Теми для рефератів

1. Економічні реформи початку 1990-х років в Україні.

2. Загострення міжконфесійної ситуації в Україні в перші роки незалежності.

3. Екстремістські організації в країнах СНД.

4. Проблема невизнаних державних об’єднань (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія).

5. Миротворчі операції на території СНД.

Питання для дискусій

1. Чи була альтернатива розпаду Радянського Союзу в грудні 1991 року? Відповідь аргументуйте.

2. Зробіть порівняльний аналіз подій серпня 1991 р. в Москві з подіями на майдані Тяньаньмень у Пекіні у 1989 році.

3. Яких успіхів і невдач зазнало реформування економіки України в перші роки незалежності? Наведіть для порівняння приклади з історії економічного реформування в інших країнах пострадянського простору.

4. Які, на Вашу думку, головні причини виникнення збройних конфліктів на території деяких колишніх республік СРСР? Чому Україні вдалося уникнути подібного розвитку подій?

5. У чому полягають причини утвердження націоналізму як державної ідеології в Латвії та Естонії?

6. Чому, на Вашу думку, після демократичних перетворень часів «перебудови» стало можливим встановлення культу особи С. Ніязова у Туркменістані та утвердження авторитарних режимів в Узбекистані, Таджикистані, Казахстані?

Додаткова література

1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. – М.: Международные отношения, 2005. – 256 с.

2. Буховец О. Г. Постсоветское «великое переселение народов»: драма в зеркале статистики // Социс. – 2001. – № 1. – С. 82-91.

3. Вилинская Э. В., Дидоренко Э. А., Розовский Б. Г. Постсоветское реформирование: западные образцы и украинские реалии. – Луганск: РИО ЛИВД, 1998. – 119 с.

4. Глазьєв С. Ю., Кара-Мурза С. Г., Батчиков С. А. Белая книга. Экономические реформы в России 1991-2001 гг. – М.: Эксмо, 2003. – 368 с.

5. Пряхин В. Ф. Региональные конфликты на постсоветском пространстве (Абхазия, Южная Осетия, Нагорный Карабах, Приднестровье, Таджикистан). – М.: Гномик, 2002. – 312 с.

6. Столяров К. Распад: от Нагорного Карабаха до Беловежской пущи. – М.: Олма-пресс, 2001. – 320 с.

7. Трагедия великой державы. Национальный вопрос и распад Советского Союза. – М.: Социально-политическая мысль, 2005. – 600 с.

Інтернетресурс

Офіційний сайт «Русского журнала». – Режим доступу вільний: www.russ.ru/politics/kontur/20000927.html

Хронологія перебудови http://www.hrono.ru/1984ru.html

Тема 5. Європейський Союз на сучасному етапі: внутрішня та зовнішня політика План

1. Розширення Європейського Союзу у другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст. Нові кордони «об’єднаної Європи».

2. Структури Європейського Союзу: основні функції.

3. «Младоєвропейці»: проблеми інтеграції.

4. Україна на шляху до Європейського Союзу.

Основні поняття: європейські цінності, «нова Європа», «стара Європа», «младоєвропейці».

Європейський Союз – наддержавне і наднаціональне об’єднання у складі 27 країн, що підписали Маастрихтський договір, або приєдналися до нього упродовж 1992-2007 рр. У юрисдикції Євросоюзу знаходяться питання, що стосуються спільного ринку, митного союзу, єдиної валюти (євро) та сільськогосподарської політики.

1951 року Франція, Італія, ФРН, Бельгія, Нідерланди і Люксембург створили Європейське співтовариство вугілля та сталі. У 1957 р. ці держави створили Європейське економічне співтовариство. 1959 року членами ЄЕС був створений Європарламент як консультативний, а пізніше – як законодавчий орган. У 1967 р. три міждержавних організації (Європейське співтовариство вугілля та сталі, Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергетики) об'єдналися в Європейське Співтовариство. 1973 року до ЄС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, 1981 – Греція, 1986 – Іспанія та Португалія. У 1992 р. всі держави, що входили до Європейського співтовариства уклали угоду про створення Євросоюзу. 1995 року до нього приєднуються Фінляндія, Швеція і Австрія. У 2004 р. до складу ЄС увійшли одразу 10 країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словакія, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта, а з 1 січня 2007 р. Болгарія і Румунія. Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн, входять до Європейської асоціації вільної торгівлі, що з 1992 р. має договір з ЄС про єдиний економічний простір.

