Висновки

Україна – держава з високо розвинутою промисловістю та багатогалузевим сільським господарством. Основна спеціаліза­ція промисловості: паливне виробництво, добувна, металур­гійна, хімічна, машинобудівна галузі. Їх наявність, а також інтенсивне сільське господарство, що базується на нераціональ­ному природокористуванні, надмірна хімізація, застаріле облад­нання та технології – все це призвело до вкрай небезпечного стану довкілля.

Екологічна криза почала проявлятися ще з середини 50-х років [7]. Щорічно у природний обіг України вводилося близько 1,5 мільярда тонн первинної сировини. Це майже 30 тонн на кожного громадянина України. Обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галузей промисловості становить вже близько 15 мільяр­дів тонн. Набагато більше потрапило у воду і повітря, які є первинною основою життя. Причина цьому – відсутність приро­доохоронних інституцій та застарілі екологонебезпечні промис­лові технології.

В Україні найбільша у світі розораність земель, безконт­рольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. Близько 40 % усіх сільськогосподарських угідь мають надто слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речовин у життєво важливому шарі орного ґрунту. Все зростаючі руй­нівні дії антропогенних факторів на навколишнє середовище наблизили його до межі небезпечної кризи. Економіко-екологіч­ний механізм використання природних ресурсів і збереження довкілля в Україні практично не діє, вимоги щодо якості навко­лишнього природного середовища на підприємствах не дотри­муються. В Україні до цього часу не запущено економічний механізм виконання закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища». На підприємствах відсутня систематизація управління охороною навколишнього природ­ного середовища та моніторинг його стану, а також відсутнє прогнозування стану забруднення природного середовища. Існуючі методи виховання та стимулювання, якими керуються підприємства України для покращання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів малоефективні. У системі управління охороною навколишнього природного середовища значне місце має займати природоохо­ронний маркетинг. Спільно з екологічним маркетингом має діяти екологічний комунікаційний процес, який сприяє обміном інформації між людьми з питань екологічної ситуації на даному підприємстві чи в Україні. Для управління природоохоронною роботою на кожному працюючому підприємстві має бути затверджена до відома працюючих на виробництві структурна схема управління охороною навколишнього природного середовища на підприємствах (рис. 2.6).

На машинобудівних та металургійних виробництвах, хімком­бінатах, комбінатах будівельної індустрії, електростанціях і інших підприємствах де виділяються значні викиди в атмос­феру, поки що не установлені прилади автоматичного контролю забруднення атмосферного повітря. Звідсіль витікає, що регу­лярний моніторинг на підприємствах не проводиться. У техно­логічних процесах на виробництвах по очищенню забрудню­ючих відходів діє застаріле устаткування, яке не забезпечує ефективного очищення, а відповідно цього наноситься еколого-економічний збиток природному середовищу.

У природі все взаємопов’язане, а тому природне довкілля підлягає всезагальному правилу збереження навколишнього природного середовища: у кожному разі взяті у природному середовищі ресурси мають бути повернені йому в тій же кількості, в якій брали, або ж у перетвореному стані – без шкідливого впливу на оточуюче нас середовище.

Працюючі на виробництві мають не достатній рівень освіти і виховання з питань економіки природокористування та охорони навколишнього середовища. Давно назріла потреба в посиленні контролю за станом збереження природного середовища. Помітно порушились природні процеси, спостерігається повна деградація деяких територій та значно погіршився стан здоров’я населення України.

Природні ресурси знаходяться під діянням закону вартості. Важливою умовою ефективного, економного природокористу­вання на підприємствах є поєднання ринкових відносин з плануванням.

Бухгалтерський облік природоохоронної діяльності на підприємствах не ведеться, що явно є недостатнім заходом по збереженню природного середовища.

Одним із ключових елементів державної системи управління є якість навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, а також науково обґрунтоване нормування викидів та скидів забруднюючих речовин відповідно в атмос­феру і водойми.

