Зміна прибутку в результаті використання інвестиційного податкового кредиту, тис. Грн [238]

Показник	Спосіб розрахунку	1 варіант	2 варіант
Виторг		110 000	110 000
Витрати на виробництво		74 100	74 100
у т. ч. платежі за забруднення навколишнього середовища у межах ліміту		100	100
Платежі за понадлімітне забруднення навколишнього середовища		9 100	9 100
Інвестиційний податковий кредит	70 %	–	6 370
Усього витрат	Ряд. (2+4)	74 100	80 470
Балансовий прибуток	Ряд. (1–5)	35 900	29 530
Податок на прибуток	Ряд. 6 (30 %)	10 770	8 859
Прибуток у розпорядженні підприємства після сплати податків	Ряд. (6–7)	25 130	20 671
Платежі з прибутку (платежі за понадлімітне забруднення)	Ряд. (3–4)	9 100	2 730
Чистий прибуток підприємства	Ряд. (8–9)	16 030	17 941
Приріст прибутку	Гр. [(4:3) – – 1] · 100	–	11,9 %
Сума приросту прибутку	Гр. (4–3)	–	1 911
Термін окупності інвестиційного податкового кредиту (роки)	Ряд. (4:12)	–	3,3
Прямі збитки	Ряд. (9:13)	118 300	35 490

Страхування заходів охорони навколишнього природного середовища на підприємствах. На підприємствах України цим питанням ще не займаються. На цей період є поки що спроби обґрунтування цього питання в юридичній літературі [54].

Отже, однією з основних екологічних функцій нашої держави є реалізація права громадян на безпечне для їх життя та здоров’я довкілля (екологічну безпеку) і на відшкодування шкоди, запо­діяної порушенням цього права, що передбачено, зокрема, ст. 50 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546).

Екологічне страхування є одним з основних способів реалі­зації зазначеного права. Його треба розглядати в сукупності з іншими елементами економічного механізму забезпечення охо­рони довкілля, закріпленого у Законі «Про охорону навколиш­нього природного середовища». Виходячи зі змісту статей 41 і 49 цього Закону, можна зробити висновок, що екологічне стра­хування – це одне з джерел фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля. Однак та обставина, що дане страхування виконує природоохоронну, превентивну та інвестиційну функ­ції, дозволяє вбачати у ньому важливий елемент економічного стимулювання природоохоронної діяльності і раціонального природокористування.

У Законі «Про охорону навколишнього природного середо­вища» (ст. 49) немає визначення поняття екологічного страху­вання. Там міститься лише вказівка на те, що в Україні здійс­нюються добровільне і обов’язкове державне та інші види страхування громадян, їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів.

Порядок здійснення екологічного страхування має визнача­тись відповідним законодавством України. Однак його поки що немає. Є лише окремі положення про необхідність здійснення екологічного страхування (страхування екологічного ризику, відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням навколиш­нього природного середовища, від ризику радіаційного впливу), що містяться у ряді законів (ст. 50 Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України» – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – ст. 502; ст. 9 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» – Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91; статті 14 і 38 Закону України «Про відходи» – Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36–37. – Ст. 242; статті 15 і 17 Закону України «Про вико­ристання ядерної енергії та радіаційну безпеку» – Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 12. – Ст. 81).

Закон України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78) визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (стра­хових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Екологічне страхування має багато спільного з традиційним страхуванням за такими характерними елементами останнього, як мета і функції, об’єкти, страхові ризики і страхові випадки, суб’єкти страхування, порядок встановлення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, і водночас багато в чому відрізняється від нього.

Екологічне страхування ґрунтується на теорії імовірності, яка надає можливість уявити і досить точно передбачити наступ тих або інших несприятливих подій [264].

Метою класичного (традиційного) страхування є захист май­нових інтересів страхувальників від настання наперед визначе­них страхових випадків. Зі змісту ж ст. 49 Закону «про охорону навколишнього природного середовища» випливає, що метою екологічного страхування є захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб від шкоди, що настає у разі забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. А це зводить екологічне страхування лише до різновиду особистого і майнового страхування у його традиційному розумінні.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про страхування» майнові інте­реси становлять об’єкт страхування. Об’єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, які потребують страхового захисту. За своєю суттю ці інтереси являють собою природні та соціально обумовлені потреби осіб в галузі використання при­родних ресурсів, охорони навколишнього природного середови­ща і забезпечення екологічної безпеки, які випливають із змісту норм екологічного законодавства і поки що не забезпечені системою юридичних засобів захисту.

Суть екологічного страхування полягає в акумулюванні коштів у спеціально створюваних страхових фондах, управління якими здійснюють спеціалізовані страхові компанії або інші спеціальні юридичні особи (екологічні фонди) на їх перероз­поділі між учасниками страхового процесу з метою компенсації завданих збитків у разі настання страхових випадків (виплата страхових відшкодувань або страхових сум, інвестування частки страхових платежів у страхувальника, превентивні та інші заходи).

Отже, за основними ознаками (мета, функція, об’єкт, стра­ховий ризик, страховий випадок, шкода, яка підлягає відшкоду­ванню, коло страхувальників тощо) еколого-страхові правові відносини мають свої особливості, що дозволяє виокремити їх у самостійну групу суспільних відносин, які утворюють правовий інститут у складі екологічного права як галузі. Основне призначення цього інституту полягає в тому, щоб у межах певного виду суспільних відносин забезпечувати цілісне право­ве регулювання.

Приділяючи важливу увагу питанням здійснення екологіч­ного страхування як елемента економічного механізму забезпе­чення охорони навколишнього середовища, необхідно вирішити питання щодо правових форм вираження (закріплення) суспіль­них відносин у цій сфері. Відсутність правового механізму здійснення екологічного страхування стримує створення дійово­го додаткового джерела фінансування природоохоронних захо­дів і додаткових гарантів відшкодування громадянам та юридичним особам збитків, завданих забрудненням довкілля.

Правовим регулюванням повинні бути охоплені найважли­віші елементи екологічного страхування. Найбільш сприятли­вою формою такого регулювання на державному рівні може стати закон України про екологічне страхування.

[Вгору] [Вниз]