- •1.1 . Особливостi харчових продуктiв та IX виробництва
- •2. Сировина харчових виробництв та шляхи розширення сировинної бази
- •3. Класифiкацiя та стисла характеристика харчових виробництв
- •4. Характеристика технології як науки I практичної дiяльностi
- •4.1. Історiя розвитку технології харчових виробництв
- •4.2. Предмет, метод, завдання I прiоритетнi напрямки розвитку технології харчових продуктiв
- •4.3. Основні технологiчнi термiни I поняття
2. Сировина харчових виробництв та шляхи розширення сировинної бази
Характерною особливiстю харчових продуктiв як об'єктiв виробництва є висока ступiнь залежностi їхньої якостi вiд якостi вихiдної сировини. Та й питома вага вартості сировини в собiвартостi готової продукцй сягає 60-80%. Тому в харчових виробництвах сировинi придiляється велике значення.
Bci види продовольчоi сировини можна подiлити на двi групи: неорганічна та органічна сировина. Неорганiчна сировина менш поширена. До цiєї групи вiдносяться: сiль кухонна, харчова сода, сiрчиста кислота та її ангiдрiд, деякi мiнеральнi солi: сульфiти, фосфати, мiнеральнi барвники.
Переважна бiльшicть видiв продовольчої сировини представляє природнi або штучнi сумiшi органiчних сполук. Органiчну сировину за походженням подiляють на натуральну, модuфiковану та штучну. До натуральної вiдносять природну сировину рослинного, тваринного або мiкробного походження, яка не пiддавалась промисловiй переробцi (наприклад, свiжi плоди, овочi, сире м'ясо тощо) або пройшла первинну переробку (борошно, олiя, цукор, солонi напiвфабрикати). Модuфiкованою вважається природна сировина, яка зазнала значної переробки, що призвела до змiни складу, структури, властивостей (бiлковi гiдролiзати, розчиннi та окисленi крохмалi, мiкрокристалiчна целюлоза, маргарин). Штучною є органiчна сировина, яку отримують хiмiчним синтезом (синтетичнi вiтамiни, ароматизатори, барвники, пiдсолоджувачi, хiмiчнi консерванти i антиокислювачi та iн.). Органiчну сировину в залежностi вiд вмісту певних компонентiв класифiкують на вуглеводвмiсну, бiлкову, жuрову, ефiроолiйну, вітамінну та iншi.
За вмістом води i здатнicтю до зберiгання роздiляють соковиту та суху сировину, швuдкоnсувну та тривалого зберігання. За кiлькicтю корисних компонентiв сировину подiляютьна просту (однокомnопептну) i складну (багатокомпонентну).
Прикладами простої сировини може бути сiль кухонна, цукор, спирт етиловий, оцет, олiя та твариннi жири тощо. Однак бiльшiсть видiв природної органiчної сировини є сумiшами багатьох компонентiв (зерно, плоди i овочi, м'ясо, молоко, риба та iн.).
У залежностi вiд вмісту сировини у готовому продуктi її подiляють на основну та допомiжну. Наприклад, для iкри кабачкової основною сировиною будуть кабачки, а допомiжною олiя, томато-продукти, спецiї, сiль кухонна та iншi.
Kpiм сировини в харчових виробництвах широко використовують технологiчнi матерiали, за допомогою яких здiйснюється технологiчний процес виробництва, зберiганнята транспортування готовой продукцiї. До них вiдносяться технiчна вода, лiд, шпагат, нитки, таропакувальнi матерiали, фарби, дрiт та iнше.
Найбiльшу цiннicть для виробництва харчових продуктiв має натуральна сировина рослинною та тваринноzо походження. Цi види сировини помiтно розрiзняються за своїм складом, харчовою та бiологiчною цiннicтю. Кращою вважається тваринна сировина.
Проблема забезпечення харчових виробництв сировиною та шляхи її вирiшення
Проблема "хлiба насущного" є одвiчною для людства. На даному етапi розвитку цивілізації вона спричинена з одного боку постiйним зростанням потреб людини, а з iншого - поступовим зменшенням pecypciв традицiйної продовольчої сировини. 3ростання потреб у продуктах харчування пов'язане як iз швидким збiльшенням загальної чисельностi населення планети, так i вiдносним пiдвищенням добробуту, а це, в свою чергу, обумовлює чiтку тенденцiю до розширення виробництва харчiв. У той же час світові запаси pecypciв сировини в розрахунку на душу населення мають тенденцiю до зменшення.
Причинами такого зменшення в рiзних країнах є piзнi фактори, їx чимало, головнi серед них такі:
1. Величезнi втрати сиро вини в ланцюзi "виробництво-заготiвля-зберiгання - переробка-споживання". Відомо, що загальнi втрати pecypciв сировини за рахунок неповного використання потенцiалу рослин i тварин, їхніх хвороб та ушкоджень шкiдниками, прямих втрат при збираннi, зберiганнi та переробцi досягають по рiзних видах сировини вiд 40 до 55-60% вiд валового збору.
2. Нерацiональне використання продовольчої сировини. Воно зумовлене, з одного боку, зростаючими витратами цiнної продовольчої сировини на технiчнi та кормові цiлi, а з iншого - неповним та неефективним використанням потенцiйних можливостей сировини, недосконалicтю технологiй переробки, внаслiдок чого значна частина сировини iде у вiдходи.