Найбільш економічним еквівалентом міри якості навколиш­нього середовища і показником оцінки соціально-економічної ефективності природокористування необхідно вважати показник економічного збитку. Ліс – основний біологічний очищувач атмосфери від забруднення. У формуванні мікроклімату зв’язок лісу з природним середовищем має вирішальне значення. Зменшення лісових площ у Закарпатті призвело до екологічного лиха.

На підприємствах відсутнє екологічне страхування. Відсут­ність правового механізму здійснення екологічного страхування стримує створення дійового додаткового джерела фінансування природоохоронних заходів і додаткових гарантій відшкодування громадянам та юридичним особам збитків, завданих забруднен­ням довкілля чи природною стихією. Гарантом такого відшкоду­вання на державному рівні має стати закон України про екологічне страхування.

Економічний ефективний механізм охорони навколишнього природного середовища на підприємствах України відсутній. Не розроблена і не вдосконалена методика визначення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природ­ного середовища на підприємствах, що утруднює визначення екологічної рівноваги при виробничому навантаженні. Із проведеного огляду і аналізу вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, власних досліджень автора установлена проблема щодо удосконалення економіко-управлінського механізму раціонального природокористування на мікрорівні галузевих секторів економіки України. Кожне промислове підприємство істотно впливає на навколишню природу.

Найбільше викидів у атмосферний простір України здійс­нюється металургійною промисловістю та електроенергетикою. Нашими дослідженнями установлено, що на регіональних територіях України в її атмосферне повітря більше усього шкідливі викиди здійснюються у південній частині України та у її західній частині.

Забруднення навколишнього середовища утворюється під дією цілого ряду факторів. Визначення і прогнозування вели­чини економічного збитку від забруднення дає можливість отри­мати своєчасні матеріали для розробки довгострокової стратегії і тактики охорони навколишнього природного середовища. Екологічна оцінка матеріального виробництва ґрунтується на таких поняттях, як критерії і показники оцінки.

Цінним показником екологічності технологічних процесів є коефіцієнт ефективності використання природної сировини. Незмінним скарбом і джерелом збагачення людства є ґрунт. Вміст гумусу у ґрунті є одним із найбільших чітких показників впливу господарчої діяльності людини на ґрунт, на його родючість. Середньозважений вміст гумусу в ґрунтах Запо­різької області є набагато меншим ніж в інших регіонах України та сягає 3,31 %, що значно менше у порівнянні з попереднім періодом.

Основною причиною істотного зменшення ґрунтового гумусу є посилена мінералізація ґрунтів, втрата його при змиваннях верхнього, більш гумусового горизонту і недостатнє поповнення за рахунок надходження у ґрунт органічних речовин з перегноєм і рослинними залишками. Великої шкоди у збере­женні гумусу, а відповідно і врожаю, наприклад, у Північному Приазов’ї завдає вітрова ерозія.

Пилова ерозія ґрунтів розповсюджена у районах з недостат­ньою вологою (випаровується вологи більше, ніж випадає опадів), високою весняною і літньою температурою і відносно низькою вологою повітря.

До природних факторів, які впливають на зменшення по­тужності земельних горизонтів або їх знищення і порушення будови ґрунтового профілю, відноситься водна ерозія. Води підвищеної мінералізації і особливо лужні води викликають вторинне осолонцювання ґрунтів. Головною причиною дегра­дації ґрунтів є бездренажне зрошення, великі витрати води на фільтрацію, будівництво зрошувальних каналів у землі без гідроізолювання, зрошування мінералізованою водою. На півдні країни площа вторинно осолонцьованих ґрунтів сягає понад 1 млн га, а це свідчить про те, що поливні землі стають безплідними. Особливо значної шкоди землі завдають відкриті розробки корисних копалин та науково необґрунтована меліо­рація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені. Двадцять два відсотки території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені і непридатні до повного використання.

