- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Сучасний економіко-екологічний стан охорони і збереження навколишнього середовища діючими підприємствами
- •1.1. Оцінка сучасного стану навколишнього природного середовища на підприємствах та в містах України
- •1.2. Вплив зміни клімату на населення України, флору і фауну та діяльність підприємств
- •1.3. Вплив теплоенергетики на природне середовище
- •Питомі викиди шкідливих продуктів згоряння при факельному спалюванні органічних палив в енергетичних котлах
- •Р ис. 1.1. Система координат, що демонструє гаусів розподіл шкідливих викидів у атмосфері під факелом труби на тес
- •Р ис. 1.2. Зміна кислотності опадів в Криму
- •Динаміка шкідливих викидів в атмосферу Приазов’я тепловими електростанціями та кількість виробленої ними електроенергії
- •Р ис. 1.3. Залежність викидів в атмосферу забруднюючих речовин від кількості виробленої енергії тепловими електростанціями
- •Динаміка нагромадження золи у Донецькій і Запорізькій областях, що утворилася у процесі діяльності на тес і котельних, які працюють на твердому паливі, млн тонн
- •1.4. Ефективність використання основних природних ресурсів
- •Р ис. 1.5. Зменшення врожаю хлібних злакових культур від дії вітрової ерозії у Північному Приазов’ї
- •Землі Запорізької області, що зазнають водної ерозії [141]
- •Заболочені землі Запорізької області [141]
- •Динаміка водовикористання і водовідведення використаної води в м. Бердянську за 1990–1995 рр. Та 1997–2000 рр.
- •Динаміка основних статистичних показників водовикористання і водовідведення в Запорізькій області за 1990–2000 рр.*
- •Обсяги викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря в Україні від стаціонарних джерел забруднення за видами економічної діяльності
- •Динаміка зміни, викидів шкідливих речовин в атмосферу по Запорізькій області за період 1990–2000 рр.*
- •Р ис. 1.6. Діаграма визначення викидів шкідливих речовин в атмосферу по Запорізькій області за 1990–2000 рр.
- •Динаміка зміни викидів шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними і пересувними джерелами у Запорізькій області в тис. Тонн за рік
- •Кількість підприємств у Зпорізькій області, які мали шкідливі викиди станом на 1 січня 2001 року (одиниць)
- •Лісистість по адміністративним областям в Україні на кінець 2008 року
- •1.5. Економіко-управлінські проблеми формування раціональної охорони навколишнього природного середовища на підприємствах
- •Розгорнутий зміст природоохоронного маркетингу на мікрорівні
- •Робота усiх служб на виробництвах має бути побудована з урахуванням оптимального, рацiонального використання природних ресурсiв I охорони довкілля вiд рiзного виду забруднень.
- •Капіталовкладення на охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів в Україні за основною спеціалізацією промислового виробництва за 1996–2000 рр. (млн грн)*
- •Капіталовкладення на охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів адміністративних областей Північного Приазов’я за 1996–2000 рр. (млн грн)
- •2.2. Економічні підвалини охорони і збереження навколишнього природного середовища на підприємствах, завдання, складові та основні напрями ефективної організації
- •2.3. Економіка та управління охороною довкілля в ринкових умовах господарювання
- •2.3.1. Управління охороною довкілля на мікрорівні
- •Р ис. 2.8. Схема контуру управління
- •2.3.2. Економічна оптимізація забруднення навколишнього середовища
- •Р ис. 2.10. Збільшення екологічних витрат при збільшенні виробництва
- •2.4. Теоретико-методологічні та методичні основи визначення якості навколишнього середовища на підприємствах
- •Гранично допустимі концентрації хімічних речовин у ґрунті [149, с. 293]
- •Комплексні гігієнічні показники санітарного стану ґрунту [149, c. 294]
- •Гранично допустимі рівні електромагнітної енергії
- •Гранично допустимі рівні пружності поля для населених місць [149, с. 393, 400]
- •Р ис. 3.1. Графік стрибків імперичної функції розподілу на нормальній кривій
- •Показники випуску продукції і відповідно викидів шкідливих речовин в Україні за 1990–1995 роки
- •Випуск продукції та викиди шкідливих речовин в атмосферу у м. Бердянську з 1990 по 1996 роки
- •Динаміка викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря України в залежності від випуску валового внутрішнього продукту за 2005–2009 рр.
- •Динаміка викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря Полтавщини в залежності від випуску валового внутрішнього продукту за 2000–2009 рр.
- •Кількість забруднюючих речовин, викинутих на територію площі 1 км2 в Полтавській області і в Україні
- •Показники витрат свіжої питної води та валовий внутрішній випуск продукції в Україні за період 1990–2000 рр.
