванням фактичних умов місцевими радами за поданням Мінприроди [5].

Суми збору обчислюються його платниками на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів. Загальний ліміт викидів стаціонарними джерелами забруднення для забруднюючих речовин встановлюється Мінприроди терміном на п'ять років.

Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За понадлімітні обсяги викидів, скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі.

Збори за забруднення навколишнього природного середовища платники (крім розташованих у містах загальнодержавного значення) перераховують у таких розмірах:

• 20 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;

• 50 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

• 30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Платники збору, розташовані у містах Києві і Севастополі, збори за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

• 70 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі міських бюджетів, на окремі рахунки;

• 30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Формування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища з коштів від збору за забруднення довкілля та інших коштів має за мету концентрацію коштів і цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення [6].

Розпорядником коштів зазначеного фонду є Мінприроди.

Згідно з Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2000 року, кошти цього фонду використовуються для фінансування витрат, пов'язаних з розробкою та здійсненням загальнодержавних і регіональних програм охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; розробкою і впровадженням економічного механізму природокористування; здійсненням заходів, спрямованих на зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення; організацією моніторингу навколишнього природного середовища, створенням загальнодержавних систем і банків екологічної інформації; здійсненням природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, заходів у надзвичайних екологічних ситуаціях тощо.

Збір, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів — справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб.

Фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, сплачують цей збір за рахунок свого доходу.

Збір, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, відноситься на валові витрати виробництва та обігу. Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

Сплата цього збору не звільняє юридичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Самостійне значення в системі економіко-правового механізму природокористування має збір за погіршення якості природних ресурсів. Він передбачений у разі зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо в результаті володіння і користування.

Такий збір встановлюється на основі нормативів. Порядок встановлення нормативів зазначеного збору визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 45 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що збори природо користувачів за погіршення якості природних ресурсів внаслідок володіння і користування ними здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні.

Серед нових правових заходів економічного характеру окреме самостійне місце займає екологічне страхування.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49) розрізняє добровільне і обов'язкове державне страхування, а також інші види страхування громадян та їх майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно з цим законом порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України. Інститут екологічного страхування поки що в Україні не отримав достатнього розвитку.

Самостійного значення в системі економічного механізму набуває екологічний аудит, який проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту визначаються Законом України від 24 червня 2004 року, положення якого поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності. Цей закон спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

Органи Мінприроди України згідно з вимогами пункту 8 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ДПА України від 19.07.99р. №162/379) здійснюють контроль за дотриманням лімітів розміщення відходів, проводять перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів розміщення відходів.

Органи державної податкової служби здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати збору, своєчасністю подання податкових розрахунків, ведуть облік платників збору та нарахованих і сплачених сум збору.

Отже, суб’єкту господарської діяльності при розміщенні відходів необхідно:

1. Отримати в органі Мінприроди України  дозвіл та ліміт на розміщення відходів, в якому вказується клас небезпеки відходів;

2. Забезпечити подачу податкового розрахунку збору до органів державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби).

Статтею 37 Закону №187-98-ВР передбачено, що Державний контроль і нагляд у сфері поводження з відходами здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів.

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства.

Нагляд за додержанням законів у сфері поводження з відходами здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури в межах повноважень, передбачених законом.

Державна санітарно – епідеміологічна служба згідно з вимогами статті 33 Закону України від 24.02.1994р. №4004- XII „ Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення ”:

- проводить видачу висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

- встановлює санітарно-гігієнічні вимоги до продукції, що виробляється з відходів, та видає гігієнічний сертифікат на неї;

- здійснює методичне забезпечення та контроль під час визначення рівня небезпечності відходів.

Державна екологічна інспекція згідно з вимогами пункту 4 постанови КМУ від 17.11.2001 р. №1520 „ Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію ” організовує і здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства у сфері поводження з відходами.

Звертаємо увагу, що відповідно вимог чинного законодавства територіальні органи Мінприроди України до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів господарювання, яким в установленому порядку видано дозволи на розміщення відходів, а також направляють зміни до переліку до 30 числа місяця, наступного за кварталом, у якому вони виникли.

Відсутність підприємства, установи, організації, громадянина - суб'єкта господарювання в переліку не звільняє їх від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

ВИСНОВКИ

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.