Велика кількість площ земельних ресурсів уражена забруд­ненням важкими металами, пестицидами і мінеральними добривами. 200 тис. гектарів родючих земель України насичені 10 мільярдами тонн шкідливих промислових відходів. Така ситуація значно погіршує умови життя населення, особливо негативно впливає на стан його здоров’я.

Вода користується великим попитом як для населення, так і для виробництва.

В Україні, на потреби виробництва найбільше використо­вувалося води у 1990–1996 рр., а найбільше водовідведення забрудненої води здійснювалось з 1993 по 1998 рр.

При зниженні валового внутрішнього продукту, що вироб­ляється підприємствами України, кількість забраної свіжої води зменшується, але кількість скидів забрудненої води, яка попадає у водойми, майже не зменшується. Тобто підприємства пока­зують менший обсяг забору води на потреби виробництва, але скиди забрудненої води увесь час залишаються високими. Це свідчить про те, що підприємства працюють у тіньовій еконо­міці та використовують водні ресурси на повну потужність.

На території України є 1 500 підприємств, залишками вироб­ництва яких є шкідливі відходи. В Україні (за офіційними даними) обладнано природоохоронним устаткуванням лише 50 відсотків джерел викидів. Повільно проводиться реконструк­ція й модернізація шкідливих виробництв. Найбільше забруд­нення атмосферного повітря характерне для півдня України, а також навколо обласних центрів. Одним із чинників зростання обсягу викидів шкідливих речовин у простір атмосфери є зростання кількості підприємств, які сприяють збільшенню викидів забруднюючих речовин при здійсненні виробничих процесів. Потрібно впроваджувати новітні екологонебезпечні технології, нові пило- і газоочисні пристрої і устаткування, а також здійснювати постійний моніторинг за станом навколиш­нього природного середовища. Сучасний рівень можливості в Україні зумовлений різноманітністю фізико-географічних умов і взаємодією суспільства з природою протягом певного історич­ного періоду, що становить у середньому 14,3 %. Лісистість, внаслідок впливу людини, зменшилась у 2–3 рази (зона лісостепу – в 4–5 рази).

Великої шкоди лісам завдають пожежі.

У степах України ліси займають всього 3,8 % території, що явно є недостатнім. Тут потрібно вирощувати засухостійкі дере­востої. Стійкість лісових насаджень до забруднення атмосфери при незмінному рівні забруднення значною мірою залежить від екологічних умов.

Кар’єри видобутку корисних копалин стають місцем накопи­чення поверхневих та дощових вод, побутових та промислових відходів і, як наслідок, – джерелом забруднення водоносних горизонтів. Потрібно здійснити комплекс заходів щодо захисту водоносних горизонтів від забруднення.

На підприємствах України відсутня систематизація управлін­ня раціонального природокористування. Суттєвим недоліком системи природоохоронного планування є відсутність комплекс­ного взаємозв’язку між показниками основної і природоохорон­ної діяльності. Не враховується позитивний вплив природо­охоронної діяльності на показники роботи підприємства при складанні бізнес-планів. Заплановані заходи трактуються зде­більшого тільки як природоохоронні і не пов’язані з основною діяльністю підприємства. Випуск продукції планується без урахування можливостей знешкодження забруднюючих речо­вин, що викидаються в атмосферу під час випуску продукції.

У природоохоронному плануванні на підприємствах не досить широко застосовуються такі методи, як нормативний, економіко-математичний, метод системного підходу та ін.