- •Р ис. 3.3. Діаграма забору і скиду свіжої води в Україні р ис. 3.4. Діаграма стовпчикова забору і скиду свіжої води в Україні
- •Валовий випуск продукції (ввп) у Запорізькій області, використання свіжої води та її скиди за 1990–2000 рр.*
- •Водовикористання свіжої води у м. Бердянську за 1990–2000 рр.
- •Динаміка викидів шкідливих речовин в атмосферу м. Бердянська за період 1990–2000 рр. Тис. Тонн
- •Динаміка використання свіжої води у Полтавській області, млн м3*
- •Р ис. 3.6. Діаграма вирубки лісу в Україні
- •3.2. Впровадження бухгалтерського екологічного обліку на діючих підприємствах України
- •3.3. Удосконалення стандартизації і нормування охорони навколишнього природного середовища на підприємствах
- •3.4. Формування системи (комплексу) економіко-управлінських важелів регулювання для використання природних ресурсів на підприємствах
- •Р ис. 3.8. Логічна послідовність операційних блоків для управління водними ресурсами використовувати повторно або чим-небудь її замінити
- •3.5. Методика розрахунку економічної ефективності використання вторинних енергоресурсів [128]
- •3.6. Система організаційних, економічних, інженерно-технічних, соціальних та морально-психологічних заходів формування раціональної моделі охорони навколишнього середовища на мікрорівні
- •Р ис. 4.1. Зміст і взаємозв’язок стратегічного і маркетингового планування природоохоронної діяльності на підприємствах
- •4.2. Створення моделі науково обґрунтованої плати за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та погіршення якості його компонентів
- •Р ис. 4.3. Район розміщення нового промислового об’єкта
- •Вилови риби та скиди забруднених стічних вод у поверхневі водойми України [143, c. 38–52]
- •Фінансування геологорозвідувальних робіт в Україні в 1995–1999 рр. [136, c. 33]
- •Оцінка частки відрахувань за геологорозвідувальні роботи у вартості мінеральної продукції* [136]
- •4.3. Організація і впровадження ефективного стимулювання, кредитування та страхування заходів по охороні навколишнього природного середовища на підприємствах
- •Зменшення викидів, тис. Т/рік
- •Зміна прибутку в результаті використання інвестиційного податкового кредиту, тис. Грн [238]
- •4.4. Екологічний податок в Україні [171]
- •Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення
- •Ставки податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до табл. 1 та на які встановлено клас небезпечності
- •Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива
- •Ставки податку за скиди окремих забруднюючих речовин у водні об’єкти
- •Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, на які встановлено гранично допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу
- •Ставки податку за розміщення відходів, які встановлюються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів
- •Коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі
- •Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій) залежно від активності радіоактивних відходів
- •Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк
- •У статті 250 Податкового Кодексу України наведено порядок подання податкової звітності та сплати податку.
- •4.5. Врахування інфляції у системі природокористування
- •4.6. Визначення величини збитків заподіяних рибному господарству
- •Коефіцієнти по кормовій базі [131]
- •Приклад розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству
- •Середні біологічні показники з основних промислових видів риб для приведеного розрахунку
- •Коефіцієнти по кормовій базі [131]
- •5.2. Методика визначення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах
- •5.2.1. Економіко-екологічна ефективність здійснення природоохоронних заходів з усунення збитків
- •Р ис. 5.2. Економіко-екологічна ефективність на металургійних підприємствах України
- •5.2.2. Економічний ефект у сільському господарстві
- •5.2.3. Економіка природоохоронного устаткування на діючих підприємствах з різною формою власності
- •Питомі енерговитрати ресурсів на 1 000 м3 газу
- •Калькуляція собівартості очистки газу
- •5.3. Екологічна безпека харчування працюючого населення в Україні
- •5.4. Основні напрями і шляхи підвищення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах
- •Головними напрямами захисту і оздоровлення навколишнього середовища на підприємствах має стати екологізація виробництва, формування біосферосумісної матеріально-технічної бази.
- •Висновки
- •5.2. Методика визначення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах
- •5.2.1. Економіко-екологічна ефективність здійснення природоохоронних заходів з усунення збитків
- •Р ис. 5.2. Економіко-екологічна ефективність на металургійних підприємствах України
- •5.2.2. Економічний ефект у сільському господарстві
- •5.2.3. Економіка природоохоронного устаткування на діючих підприємствах з різною формою власності
- •Питомі енерговитрати ресурсів на 1 000 м3 газу
- •Калькуляція собівартості очистки газу
- •5.3. Екологічна безпека харчування працюючого населення в Україні
- •5.4. Основні напрями і шляхи підвищення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах
- •Головними напрямами захисту і оздоровлення навколишнього середовища на підприємствах має стати екологізація виробництва, формування біосферосумісної матеріально-технічної бази.
