2. Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства.

Організація виготовлення конкретних видів продукції має передувати ретельне визначення попиту на зовнішньому та внутрішньому ринках товарів і послуг. Найкраще це можна зробити через маркетинг, систематичне проведення маркетингових досліджень. На підприємствах, що дотримуються стратегії і тактики маркетингу діє такий принцип: спочатку дізнається, який товар, з якими споживчими властивостями, за якими цінами, в якій кількості та де саме хоче придбати потенційний покупець, і лише потім планується та організовується його виробництво.

Маркетинг — це виробничо-ко­мерційна і наукова діяльність підприємства, спрямована на дослідження ко­н'юнктури ринку з метою задоволення потреб споживача і в кінцевому ре­зультаті отримання прибутку.

Маркетингова діяльність підприємства ставить за мету забезпечити належний збут виробленої продукції, який виступає необхідною і найважливішою зв'язуючою ланкою між виробництвом і ринком. Конкретні збутові заходи не можуть здійснюватися без врахування аналізу ринку.

Першим принципом при прийнятті збутових рішень виступає орієнтація на діючий ринок, при цьому важливо визначитися, з яким ринком контактує підприємство ринком продавця чи ринком покупця.

На ринку продавця попит на товар стикається з недостатньою пропози­цією і підприємству-виробнику легше досягти своїх збутових цілей. На ринку покупця, навпаки, домінують ті, хто хоче купити продукцію, що пояс­нюється нестачею попиту порівняно з пропозицією товару і породжує конку­ренцію між виробниками. Тому виникає необхідність в спеціальних заходах щодо забезпечення успішного збуту, орієнтованого на особливості певного ринку. Підприємство в ринкових умовах також займається освоєнням нових ринків збуту чи розширенням ринку.

Різноманітність можливих заходів, які стосуються збутової політики підприємства, як правило, зводиться до системи із чотирьох складових:

- політика вибору виду продукції - включає рішення щодо вдоско­налення продукції, яка вже виробляється, чи вибору нових найменувань і видів продукції;

- політика договірних умов продажу - охоплює ціноутворення на продукцію, систему цінових пільг, бонусів і знижок, а також умови продажу продукції, її оплати, гарантійного технічного обслуговування;

- політика дистрибуції товару - містить систему рішень щодо ка­налів збуту, мережі органів збуту і збутової логістики;

- комунікаційна політика - в центрі її уваги знаходиться те, як підприє­мство може впливати на думки, враження і поведінку споживачів продукції, форму вати реакцію споживачів на властиві продукції якості.

Суспільний попит на певний вид продукції складається з різноманітних потреб як внутрішнього так і зовнішнього ринку товарів. Внутрішні потреби країни в продукції охоплюють необхідні її обсяги для виробничого та особистого поточного споживання.

Загальну потребу в засобах праці визначають диференційовано виходячи з потреб поповнення й оновлення діючого парку устаткування, забезпечення реконструйованих і нових підприємств, регулювання державних резервів тощо. Відповідні розрахунки здійснюються з використанням узагальнених даних про виконувані за допомогою засобів праці обсяги робіт, а також на підставі норм продуктивності машин та устаткування.

Розрахунки потреб в матеріальних ресурсах на виробничі потреби обчислюється за даними про масштаби виробництва продукції на підставі прогресивних норм питомих витрат сировини, матеріалів, палива тощо.

Необхідні обсяги виробництва предметів споживання визначають з урахуванням обсягу та структури попиту на них окремо для продовольчих і промислових товарів.

Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період.

Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша – обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга – вартість обсягу виробництва продукції. З врахуванням цього здійснюється розробка і формування виробничої програми.

Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.

За вихідні дані для цього беруть середньорічну виробничу потужність підприємства та коефіцієнт її використання.

Економічне обґрунтування виробничої програми підприємства з огляду на її забезпечення необхідними трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами в цілому зводиться до визначення загальної потреби в них та ефективного їхнього використання.