До європейських структур відносяться Європейська комісія, Європейський парламент, Європейський суд. Європейська комісія – виконавчий орган Європейського Союзу. Еврокомісія складається з 27 членів, по одному від кожної держави-члена ЄС. Комісія відіграє головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, спрямованої на виконання основних міждержавних угод. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після їхнього затвердження контролює реалізацію. Європейський парламент є зібранням із 732 депутатів, які представляють всі країни-члени ЄС та обираються безпосередньо громадянами ЄС терміном на п'ять років Парламент має право розпуску Європейської комісії. Схвалення Парламенту потрібно й при прийнятті в Співтовариство нових членів, а також при укладання угод про асоційоване членство й торговельних домовленостей із третіми країнами. Європейський Суд є вищою судовою інстанцією Європейського Союзу. Він врегульовує відносини між країнами-членами ЄС, між країнами-членами та самим Європейським Союзом, між ЄС та його окремими інституціями, між ЄС і фізичними та юридичними особами. Суд складається з 27 суддів від кожної країни.

Розширення кордонів ЄС у 2004 р. і прийняття до його складу 10 нових членів викликало неоднозначну реакцію як всередині Європейського Союзу, серед так званих «староєвропейців», так і в самих «младоєвропейських» державах. Населення 13 країн-нових членів ЄС складає 105 млн. чоловік, а сумарний ВВП цих країн дорівнює ВВП Іспанії та Португалії. Крім того, після приєднання до ЄС десяти нових країн, рівень економічного розвитку яких помітно нижче середньоєвропейського, лідери Євросоюзу опинилися у скрутному становищі, коли основний вантаж бюджетних витрат на соціальну сферу, дотації сільському господарству лягає саме на них. Водночас ці країни не бажають збільшувати свою частку відрахувань у загальносоюзний бюджет понад встановлену згідно з документами ЄС на рівні в 1 % ВВП.

В країнах-нових членах ЄС після вступу до цієї організації також спостерігалося певне розчарування. Для пересічних громадян, як правило, нічого не змінилося. Всі реформи (адміністративна, охорони здоров'я, шкільна, пенсійна й ін.), необхідні для вступу в ЄС, почалися в цих країнах ще у 1990-х роках, і до 2004 року вже закінчилися. Вільно мандрувати країнами Європи без віз «младоєвропейці» могли також починаючи з 90-х рр. ХХ ст. Стосовно роботи у західноєвропейських країнах для них і після вступу до ЄС діє система квот та обмежень. Крім того, мешканці країн Східної та Південної Європи після 2004 р. відчули істотне подорожчання деяких продуктів харчування. Інтеграція нових членів до ЄС є тривалим і складним процесом, що і досі пов’язаний з певними труднощами. Проте приклад Ірландії, Греції, Піренейських країн дозволяє сподіватися, що механізми «підтягування» до середньоєвропейського рівня, що діють у ЄС, спрацюють і цього разу.

Зовнішня політика незалежної України також пов’язана з євроінтеграцією. На цьому шляху Україні доводиться проходити багато етапів. 1994 року між Україною та Євросоюзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво. У 1995 р. Україну прийняли до Ради Європи. 1999 року сесія Європейської Ради у Гельсінкі прийняла резолюцію про спільну стратегію ЄС щодо України. За умов комплексного реформування економіки Україна у перспективі могла б розраховувати на статус асоційованого члена ЄС. Найпершим кроком у просуванні України в європейському напрямі має стати приєднання до Світової Організації Торгівлі. Після «помаранчевої революції» 2004 р. у стосунках України з країнами Заходу намітився значний прогрес. Почалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС; було спрощено візовий режим для окремих категорій українських громадян (студентів, журналістів, дипломатів, бізнесменів, які мають інтереси в країнах Євросоюзу); з ЄС обговорюється доступ України до конкретних галузевих проектів, зокрема, в області енергетики; українські кордони та митні пункти облаштовуються у відповідності з європейськими стандартами, щоб знизити гостроту проблеми нелегальної міграції та контрабанди. Вища школа України приєдналася 2004 р. до Болонської конвенції та почала вводити європейську кредитно-модульну організацію навчального процесу. Наприкінці 2005 р. Україна була визнана країною з ринковою економікою, що відкриває нові перспективи на шляху до європейської інтеграції.