- •Висновки
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] список використаних джерел
- •[До змісту] [Попереднє]
3.4. Формування системи (комплексу) економіко-управлінських важелів регулювання для використання природних ресурсів на підприємствах
Природні ресурси – це основа існування людства, найважливіша складова навколишнього середовища. Академік І. І. Лукінов вважав, що економічна структура базується на природному потенціалі країни, раціональності його залучення до господарського і ринкового обігу, збереженні природи, підвищенні родючості землі та відновленні інших відтворювальних ресурсів, які експлуатуються [74]. Необхідні інвестиції та поточні витрати на охорону природного середовища (зокрема земельного і рослинного покривів, водного і повітряного басейнів) від забруднення повинні забезпечуватися тими господарськими системами, які безпосередньо експлуатують і забруднюють природні ресурси. Введення цих ресурсів безпосередньо до ринкового обігу вимагає особливо ретельного законодавчого і виконавчого обґрунтування даного процесу з позицій обов’язкового збереження і примноження їх якісних властивостей, а також формування нової системи відносин, яка б виключала їх втрату як основного національного багатства країни. Це принципове питання, що зачіпає інтереси держави, суспільства і кожної людини.
За допомогою досліджень було встановлено, що регіони України різко диференційовані за природними та соціально-економічними умовами, тому документом, який регулює їх територіальний розвиток, є програма, що має доводитись до підприємств з усіма формами власності [68, с. 15]. Якоюсь мірою прикладом у цьому може бути «Дніпровська програма». Як вважають С. І. Дорогунцов та А. М. Федорищева, такі програми існують в Україні і не тільки не втрачають значення, а навпаки, стають дедалі актуальнішими [68, c. 9].
Україна все більше втягується у характерний для більшості держав та регіонів Землі процес витіснення біосфери техносферою. Як вважають
С. І. Дорогунцов і А. М. Федорищева [68], багато екологічних проблем породжені насамперед сировинною орієнтацією економіки України, що набуває подальшого поширення. На території країни розміщено потенціально небезпечні та ресурсомісткі виробництва, які викликають негативні екологічні зміни. Для знешкодження природоруйнуючої структури національного господарства, соціального гарантування техногенної безпеки необхідна організація системи екологічних обмежень та регламентацій, вбудованих у механізм ринкових відносин.
Однією з головних причин негативних екологічних наслідків є існуючий до цього часу принцип безкоштовного використання природних ресурсів (землі, води, покладів корисних копалин, чистого повітря). Саме цей принцип створює сприятливі умови для низькоефективного екстенсивного шляху розвитку економіки, породжує такий підхід до справи, як виробництво будь-якою ціною, дуже часто з великими економічними збитками і шкодою для природного середовища. Як зазначено в деяких наукових публікаціях [68], основу економічного потенціалу України на початку 1995 р. створювали 8 848 промислових підприємств, у тому числі 2 905 підприємств важкої промисловості. Більшість із них функціонуватимуть ще десятки років і тим самим продовжуватимуть справляти прямий і непрямий вплив на економіку, населення та природу. У 1994 році порівняно з 1993 р. в Україні обсяг викидів шкідливих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення атмосфери був зменшений на 1 668 тис. тонн, або на 16,7 %. Але зменшення споживання ресурсів, наприклад, електроенергії, свіжої води відбулося далеко не такою ж мірою, як скорочення обсягів виробництва. В 1994 році порівняно з 1993 роком темп спаду обсягів промислової продукції було знижено на 27,3 %, а споживання електроенергії та свіжої води, відповідно на 16,5 та 6,0 %.
Причина такого стану полягає в застарілому устаткуванні, його руйнуванні, у загальній технологічній деградації виробництва, а основною причиною є безвідповідальність зверху донизу посадових осіб, незацікавленість господарників різних форм власності в раціональному ставленні до природних ресурсів [68].
Природно-ресурсний потенціал сільського господарства України представлений земельними, водними, кліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливіше значення має земля, що є основним засобом виробництва в сільському господарстві.
Тому протягом останніх десятиріч розвиток цієї галузі відбувався на основі максимального залучення до виробництва земельних угідь.
З цією метою в 50-і та на початку 60-х років було розорано близько 1 млн га прируслових луків і пасовищ, а також схилових земель Волинської, Подільської та Придніпровської височин, передгір’їв Карпат і Криму. У результаті розораність земель досягає 57 % і сільсько-господарських угідь – 80 %, а в багатьох областях – навіть 90–95 %. Сільськогосподарська освоєність території України зросла до 70 %, а в ряді районів і до 90–95 %.
Одночасно з розорюванням луків і пасовищ, а також освоєнням схилових земель відбувалося затоплення значних площ, внаслідок будівництва водосховищ на Дніпрі та інших річках. Всього за післявоєнний період було затоплено майже 1,2 млн. га сільськогосподарських угідь, що порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь (орними землями, луками і пасовищами, лісами, болотами і водними екосистемами). Причиною зниження відтворювальної здатності біосфери, продуктивності землі та економічної ефективності використання природно-ресурсного потенціалу стала неправильна система природокористування.