Однією із значних і актуальних проблем екологічного дослідження в області природокористування є удосконалення планових системних показників щодо охорони природи, обліку і контролю [115]. В умовах ринкової економіки господарювання виникає необхідність вдосконалити організаційну структуру з охорони природи на підприємствах та впровадження структури показників охорони навколишнього природного середовища, яка б давала можливість прогнозувати валову кількість викидів шкідливих речовин у атмосферу або у водний басейн в залежності від плану випуску продукції. Прогнозуванню стану навколишнього середовища в Україні, має надаватись першо­чергове значення місцевою владою, у регіонах і на державному рівні. На кожному підприємстві (фірмі) мають бути розроблені, узгоджені з трудовими колективами та затверджені поточні плани (на 1 рік) і довготривалі (на 5 років) плани з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Довготривалі (на 10 років) плани з охорони навколишнього природного середовища на підприємствах впроваджувати недоцільно в зв’язку з нанесен­ням довкіллю значного збитку, який виявиться не відтвореним, тому що підприємство може бути з часом ліквідовано, як банкрут, без компенсації завданого ж ним цього збитку. В природоохоронній роботі на підприємствах має передбачатись показник загальної економічної ефективності природоохорон­них витрат. При удосконаленні прогнозування природоохорон­них заходів на підприємствах необхідно визначати рента­бельність природоохоронних заходів. Для довгострокових прогнозів у регіоні і виконання природоохоронних заходів доцільно виконувати за допомогою комп’ютерних програм операцію по дисконтуванню. При розв’язуванні таких задач використовується коефіцієнт дисконтування, який оснований на складних процентах.

Для діючих підприємств має діяти перше правило збере­ження довкілля в Україні: кількість шкідливих відходів залежить від кількості перероблених природних ресурсів, необхідних для тієї або іншої продукції.

При прогнозуванні витрат природних ресурсів необхідно виконувати друге правило збереження довкілля: у кожному разі взяті у природному середовищі водні і повітряні ресурси або корисні копалини мають бути повернені йому в тій же кількості у відповідному стані без шкідливого впливу на оточуюче нас середовище.

Установлено, що валові викиди в атмосферу залежать від обсягу випуску валового внутрішнього продукту. Для прогно­зування викидів шкідливих речовин в атмосферу України можна здійснювати за рівнянням регресії (3.5).

Витрати води, як і електроенергії, свідчать про реальний випуск продукції, а відповідно збільшення скидів стічної забрудненої води дає підстави стверджувати про те, що реаль­ний випуск продукції знаходиться у тіньовому секторі еконо­міки. Витрати води були значно більшими, ніж було представ­лено у річних звітах по формі 2-тп (водгосп.).

Об’єми скидів забрудненої стічної води в Азовське море підприємствами дещо зменшувались з 1995 року. Це поясню­ється зупиненням більшості машинобудівних підприємств, що діяли на початок 1991 року та значним зменшенням обсягу випущеної продукції підприємствами, які працюють. Новітні технології по зменшенню скидів забрудненої стічної води в басейн Азовського моря та по зменшенню викидів в атмосферу підприємствами впроваджується дуже мало.

На всій території України частка вкритих лісом земель складає 15,6 %, що значно менше розрахунково-оптимального показника (21–22 %), необхідного для досягнення збалансова­ності між лісосировинними запасами, обсягами лісокористу­вання і економічними вимогами. Серед регіонів України най­менша ступінь заліснення у Запорізькій області, якої становить 3,9 % із всієї території області. Необхідно зупинити нищівну вирубку стиглих деревостоїв. Площі вирубки часто залежать від випуску валового внутрішнього продукту в Україні чи регіоні.

Стандартизація є одним із атрибутів державності. Основним результатом стандартизації є нормативні документи. На підпри­ємствах мають бути розроблені свої стандарти підприємств по збереженню та раціональному використанню довкілля. На кожному підприємстві мають бути розроблені нормативи гранично допустимих викидів в атмосферу (ГДВ) і заходи щодо їх досягнення. Обов’язковим для підприємств, цехів і дільниць мають бути екологічні паспорти. Для будь-якого населеного пункту кількість інгредієнтів, які забезпечують 95 % економіч­ної шкоди має бути не більше 10 найменувань.

Показники якості господарчо-питної води на підприємствах мають відповідати ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая» і ГОСТ 17.1.3.03-77 «Охрана природы. Гидросфера, Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственного питьевого водоснабжения» та затвердженим Міністерством охорони здоров’я України наказом № 400 від 15.05.2010 р. державні санітарні норми та правила, «Гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною» ДСані ПІН 2.2.4-400-10.