З. Наслiдки урбанiзації та розвитку промислової інфраструктури. Щорiчно на забудову міст, промислових та вiйськових об'єктiв, прокладання шляхiв, нафто-, газо- та продуктопроводiв, очисних споруд тощо вiдводяться величезнi площi, що призводить до скорочення сiльськогосподарських угiдь, зокрема рiллi, лукiв, лicових насаджень.
4. 3ростання антропогенного навантаження та "екологічна криза". Швидкий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, безгосподарська вирубка лiciв та інші форми дiяльностi людини призводять до ерозiї гpунтiв, їх виснаження та забруднення промисловими вiдходами, до загострення та збiльшення природних катаклiзмiв (руйнiвнi повенi, посухи, поширення епiзоотiй тощо), до виникнення техногенних катастроф планетного масштабу (на кшталт Чорнобильської), до порушення балансу природного вiдновлення бiореcypciв. Все це та дещо iнше зменшуе можливостi людства в забезпеченнi харчових виробництв традицiйними видами продовольчої сировини.
5. Проблеми перехiдного етапу економiчного розвитку. До наведених вище загальних проблем в Україні додаються проблеми, пов'язанi з набуттям незалежностi та формуванням державного устрою, з порушенням усталених та налагодженням нових економiчних вiдносин мiж країнами СНД, зi структурними змiнами в народногосподарському комплексi та iншi.
Пошук шляхiв подолання "сировинної кризи" ведеться здавна. У рiзних країнах вони мають свою специфiку. Для України на даному етапi розвитку цi пошуки полягають в наступному:
а) скорочення прямих та непрямих втрат продовольчої сировини. Цього можна досягнути багатьма способами, а саме:
вдосконаленням технологiї вирощування, заготiвлi, зберiгання i транспортування сировини, впровадженням досягнень агро- та зоотехнiки i передового досвiду господарювання,
пiдвищенням родючостi гpунтів та продуктивностi тварин, надiйним захистом рослин та тварин вiд хвороб i шкiдникiв, використанням досконалої спецiалiзованої сільськогосподарської техніки та транспортних засобів, застосуванням нових прогресивних методiв сортування, кондицiонування, пакування, транспортування i зберігання сiльськогосподарської сировини;
використанням бiльш ефективних та високопродуктивних видiв, copтів, порiд i гiбридiв, що дозволить нарощувати ресурси сировини без збiльшення i навіть сороченнi посiвних площ, чисельиостi поголiв'я тощо;
збалансуванням темпів розвитку виробництва сировини з нарощуванням потужностей бази зберiгання i переробки, максимальним наближенням переробних пiдприємств до мiсць виробництва сировини, поглибленням iнтеграцiї галузей АПК;
технiчним переоснащенням, реконструкцiею та розширенням дiючих i будiвництвом нових пiдприемств на базi прогресивних ресурсозберiгаючих технологiй i технiки, переходом вiд механiзацiї окремих технологiчних процесiв i дільниць до створення комплексно механiзованих та автоматизованихлiнiй, цехiв i виробництв;
вдосконаленням управлiння технологiчними процесами та якiстю продукції завдяки впровадженню мiкропроцесорної технiки, iнформацiйно-керуючих комп'ютерних технологiй i систем, оптимiзацiєю матерiальних, енергетичних, фiнансових та iнформацiйних потокiв;
б) поступове скорочення та повне припинення використання продовольчої сировини на технiчнi та кормові цiлi шляхом замiни її мiнеральною, синтетичною та мiкробiологiчною продукцiєю;
в) збiльшення виходу корисної продукцiї з одиницi вихiдної сировини. Це досягаеться завдяки впровадженню комплексної глибокої переробки сировини, освоенню сучасних безвiдходних технологiй переробки, бiотехнологiй, вакуумної, кріогенноїl, мембранної та екструзiйної технiки, дозволяючої значно пiдвищити ступiнь використання потенцiалу сировини;
г) максимальне залучення мicцевої та нетрадицiйної сировини з метою замiни дефiцитної, імпортної та дорогої традицiйної сировини, випуску збалансованих за харчовою табiологiчною цiннicтю продуктiв, розширення асортименту за рахунок нових та полiпшених за властивостями продуктiв харчування;
д) впровадження у виробництво новітніх досягнень xiмii:, бiологiї, технологічної науки для розробки бiльш ефективних методiв обробки, пакування та зберiгання готової продукцiї, якi б дозволяли якнайкраще зберегти унiкальнi нативнi склад i властивостi вихiдної сировини, пiдвищити й стiйкicть при зберiганнi та ступiнь засвоєння при вживаннi.
Проблема забезпечення сировиною харчових виробництв є лише часткою комплексу проблемних питань розвитку галузi i й успiшне вирiшення можливе разом зi структурною перебудовою галузi, впровадженням оптимiзованих систем органiзацiї та управлiння виробництвом, оновленням матерiально-технiчної бази, суттєвим зниженням матерiало- та енергомісткості готової продукцiї, пiдвищенням її якостi та конкурентоспроможностi.