Водне середовище було першим, у якому виникло і розповсюдилось життя. У подальшому живі організми оволоділи наземно-повітряним середовищем, створили і заселили землю. Потім стало добре відомо, що протікання всіх біохімічних процесів у клітинах і нормальне функціонування організму в цілому можливі тільки при достатньому його забезпеченні водою – необхідною умовою життя. Теоретично для існування людини необхідно 5л води в день. Крім цього, для побутової і особистої гігієни людини необхідно від 40 до 50 л води в день; більше води потрібно для сільського господарства, сільському мешканцеві потрібно не менше як 100 л щодня. У промислових районах необхідно 400–500 л води на 1 мешканця. Отже, про значення водних ресурсів говорити багато не треба.
Водоносний горизонт утворює звичайне сховище води високої якості. Хоча підземні води краще захищені, ніж поверхневі, але і вони піддаються забрудненню.
Велику тривогу викликає безконтрольне використання і забруднення поверхневих і підземних джерел. Надмірний водозабір, забруднення поверхневих і підземних водних джерел промисловими та сільськогосподарськими стоками і відходами, порушення гідрологічних режимів і природної рівноваги в річкових басейнах не тільки завдають великої екологічної шкоди самим водоймищам, навколишньому природному середовищу взагалі, але й зумовлюють значні соціально-економічні збитки, підвищення захворюваності населення [224, c. 34]. Сьогодні забруднена питна вода є надзвичайно поширеним джерелом захворюваності людей. Слід додати, що в Україні майже все населення споживає воду низької якості. У багатьох населених пунктах навіть водопровідна вода має у своєму складі шкідливі хімічні сполуки, важкі метали і пестициди понад гранично допустимі концентрації. Все це говорить про те, що природні водні ресурси як у промисловості, так і в побуті використовуються не по-господарськи. Великий вплив на раціональне використання води має недосконалість водопровідного транспорту, розбірної та засувної арматури.
Україна має обмежені ресурси поверхневих і підземних прісних вод. Середній багаторічний обсяг поверхневого стоку, що формується на її території, становить приблизно 50 км3, а з урахуванням стоку з сусідніх держав – 85,6 км3. Середній багаторічний стік Дніпра дорівнює 53,4 км3, з яких у межах України формується лише 22,4 км3 (близько 42 %). Більша частина його стоку (майже 31 км3) надходить з Республіки Бєларусь і Росії [80].
Про низький рівень природної водозабезпеченості нашої держави свідчать і такі дані. Якщо в Росії місцевий поверхневий річковий стік у розрахунку на душу населення становить 27 тис. м3, у розрахунку на 1 км2 території – 235 тис., і в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь – 183,5 тис. м3, то у нас в Україні відповідно тільки 960 м3, 83 тис. і 1,2 тис. м3, а це, відповідно, в 27, 2,8 і 153 рази менше [80]. Порівняймо, наприклад, з такими європейськими країнами, як Польща і Франція. Україна ж має набагато нижчий рівень водозабезпеченості: в розрахунку на душу населення – відповідно в 3 і 1,5, а в розрахунку на 1 км2 загальної площі – в 3,7 і 2 рази. Серед європейських держав лише Голландія та Угорщина мають нижчі показники питомої водозабезпеченості поверхневим стоком, але тільки в розрахунку на душу населення.
Щодо підземних прісних вод, які нині широко використовуються в усіх сферах народного господарства (і особливо – для задоволення потреб населення в питній воді), то в Україні їх розвідані прогнозовані запаси сягають 21 км3. Однак тільки 7 км3 з них – це підземні води, гідравлично не зв’язані безпосередньо з поверхневим стоком, а решта (13,9 км3) – залежить від нього. У нашій країні забезпеченість підземними водними ресурсами з розрахунку на душу населення та на одиницю земельної площі дорівнює відповідно 400 м3 і 35 тис. м3. У цілому вона також є невисокою.
У зв’язку з інтенсивним розвитком індустріального та аграрнопромислового виробництва (зокрема – широкомасштабної гідромеліорації земель), нарощуванням темпів містобудування, соціальної перебудови населених пунктів тощо безперервно збільшувались обсяги водоспоживання в Україні. За розрахунками відомих учених В. Трегобчука і М. Хвесика, чиї матеріали подані у бібліографічному покажчику, за 1961–1990 рр., і з яких видно, використання водних ресурсів зросло з 15 км3 у 1960 р. до 34,5 км3 у 1990 р., тобто в 2,3 рази, у тому числі для цілей зрошуваного землеробства – майже в 7 разів. Причому 85–90 % загальних обсягів водоспоживання припадало на поверхневі водні джерела. Протягом 1991–1994 рр. через спад виробництва використання водних ресурсів істотно зменшилось і становило в 1994 році приблизно 29 км3 (або 84 % від рівня 1990 р.). У середньому за останнє десятиріччя в Україні збиралося майже 60 % загального поверхневого річкового стоку, що формується на її території. Крім того, як зазначають згадані вчені, надто високі темпи зростання попиту на водні ресурси при низькій природній водозабезпеченості та нерівномірному (в часі й просторі) розподілі річкового стоку зумовили необхідність проведення широкомасштабних робіт з його урегулювання і перекидання великих обсягів водних ресурсів на далекі відстані (шляхом будівництва каналів, потужних трубопроводів тощо).