Первинною ланкою водного господарства країни є наявність малих річок. Особлива увага в Україні має бути приділена відродженню та оздоровленню малих річок. Єдиним власником і господарем водних ресурсів є держава, а їх розпорядником – Державний комітет України з водного господарства. Основу системи управління водогосподарською діяльністю суспільства має бути покладений не адміністративно-територіальний поділ, а басейновий принцип управління водними ресурсами та її регулювання.

В управлінні природокористуванням має бути покладена Кейнсіанська модель екологічної політики держави. В Україні ще немає чіткої моделі використання природних ресурсів і збереження довкілля. На підприємствах має діяти планове регулювання економіки, зокрема природокористування. Провід­ним і визначаючим має бути державне планування.

Правові методи управління природним середовищем на підприємствах стримують розбазарювання природних ресурсів, тому в системі організації охорони природного середовища на підприємствах мають діяти правові методи в управлінні охо­роною навколишнього природного середовища. Підприємства (фірми) мають забезпечувати екологічну безпеку в регіонах, а держава має здійснювати чітке регулювання у використанні природних ресурсів і зобов’язувати здійснювати компенсування витрачених природних ресурсів шляхом їх відтворення. Орієн­тація на розширення металургійної промисловості з викорис­танням застарілих методів виплавки сталі, чавуну є згубною для довкілля. Для ефективного очищення відхідних газів у техно­логічних процесах нами запропоновані порувані волоконні фільтри із текстурованого волокна, які підлягають багатократній регенерації. Розроблені фільтруючі установки впровадженні у ливарних виробництвах машинобудівних підприємств м. Бер­дянська. Названі установки можуть бути застосовані у техно­логічних процесах будівельної індустрії, харчової промисло­вості і давати економічний прибуток за рахунок повернення уловленого продукту у технологічний цикл. Економічний ефект від впровадження у ливарних виробництвах машинобудівних підприємств Приазовського регіону становив 420 тис. грн.

Нашими дослідженнями установлено, що на виробництві, у збереженні довкілля, часто становить поведінчата Я-концепція. До об’єктів природокористування часто допускаються працюю­чі з низькою освітою і особистою непорядністю. Самосвідомість проявляється рідко.

За допомогою психолога необхідно виявляти Я-концепцію кожного працюючого, щоб регулювати склад бригад. Працюю­чих необхідно періодично навчати. На підприємствах необхідно через визначений період проводити тестування працюючих по збереженню природного середовища та проводити атестацію і переатестацію працюючих відповідно до знань охорони навко­лишнього природного середовища і раціонального природоко­ристування. Річні плани підприємств по випуску продукції не комплектуються відповідними планами з охорони навколиш­нього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. На державному рівні і на підприємствах не існує єдиної методики і єдиних вимог щодо розробки заходів з охорони навколишнього природного середовища. Важливим напрямком удосконалення планування по збереженню природ­ного середовища при плануванні на державному рівні має бути функціонування економічного методу на основі контрольних цифр, гнучких економічних нормативів і державних замовлень. Контрольні цифри повинні відображати суспільні потреби і природоохоронної діяльності підприємств матеріального вироб­ництва і економічної сфери, а також мінімальний рівень еконо­мічної ефективності природокористування. Для регулювання природокористування на підприємствах мають діяти основні складові економічного механізму: розвиток ринку екологічних товарів і послуг; функціонування системи платного природоко­ристування середовища в процесі становлення ринкових відно­син; можливість введення системи екологічного страхування.

Держава повинна найближчим часом надати можливість підприємствам створювати у себе природоохоронні фонди, котрі доцільно звільнити від оподаткування і витрачати тільки на природоохоронні заходи без права залучення їх керівниками на інші цілі. Утворення природоохоронних фондів на підприєм­ствах і напрямки їх витрат повинні бути відображені у Статуті підприємства, чітко контролюватись за їх використанням. Верховна Рада України повинна найближчим часом доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємства, в тому числі законами «Про еколо­гічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програми про охорону навколишнього середовища», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навколиш­нього середовища», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах».