Зростання обсягів водоспоживання супроводжувалося широкомасштабним господарським будівництвом, пов’язаним з урегулюванням і територіальним перерозподілом поверхневого річкового стоку, а також створенням великих господарських і гідромеліоративних систем. Водночас швидко збільшувались обсяги водовідведення та забруднених стічних вод, які необхідно було спрямувати на очисні споруди для звільнення від шкідливих речовин.
У середньому за 1990–1994 рр. загальний обсяг стічних вод в Україні сягав приблизно 19 км3 на рік, у тому числі неочищених чи недостатньо очищених 4,2 км3 (або 22,1 %). Нині на кожного жителя нашої країни припадає понад 365 т усіх стічних вод, а неочищених і недостатньо очищених – майже 84 т. Порівняно з початком 60-х років їх обсяг збільшився в 2,5 рази.
Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характеризується величезними кількісними та якісними змінами в характері та масштабах водогосподарської діяльності. Залучення дедалі більшої кількості водних ресурсів для екстенсивного господарського використання, невпинне зростання обсягів водоспоживання і водовідведення, скидання забруднених стоків до водоймищ стали основними причинами надмірних антропотехногенних навантажень на поверхневі водні джерела, а також деградації та якісного виснаження водоймищ (і насамперед – штучно створених), адже їх природна очищувальна спроможність є досить низькою.
З давніх часів відомо, що дерево є символом життя. І ні метал, ні синтетичні матеріали, назв яких десятки тисяч, не можуть замінити того, що дає нам звичайне чудо природи – дерево, ця зелена фабрика, яка відновлює живильну силу відпрацьованого повітря. Так, 1 га найкращого деревостою поглинає щороку до 6,5 т СО2 і виділяє до 5,0 т кисню. Велика роль лісів у природному балансі азоту. Річну норму кисню для однієї людини (406 кг) може дати 0,3 га насаджень.
Лісова рослинність, завдяки своїм економічним, фізичним і біологічним властивостям, виконує важливу середовищеутворювальну функцію. З економічної точки зору ліс – це важливий засіб виробництва, входить до виробничих фондів, разом із землями лісового фонду і деревними запасами, водночас є предметом і засобом праці. Важко назвати галузь народного господарства, яка б обходилась без деревини чи продуктів її переробки. Якщо механічна обробка деревини давала близько 500 найменувань продукції, то її хімічна переробка – до 20 тис.
Вплив лісів на клімат виявляється у його зволоженості, регулюванні температурно-вологового режиму, зниженні швидкості вітру, зміні випаровування і транспірації, температури повітря і ґрунту, відносної вологості повітря і ін. У формуванні мікроклімату зв’язок лісу з природним середовищем має вирішальне значення. Він з’єднує лісове, водне і сільське господарство. Ліс – основний біологічний очищувач атмосфери від забруднення. Нормалізуючи газовий режим, поліпшуючи хімічний склад атмосфери, сприяючи біологічному очищенню води і повітря, ліс виконує санітарно-гігієнічні функції.
В економіці, незважаючи на вжиті заходи щодо заміни деревини іншими матеріалами, досі в промисловому і громадському будівництві в перерахунку на круглий ліс щорічно витрачається 18 % деревини, яку заготовляють. З урахуванням деревини, яку витрачають на капітальне будівництво і ремонт у промисловості та житлово-комунальному господарстві, це становить близько 60 % усієї заготовлюваної деревини, але велика кількість лісу таємно спилюється і вивозиться скритними ділками за межі України. Саме через це збільшуються вирубані площі, погіршується мікроклімат. Ось чому нахабне ставлення до лісових ресурсів викликає тривогу багатьох фахівців. У цьому зв’язку не зайво привести дані лісосировинних ресурсів України: лісистість території становить усього 14,3 %, при оптимальній потребі – 19–23 %. Потреба в деревині щороку задовольняється лише на 25–27 %. Оптимального рівня лісистості можна досягти лише за умови розширення площі лісів, створюючи нові насадження на землях, непридатних для сільськогосподарського виробництва.
В Україні енергетичні установки щорічно викидають в атмосферу 250 млн тонн попелу і близько 60 млн тонн сірчаного ангідріду [167]. Деякі вчені передбачають, що в 2020 році вміст вуглецевої кислоти та інших шкідливих газів у нашій атмосфері зможе збільшитись на 20 %.
Щороку в атмосфері вміст кисню зменшується на 10 млрд тонн. Його місце займає вуглецева кислота й інші шкідливі гази. Ліс та інші зелені насадження не можуть компенсувати величезні марні витрати кисню. Підраховано, що до 2020 року кисень, який витрачається на промислові потреби світу, при теперішньому темпі розвитку становить 95 відсотків свого обсягу, утвореного за рік фотосинтезом наземних рослин. Гектар саду або скверу поглинає за годину вісім кілограмів вуглекислого газу (стільки вдихають за цю ж годину 200 чоловік), замінюючи цей отруйний газ чистим киснем.
Повзучі екологічні катастрофи, якими так багате наше мирне життя, на нашу думку, навіть страшніші за війну через те, що дійсна їх небезпека належною мірою не усвідомлена людиною. Ми втішаємо себе тим, що Україна перебуває на порозі екологічної кризи. На наш погляд, поріг давно вже перейдений. Криза як економічна, так і екологічна з усіх сил розвивається, але в різних регіонах України у різних стадіях розвитку: десь справді тільки починається, а в інших місцях досягає апогея. Наприклад, через 5–7 років [167].
Невелика річка Берда перебуває під загрозою зникнення в Бердянському районі, якщо не вжити термінових заходів для її рятування. Така ж доля може спіткати й Азовське море. А це катастрофа не тільки національного, а й глобального рівня. Науково-технічна революція стала для Азовського моря тяжким екологічним лихом. Якщо не будуть вжиті необхідні спільні дії України і Росії для запобігання екологічної біди, то через 15–20 років Азовське море стане мертвим [167].
У природі немає нічого зайвого, все суворо лімітовано. Тому не можна керуватися принципом «на наш вік вистачить». Кожний удар, завданий людиною природі, – це, удар по собі.
Ж. Ломарк з сумом зауважував: «Можно, пожалуй, сказать, что назначение человека как бы заключается в том, чтобы уничтожить свой род, предварительно сделав земной шар непригодным для обитания» [167].
Вивчення забруднення води є частиною проблеми управління її ресурсами. Воно має екологічний і економічний аспекти. Якість води може бути виражена кількістю введених розумінь: зміст забруднень, дифузія, дисперсія, конвекція і об’єднання їх в імітаційних моделях. Виведені імітаційні моделі звичайно мають використовуватись для прогнозу. Це, головним чином, математичні моделі. Моделі «кількості – якості» повинні займати місце між польовими роботами і економічними та політичними рішеннями. Вони мають використовуватись для визначення і обробки параметрів, визначених у полі, а також для прогнозу їх зміни при різних робочих припущеннях.
Результати моделювання мають утворювати відправні точки економічних моделей.
Для управління водними ресурсами необхідно змоделювати два типи задач. По-перше, необхідно встановити прогноз паводків, що уявляє собою проблему безпеки. Щоб визначити кількість досягаючих річок, дані плювіометрії повинні згортатись з деякою передаючою функцією водозабору. По-друге, необхідно мати уявлення про взаємозв’язок підземних і поверхневих вод. Тому що забруднення підземних вод безпосередньо залежить від цього взаємозв’язку. Забруднення від санітарних полів фільтрації визначається плювіометрією, швидкістю інфільтрації, а також поверхневим стоком. Останній може не тільки розбавляти забруднювачі, але і розширяти зону поверхневого забруднення, змінюючи граничні умови потоку забруднення в підземних водах. Належить ввести і моделі, які об’єднують потоки підземних і схилових вод. Для цього використовується відома класична модель фільтрації, яка визначається рівнянням [239, с. 105]:
(3.14)
де h – напирання (п’єзометричне), м;
S – коефіцієнт водовіддачі;
Т – проводність;
Q – інтенсивність притоку, м3.
Система схилових вод визначає граничні умови моделі підземних вод.
Входом поверхневої системи є атмосферні опади. Він може згортатися з передаточними функціями поверхневої системи для отримання входу моделі підземних вод. Останній має переноситись на підземні блоки за допомогою класичних рівнянь взаємозв’язку між блоками моделі.
Заслуговує на увагу аналіз ролі водневого потоку ненасиченій зоні. Стосовно забруднення насичена зона дуже важлива тому, що більшість хімічних реакцій, таких як біодеградація і самоочищення, утворюється в період, коли поверхневі води проходять через неї. Але закономірність рухомості забруднення і особливо дисперсії при цьому невідомі. Задовільної математичної моделі поки, що не існує. Здебільшого робиться дуже обережне припущення, що ненасичена зона не має впливу на концентрацію забруднення, а тільки затримує потік забруднювача. Запізнення має бути розраховане за законом Дарсі для гравітаційного потоку з коефіцієнтом вертикального пронизування без дисперсії.