Створення екологічного банку в Україні надасть можливість тримати під контролем екологічні фонди на підприємствах та використовувати їх за призначенням.

В Україні має бути розроблений і діяти державний націо­нальний стандарт якості атмосферного повітря та постійний моніторинг. Установлено, що обсяги вилову риби у водоймах залежать від обсягу скинутої забрудненої води у водоймища. Обсяги вилову риби у рибних водоймах можна визначити за рівнянням регресії, що пропонуються у четвертому розділі. Землевласники і землекористувачі мають платити за викорис­тання земельних ресурсів згідно з економічною оцінкою земель. Ціна землі пов’язана з рентою.

При витратах води відсутня належна система обліку в житловому секторі, а на підприємствах – система обліку усере­дині підприємств. В основі взаємовідношень між споживачами і галуззю «водне господарство» має бути покладено комерційний розрахунок. Головними оцінюючими показниками діяльності має стати економія природної води і покращання її якості. Система платного водокористування передбачає плату за використання водних ресурсів та плату за забруднення. Ціни, тарифи на нормативне споживання водних ресурсів повинні диференціюватись за басейнами та ділянками річок з ураху­ванням розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів.

Відповідно до Лісового кодексу України всі ліси України без винятку декларуються як державна власність. Існує реальна потреба поступово перетворити нинішній Державний лісовий фонд у національний лісовий фонд України. Для використання лісових ресурсів та користуванням земельними ділянками лісового фонду в Україні має бути налагодженим ефективний фінансово-економічний механізм. Необхідно створити еколого-економічну орієнтовану систему плати за лісові ресурси на міжгалузевій основі. Аналізуючи сутність плати за лісові ресурси можна зазначити, що фактично вона прийняла форму фіксованого податку. Ціна лісу на корені, що відпускається на пні в даному випадку замінена ставкою податку, що суперечить чинному законодавству. Плата (орендна плата) за лісові ресурси повинна регулюватися не принципами податкового законо­давства, а визначатися ринковими важелями, зокрема попитом і пропозицією. Плата за лісові ресурси, як і за землі лісового фонду, має рентну основу і повинна встановитися за правилами ринку в процесі конкуренції. Найбільш досконалою мірою ціни деревини на корені є торги в умовах конкуренції. Перш ніж виставити деревину як товар на торг, потрібно визначити її стартову ціну, в даному випадку ціну лісопродукції та витра­тами на її виробництво з урахуванням нормативного прибутку представляє собою рентний доход, який є основою встановлення ціни лісу на корені. Така форма визначення ціни лісу на корені має стати основою організації раціонального лісокористування стосовно до умов ринкової економіки. Відповідно до ціни лісу на корені, встановленої за кінцевими цінами, замість існуючих лісових такс доцільно встановити два види платежів: рентні платежі та платежі за відтворення лісових ресурсів, що використовуються. Визначення ренти слід проводити від ціни кінцевої продукції, яка реалізується споживачам внутрішнього і зовнішнього ринку. Це дозволить уникнути не тільки диспари­тету цін, але і стане перешкодою проникнення ренти у тіньову економіку і до зарубіжного споживача. Така форма ренти хоч і ускладнена, але необхідність її впровадження в лісогоспо­дарське виробництво обґрунтована, це основне завдання державної лісової політики на новому етапі економічного розвитку.