Що стосується водних ресурсів, то Емселлем [239] відмічено уявлення пов’язані з поведінкою ненасиченої зони: експлуатовані глибокі водоносні горизонти дренують вищележачі горизонти і ненасичену зону. Вологість цієї зони зменшується із-за пониження рівня ґрунтових вод, а це означає, що зменшується її пронизування. Інфільтрація тоді є труднішою і також скорочується живлення, що збільшує швидкість рівнів ґрунтових вод. Водовідбір із глибоких горизонтів може привести до зникнення боліт і поверхневих водотоків, до скорочення живлення ріки із водоносного горизонту і осушенню її верхів’я. Друге явище полягає в тому, що вести сільське господарство стає важче, так як коріння рослин не досягають води. Парадоксом є те, що частина цієї відкачаної підземної води має поповнюватись шляхом іригації.
В управлінні водними ресурсами можна використовувати да типи моделей забруднення: моделі забруднення підземних вод і моделі забруднення поверхневих вод. Допомагає управлінському органу механізм дисперсії ґрунтових вод, який може бути встановлений на основі польових методів дослідження.
Взаємозв’язок між поверхневими водотоками і водоносними горизонтами забруднення може сприяти забрудненню водоносного горизонту і навпаки. Поверхневий водоток визначає граничні умови фільтраційної моделі і моделі забруднення підземних вод, які супроводжуються відповідно п’єзометричним напором і концентрацією забруднювача. Умови концентрації становлять собою вихід моделей забруднення до поверхневих водотоків. До останніх можна віднести моделі: дисперсії, самоочищення, імпульсних перехідних характеристик.
Удосконалення управління природними ресурсами потребує володіння методологією і методикою управління. Для прикладу візьмімо основну методику управління водними ресурсами, що включає насамперед проблему виборів.
Вибір пріоритетів. Коли відчувається дефіцит води, має бути складена класифікація різних груп споживачів і їх продуктивної діяльності за пріоритетами. Слід підкреслити, що наявність джерела води автоматично ще не визначає розвиток виробничої активності: вода є лімітуючим, а не визначальним фактором розвитку, особливо у промислово розвинених регіонах України.
Вибір джерела фінансування виділення коштів для зниження забруднення перебуває у межах фінансових можливостей держави. Необхідно знайти спонсора.
Задачу можна розв’язати, зробивши схему, у якій розглядаємо державу як чорний ящик, охопивши різні групи населення ї їх виробничу діяльність, поставивши політичну програму розвитку відповідно до класифікації об’єктів.
Наприклад, група А витрачає 5, група В – 9, група С – 2 і група D – 13 умовних одиниць. Через деякий час, завдяки звичайному механізму економіки, А, В, С і D відповідно отримують 6, 11, 4, 10. С – має прибутки, А і В залишились майже на тому ж рівні, а D має збитки. Це значить, що керівництво держави заохочувало розвиток С, можливо, тому що розвиток відповідає загальним інтересам держави. Ця проблема передачі прав на користування водою, яка надає можливість розвивати С і стримувати розвиток D, а це призводить до питання: чи дійсно ця система передачі прав і збільшений податок на виробничу діяльність і на групи споживачів сполучені з такою політикою. Якщо ні, то необхідно вирішити, як змінити економічний, юридичний і фінансовий інструменти; якщо так, то тоді необхідно передбачити труднощі, як, наприклад, взаємовідношення з D.
Таким чином, методика управління водними ресурсами зводиться до наступного: існує декілька політичних програм, що передбачають реалізацію зазначених напрямків шляхом послідовно ухвалюваних рішень, які залежать від можливих капіталовкладень.
Необхідно дослідити, чи здійснювані дані рішення і чи мають існуючі засоби можливість реалізовувати їх за відповідних фінансових, соціологічних, технічних і юридичних можливостей і як ці рішення мають бути скореговані. Тоді аналіз послідовностей і засобів, що характеризують кожну систему рішень, породжує набір штучних файлів, які при порівнянні один з одним допомагають тим, хто ухвалює рішення, втілити їх у життя і відповідати за правильний вибір.
Підкреслимо, що на цій стадії ще не може ставиться першим питання про оптимізацію капіталовкладень у проект розвитку водного господарства. Добре поставлена задача завжди передбачає вибір між кількома варіантами рішень; не економіка водозбірного басейну розвивається заради доцільного використання води, а вода має бути використана як найкраще.
Усю територію держави належить розділити на приблизно однакові в водогосподарчому аспекті системи (наприклад, водозбірні басейни). Безумовно, кожна з таких систем не повинна мати занадто малі розміри. Одна система при моделюванні в регіональному масштабі буде розбиватись на блоки, однорідні у водогосподарчому, економічному і адміністративному відношеннях. Зв’язок між ними має здійснюватись через гідравлічні моделі і моделі забруднення. За їх допомогою можна відтворювати якісні і кількісні потоки і встановлювати співвідношення між споживачами, які розташовуються вище і нижче потоку. Відповідно до утвореної сітки практикується господарча діяльність на різні моменти часу (наприклад, на 1980 і 2000 рр.).
Після цього робиться оцінка потреб району (регіону) води на прогнозований період, для чого необхідно використати економічні показники окремих споживачів. Таким чином, типізація споживачів, що виражена в потребах за кількістю і якістю, здійснюється на основі реальних даних, зібраних на певній географічній території. Специфікація споживачів, об’єднана за прогнозами рівнів діяльності на групи, дає можливість оцінити потреби у воді групи і блоку сітки. Утворюється модель циркуляції кількісних і якісних потоків, яка є прогнозованою моделлю. Завжди необхідно проводити зіставлення потреб і ресурсів. Типізація існуючих планових і можливих водогосподарчих робіт проводиться для визначення їх впливу на гідравлічні функції прогнозованої моделі. Вони мають входити до імітаційної моделі водогосподарчої системи.
Нарешті, проект має фінансуватись. Тут, насамперед необхідно бути переконаним, що він може бути повністю реалізований. Після цього потрібно дослідити всі необхідні правові процедури, відповідно до яких платежі розподіляються між джерелами фінансування. Шляхом порівняння передачі прав з метою прийняття рішень оцінюється необхідність внесення до них яких-небудь змін. Такий образ дій відображено в спеціальній блок-схемі (рис. 3.8).
1. Альтернативні політичні параметри. Вони визначаються політичними діячами, обов’язком яких є загальний огляд стан справ району, визначення його майбутнього, знання мети і засобів його розвитку. Ці параметри повинні включати соціально-економічні передумови розвитку, стратегію розвитку і фінансові можливості. Політичні діячі зобов’язані взяти на себе відповідальність за стан між цими параметрами і приведеною системою трьох політичних параметрів. Безумовно, є багато можливих рішень.
2. Інструменти, які представлені моделями і типізаціями. Це: модель зайнятості (допускаючий розвиток, виражений у термінах зайнятості до визначеної групи), прогнозована модель (орієнтований розвиток водного господарства для задоволення відомих потреб) і модель кошторисного розподілу, що враховує можливі зміни в коштах окремих проектів і розподіл фінансування між окремими споживачами. Крім того, має бути виділено два види типізацій: типізація споживачів і типізація робіт з розвитку водного господарства.
3. Технічні дані і результати. Це водогосподарчі рішення для даної системи політичних параметрів. Безумовно, такий підхід може призвести до безмежного числа рішень, наприклад, за рахунок зміни обсягів водогосподарчого розвитку робіт. Тоді, щоб оптимізувати проект водогосподарчого розвитку за кожного політичного рішення, слід використати системи технічних параметрів, які нададуть можливість обрати бажаний (потрібний) варіант.
Нами пропонуються основні принципи підходу до управління водними ресурсами на основі альтернативного вибору як образ мислення для економіста водного господарства, інженера чи дослідника. Це, зрозуміло, лише один з можливих підходів, але він дає результати, які можна застосувати в управлінні забрудненням підземних вод. Такій підхід, на нашу думку, може служити дуже гарним робочим інструментарієм.
Відмова від аналізу – вартості – прибутку (АВП). АВП цікавий може бути тим, що вводить уніфіковану цільову функцію, яка може аналізуватись на ЕОМ, але вона має і недоліки:
Важко визначити і отримати шляхом моделювання такі результати, які згодом не враховуються: наприклад, податок на додану вартість викликає зростання цін на продукцію, впливає на експорт і рівень ділової активності.
З метою спрощення деякі аспекти проблеми можна не брати до уваги. Наприклад, можна розглядати тільки забруднення, але ми вже знаємо з досвіду, що такий підхід до проблеми є помилковим.
Час – важливий фактор, оскільки він значно впливає на вартість робіт, а відповідно і на перевагу інвестиційних вкладень.
У функції, що діє з відповідною метою, не розглядаються ні стрес, ні мінливість виробництва. Стрес може бути знятий, коли мінливість виробництва не досягає свого максимуму.
Ці труднощі можуть бути подоланими, але АВП дає показник, який являє собою грошову оцінку різних елементів і бере до уваги тільки ринкові параметри. Можливо було б давати оцінку ідеям або чисельним параметрам, таким як політика, навколишнє середовище або умови життя, але це – нелегке завдання.
Метою цього аналізу є оптимальне використання води, яка розглядається як єдиний конструктивний фактор зростання. Це справедливо для засушливих регіонів України, але може бути неправильним для індустріально-розвинених територій, оскільки в більшості випадків для індивідуальних споживачів це обмежуючий фактор виробництва, а для груп споживачів воду можна
Нарешті, цільова функція зобов’язана представляти перевагу колективам, яка віддається лише добре зарекомендованим колективам (за одним фактором), впливаючим на прийняття рішення. Однак, коли число тих, хто приймає рішення, збільшується і коли індивідуальні інтереси розходяться, тоді встановити єдину оптимальну цільову функцію дуже важко і нереально. Може бути чимало оптимальних, але абсолютно нездійсненних рішень.