Нормативи плати за користування лісом повинні бути науково обґрунтовані, оскільки їх зниження завдає шкоди лісовласникам, не сприяє раціональному лісокористуванню. Не всі ресурси лісу використовуються на платній основі. Одержані платежі за лісові ресурси не перекривають витрати на їх збере­ження, охорону і відтворення, в результаті постійно зростає збитковість лісового господарства. Лісове господарство стало дотаційним, безпосередньою причиною чого є недосконалість чинного законодавства з питань ведення лісової політики в Україні. У лісовому господарстві, крім основної плати за лісові ресурси є резерви для розширення джерел фінансування галузі. Це зокрема, такі джерела: запровадження плати за використання лісових насаджень природоохоронного призначення (протиеро­зійні, водоохоронні, водорегулюючі тощо); удосконалення плати за землі лісового фонду як територіально-просторової бази, що використовується для розвитку рекреації, туризму, мисливства, заготівлі природних рослинних ресурсів (дикоросла продукція, лікарсько-технічна сировина тощо); узаконення плати за землі лісового фонду; встановлення плати за деревину, одержану від рубок, пов’язаних з веденням лісового госпо­дарства; введення плати за перестійні лісові насадження, які не відповідають умовам місцезростання та нездатні в повній мірі виконувати природозахисні функції; справляння плати за забруднення лісів промисловими відходами підприємств і розміщення їх на землях лісового фонду; використання коштів за лісогосподарські заходи (лісорозведення, охорона і захист лісів тощо), відрахування частки прибутку підприємств лісового комплексу а інших організацій за право переробки продукції лісозаготівель (круглі лісоматеріали, дрова), платежів підпри­ємств за понадлімітне і некомплексне використання лісових ресурсів та одержання від них сировини; організації страху­вання лісів від екологічних катастроф тощо. Без реформування фінансової системи лісового господарства його подальший розвиток стає проблематичним. Проблема створення власної фінансової системи фінансування набуває особливої уваги. В найближчі роки в Україні повинна бути здійснена експеримен­тальна перевірка функціонування лісового господарства на принципах самофінансування і самоокупності, перш за все, на підприємствах Полісся, Карпат і окремих районах Лісостепу. Пільгове оподаткування прибутку підприємств з лісорозведення і лісовирощування можуть стати вагомим фактором зниження їх фінансової напруги. Економічна оцінка лісових ресурсів зараз не здійснюється, що є причиною зниження зацікавленості в їх охороні, відтворенні і раціональному використанні.

Платежі за видобуток корисних копалин типу роялті дозво­ляє виробити нову концепцію встановлення економічних санк­цій за порушення законодавства про надра – в одних випадках через стягнення роялті у кратному розмірі, в інших – через облік недоотриманих платежів. Виникнення екстерналій є одним з недосконалих явищ ринку. Ціни на ринку не передають точної інформації про рівень забруднення довкілля і споживання ре­сурсів суспільної власності. Для зменшення шкідливого впливу на довкілля підприємствами і суспільством держава має вида­вати приписи, стимулювати штрафами, здійснювати екологічне оподаткування на забруднення довкілля. Податки мають стимулювати або стримувати забруднюючі виробничі процеси. Важливим є постійний і жорсткий контроль за станом при­родного середовища, привчати населення до виконання вимог екологічного законодавства. Щоб подолати екологічну кризу, необхідно повсюдно перебудувати природокористування за соціоекологічним принципом, який дає змогу обмежувати господарську діяльність виходячи із реального стану природних (ресурсів) та антропогенно-природних територіальних комплек­сів – геоекосистем. Відповідно до цього головним завданням у системі природокористування на сучасному етапі розвитку економіки України стає розробка економічного механізму оптимізації природокористування. Нами установлено, що економічні важелі є значно ефективнішими ніж адміністративні методи регулювання природокористуванням.

Головним економічним важелем, спроможним перетворити нераціональне природокористування на раціональне, слід вважати не спорадичні штрафи, а постійну обов’язкову плату за природні ресурси та пошкодження навколишнього середовища. Ця плата повинна бути достатньо високою, щоб економічно змушувати підприємства впроваджувати у виробництво ресур­созбережні, мало- та безвідхідні технології, ефективні очисні споруди, пристрої тощо.